«У кожному полку, головне місто, місце перебування полковника, було укріплене валом, ровом, палісадом, а всередині самого города знаходився замок; будівля складена із дубових колод із чотирма грубо зрубленими баштами на кутах, і п’ятою з боку головного в’їзду, над воротами. Замки огороджувалися частоколом, за яким на валу стояли гармати; під час облоги в замкові зберігалося все майно полкового города. Відтоді при будівництві у полкових містах фортець, облаштовували підземні ходи – схованки, якими послуговувалися для виходу до річки, і для порятунку тих, хто в облозі, у разі необхідності. Ці проходи і досі ще існують у багатьох колишніх полкових городах».
Із розповіді про козацькі полки, уміщеній у книзі Миколи Сементовського «Старовина Малоросійська, Запорозька і Донська», 1846р.
«Замок ставили на високій, недоступній горі, що здіймалася над поблизькою околицею, недалеко води. Коли в сусідстві були рівно зависокі гори, то їх знижували ˂…˃ Часом знову замкову гору насипали штучно, щоб була вища. Як не було близько води, то перекопували від ріки рови, а як це не вдалося, то переносили замок на инше, вигідніше місце ˂…˃.
Замки бували різної величини ˂...˃ В деяких місцях, окрім головного замку, був іще укріплений пригородок або окольний замок; він усе мав більші розміри, але був слабше укріплений.
Укріплення замків були спершу дерев’яні; їх будували такою самою системою, як за княжих часів. Стіни їх складалися з окремих зрубів, із соснових або дубових брусів, що звалися, як і за княжих часів городнями, – звичайно на яких 6 метрів у шир. Стіни були подвійні, порожній простір між ними виповнювали землею або піском. Внутрішню стіну творили часом не зруби, а плетений тин, обмазаний сильно глиною. Стіни взагалі були грубо обліплені глиною, на дві п’яді й більше, для охорони від пожежі. Так побудована стіна давала відповідну охорону від обстрілу тодішньої малорозвиненої артилерії, – їх не могла пробити гарматня куля, це виказав досвід.
Знадвору стіни мали дерев’яні, криті ґанки, т. зв. бланковання або обланки, в яких були подсябиття, отвори для зброї; часом бувало і по два ряди таких отворів. По внутрішній стороні стін бували дерев’яні комори, будовані з тесаного дерева, для перехову майна в часі небезпеки; вони теж звалися городнями.
Покрівлі цих комор були водночас помостом для оборонців замку; на той поміст входили драбинами або східцями. На помості лежали різні засоби до оборони, як: колоди, каміння, залізні тризуби, які кидали на ворога; стояли й корита з водою на випадок пожежі. До стін замку часом прибудовували й мешкальні доми.
Між стінами замку стояли також вежі або башти, різної величини і різного виду, – чотирикутні, шестикутні, круглі; вони були побудовані з брусів, часом мали подвійні стіни, набиті землею, з «подсябиттями»; для переходу з помостів були двері. У баштах приміщували пушки й инші оборонні засоби, а в нижчому поверсі бував склад зброї і харчів, а то й мешкання для залоги. Дах башт був часом плескатий; на ньому ставили пушки. Число башт бувало різне, найчастіше – чотири до вісім ˂…˃. Вежа воротня – назва для башти, де були в'їздові ворота до города; частина мосту, що вів до воріт, підіймалася на ланцюгах і це звалося у звід.
У замках бували також доми урядовців і служби, всякі шпихліри, комори, кухні, льохи; звичайно була й замкова церква. Кожний замок повинен був мати досить води. Не раз великими коштами копали колодязь ˂…˃ Часом воду треба було брати з ріки, і для того будували потайні переходи. Деколи збирали в більші збірники дощівку».
Опис традиції побудови дерев’яних замків, яким був і Гадяцький, із книги Івана Тиктора «Історія українського війська. Ч.2. Запорозьке військо», 1953 р.
