Гадячанин Степан Лазуренко став одним з основоположників українського війська – у 1917 році став одним із зачинателів Першого українського полку імені Богдана Хмельницького, який увійшов у історію як Богданівський полк. Богданівський полк складався виключно із добровольців. Та і сам Степан Лазуренко за освітою був педагогом.
Степан Лазуренко був у робочій групі, яка займалася розробкою української військової термінології та першого українського військового статуту. Зокрема, богданівці відмовилися від російських військових термінів і перейшли на суто українські. Наприклад, назву «офіцер» було замінено на «старшина» за аналогією з козацькою реєстровою старшиною часів Богдана Хмельницького.
Степан Лазуренко був активним учасником Української революції, брав участь у боях як проти «червоних», так і «білих». Після того як більшовики придушили український спротив, Степанові Лазуренку та його родині довелося під прикриттям жити понад 20 років.
Після Другої світової родина полковника емігрувала спочатку до Німеччини, а потім у Детройт, США. Степан Лазуренко брав активну участь у громадському житті українських емігрантів Детройту. По собі він залишив неоціненні спогади по Богданівський полк, його воїнів і командирів та ставлення країн Європи до України у часи коли вона боролася проти російського більшовизму.
У 1959 році Степан Лазуреко писав:
«Не з вини українських вояків не вдалося відстояти незалежність України, але вони відстояли свободу і незалежність Європейських держав, затримавши своїми тілами просування більшовиків на захід… Захід по своїй короткозорості не розумів чи не хотів розуміти і тому не допомагав у боротьбі, а навпаки допомагав нашим ворогам, що боролися проти України, ген. Денікінові, Врангелеві, Геллеру. Ба, навіть заборонили Румунії та Німеччині продати ліки, зброю та амуніцію так потрібні Українській армії».
