Досить цікавою є мурована Всіхсвятська церква, що розташована на кладовищі, котре із самого початку має власний храм. Першою тут спорудили дерев’яну святиню в ім'я Сергія Чудотворця. Про це свідчать згадки Опанаса Шафонського в Топографічному описі Чернігівського намісництва 1786 року, до якого належав тоді Гадяцький повіт. Працюючи головою Чернігівської кримінальної палати, потім генеральним суддею, він склав «Чернігівського намісництва топографічний опис із коротким географічним та історичним описом Малої Росії, із частин якої це намісництво складено». На жаль, О.Ф.Шафонський, як і багато інших, хто займався звітами-описами територій України для російського уряду, не завжди для опису виїжджав на місця, а користувався, переважно, звітами, котрі йому надсилали з повітів канцеляристи, тому зустрічаються доволі вагомі помилки. Так, якщо порівняти опис Опанаса Філімоновича 1786 і опис інших авторів 1783 рр., стає не зовсім зрозуміло, чому лише за три роки відомості так різняться між собою. Можливо, автори описів користувалися різними джерелами з різних відомств. Також вірогідно, що опис 1783 року, який був прийнятий за основу «Топографічного опису Малоросійської губернії 1798-1800 рр.», постійно опрацьовувався й удосконалювався, і деякі статистичні дані повсякчас оновлювалися. Неодноразово зустрічалися звіти за один рік, але з різних відомств, що мали відмінні дані. Причиною розбіжностей міг слугувати і новий адміністративно-територіальний поділ України, за яким змінилися й кордони Гадяцького повіту. Тисячі канцеляристів робили непотрібн: звітували, переписували сотні паперів (вочевидь, допускаючи помилки), оскільки царський уряд потребував податків. До всього, і Шафонський, й інші, намагаючись описати минуле України, були вимушені виправляти й фальшувати історичну дійсність, навіть описуючи назви вулиць, сіл, хуторів тощо. Не говорячи вже про різні споруди, у тому числі й про церкви.
Храм в ім'я Сергія Чудотворця збудували, вірогідно, одночасно із виділенням землі під кладовище – 1774 року. Можемо припустити, що дану церкву перенесли із заяру, де ту, незважаючи на значну віддаленість від цвинтаря, уже протягом 30 років використовували як кладовищенську. Там натомість відбудували Преображенську церкву (див. вище). Коли і з яких причин зникла святиня в ім'я Сергія Чудотворця, невідомо.
Так само не знаємо точної дати зведення наступного храму св. Великомученика Георгія, але у 1798 році церква уже значилася на території цвинтаря. Щоправда, інформація про час існування святині та причини її зникнення, відсутня.
За офіційними джерелами, на місці попередньої будівлі у 1836 році коштом релігійних громад церков міста Гадяча та «доброхотных дателей» у якості кладовищенського храму для відправлення служби перед похованням небіжчиків та інших заупокійних відправ поставили новий мурований в ім'я Всіх Святих. Відомо також, що у 1840-му, неподалік, у західному кутку цвинтаря існувала богадільня.
У 1895, 1901 рр. Всіхсвятська церква значиться як приписана до соборної Успіння Пресвятої Богородиці.
За два сторіччя у кладовищенському храмі здійснювало свій монастирський подвиг багато священнослужителів. Поблизу нього покоїться прах священників трьох поколінь.
Всіхсвятська церква є цікавим зразком української культової архітектури І половини ХІХ ст., зведеної в стилі класицизму. Це цегляна, тридільна, потинькована споруда, із круглою в плані центральною частиною, до якої зі сходу примикає напівкругла у плані вівтарна апсида.
Над центральним об’ємом встановлено невисокий циліндричний світловий барабан, стіни якого прикрашають 6 вікон із арковим завершенням і штукатурний карниз. Барабан перекритий напівсферичним куполом, завершеним декоративним ліхтариком, над яким встановлено досить велике в діаметрі підхресне яблуко й візерунчастий металевий хрест.
Із заходу притвор прикрашено невеликою квадратною в плані дзвіницею, котра розв’язана у вигляді чотирьох прямокутних пілонів, перекритих напівсферичним куполом, увінчаним гранчастим, перетягнутим в основі шпилем, що теж завершується підхресним яблуком із металевим хрестом на верхівці. Над прямокутною у плані західною частиною – квадратна дзвіниця. Фасад із цього боку будівлі споруджено у вигляді чотириколонного портику з аттиком.
У процесі експлуатації споруди, простір між колонами було закладено цеглою і отримане таким чином приміщення перетворене на тамбур та топкову, де встановлено опалювальну піч.
Із південного та північного боків до церкви прилягають дерев'яні притвори.
Такими офіційними і дещо сухими рядками описується архітектура маленького храму в ім'я Всіх святих. Та, звичайно ж, найголовніше у храмі духовне.
У пам'яті прихожан зберігається те, що церква ніколи не закривалася, і богослужіння проводилося навіть у найтяжчі часи. Протягом кількох десятиліть святиня залишалася єдиним православним храмом у місті. Вона пережила репресії, окупацію, усі комуністичні гоніння й утиски. Божим чудом можна назвати те, що червоні не зруйнували церкву. Релігійна громада відновила діяльність під час тимчасової німецької окупації та продовжила її у післявоєнні роки.
Протягом літ змінився зовнішній вигляд храму. Спочатку церква походила на корабель, та із прибудовою двох притворів споруда набула вигляду хреста – символу віри і спасіння.
Усередині будови зберігся дерев'яний двоярусний іконостас ХІХ століття та розписи куполу цього ж періоду – сидяча фігура «Господь Саваоф» із благословляючою десницею, два янголи з лавровими гілками та янголятка. Збережені також розписи барабану і «Таємна вечеря» у тамбурі над входом до внутрішнього простору храму.
Сьогодні Всіхсвятська церква є однією із пам’яток архітектури Полтавської області.
