Служив в Українській армії, був губернським комісаром Центральної Ради та Директорії на Полтавщині, міністром внутрішніх справ УНР, учасником Другого Зимового походу.
У 1906 році закінчив технічне училище в Олександрівську та у 1910 році Київський політехнічний інститут. 1 травня 1912 року був мобілізований до армії 2-го розряду 9-ї артилерійської бригади у Полтаві. У липні 1913 року склав іспит на звання прапорщика запасу артилерії. Через рік був знову мобілізований, служив молодшим офіцером 70-ї артилерійської бригади.
З 19 липня 1916 року — підпоручик. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, а також відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою (за бої під Ригою).
1 липня 1917 року потрапив до німецького полону, перебував у таборі Ган-Мюнден.
З 14 лютого 1918 року — командир 1-ї батареї 1-го Українського гарматного полку (Синьожупанників). З 3 березня 1918 — командир 1-го Українського гарматного полку до часу його офіційного розформування німцями (27—28 квітня 1918).
З 14 лютого 1919 — міністр внутрішніх справ УНР. 1 квітня 1919 — у резерві старшин при штабі Дієвої армії УНР. З 18 квітня 1919 р. — командир гарматного куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР, а з 10 червня 1919 р. — командир 3-ї гарматної бригади 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР.
З 6 січня 1920 р. — помічник командира 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР, з 18 квітня 1920 р. — т. в. о. командира та командир 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР. З 12 червня 1920 р. — начальник 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу, начальник артилерії Української повстанчої армії. Під час Походу був поранений.
Помер на еміграції у Польщі, у м. Келецьке.
