Леонтій Христовий народився у заможній козацькій родині у Лютеньці. Його дитинство закінчилося разом із початком Першої світової війни, у якій він брав участь на боці царської росії. А коли йому було 20, він став до війська Армії УНР. У цей час російські більшовики окупували Полтавщину,а Христовий пішов у підпілля. У 1919-1920 роках Христовий жив у Києві та брав активну участь у розробці планів повстання проти більшовиків.
Влітку 1920 року Леонтій Христовий очолив повстанський загін, який діяв на території колишніх Гадяцького, Зіньківського та Миргородського районів. У липні 1920 року біля Лютеньки загін дав бій 14-й армії більшовиків, але змушений був відступити. Проте ненадовго. На початку серпня повстанці звільнили від більшовицьких окупантів Гадяч. Загін тоді налічував понад 1,5 тисячі повстанців.
Більшовики кинули чималі сили, щоб відбити місто. Наприкінці серпня 1920 року біля Лютеньки між повстанцями та більшовицькими окупантами зав'язався нерівний бій. Загону Христового довелося відступити, а більшовики спалили село.
Загинув Леонтій Христовий у липні 1921 року біля села Загрунівка у бою із загоном більшовицької міліції. Йому було лише 23. Тіло отамана перевезли до Зінькова, де поховали на місцевому кладовищі. Але й після смерті окупанти мстилися Христовому за опір – щоразу плюндрували його могилу. Але місцеві мешканці її одразу впорядковували.
Російські окупанти жорстоко розправилися не лише з отаманом, а й з усім його родом. Брата Олександра розстріляли денікінці, брата Григорія – більшовики. Сестра Наталка була змушена одружитися із чекістом. Так вона думала, що убезпечить себе від переслідувань. Але її чоловіка розстріляли у 1939 році, а саму Наталку репресували, бо вона була дружиною «ворога народу»
