Замість паперу і фарби – котушки із пластмасою. 3D-принтери зовсім не схожі на ті, до яких ми вже звикли, адже їхня основна функція – друкувати фізичні об’єкти за 3D-моделлю. Те, що ще декілька років тому дивувало і захоплювало, нині стає все доступнішим. Якщо ще два десятки років тому і персональний комп’ютер був великою рідкістю, то нині у помешканнях звичайних користувачів з’являються принтери 3D друку. У нашому місті поки що такі можна полічити на пальцях однієї руки, а першим гадячанином, хто почав використовувати подібний пристрій в домашніх умовах, став підприємець Артур Біжко.
В інтерв'ю Гадяч.City чоловік розповів, як змінилося його життя від початку повномасштабної війни, організацію 3D друку, волонтерську діяльність та про потреби військових.
"3D друком почав займатися задля розваги"
Артур Біжко з дитинства був реалістом, тому після шкільного навчання вступив на маркетолога. Паралельно допомагав батькам. Після – перейняв батьківський бізнес та став підприємцем.
З дитинства захоплювався рибалкою. Вже у дорослому віці почав займатися 3D друком для розваги:
– 3D принтер зробив сам тоді, коли мені потрібна була пластикова деталь, яку я не зміг знайти на ринку, – розповідає Артур Біжко. — Це була пластикова деталь для мого зібраного квадрокоптера, який упав і зламався. Тоді, вісім років тому, квадрокоптери тільки розвивалися й з запчастинами було складно.
Проте ту деталь на коптер так і не зібрав. Чоловік каже, що тоді цікавість зникла. І квадрокоптер переробив на радіокерований закормочний катер.
І 3D-друк залишився розвагою:
– Я створював брелоки, підставки для ручок та олівців, вазони для квітів, – каже Артур. – Всі деталі замовляв з Китаю.
Я така людина, що якщо я за щось узявся і мені це подобається, то закінчу це у будь-якому випадку. Так було й з 3D-друком, самостійно вивчав цілий рік. Переважно це були відеоуроки з інтернету.
Чоловік каже, що зібрати 3D принтер не так просто. Адже потрібно спочатку зробити механіку принтера, тобто сам корпус і він повинен бути не лише міліметр в міліметр, а мікрон в мікрон. Тому Артур спочатку довів до розуму механіку: рухомі частини, корпус, а потім налаштування електроніки.
"Хвостовики, наколи, корпуси детонаторів пріоритетна річ, тому в першу чергу друкую їх"
– З початку повномасштабного вторгнення я побачив оголошення у 3D-спільноті, де ініціатори закликали всіх, хто друкує на 3D-принтерах, працювати для ЗСУ з усієї України, – розповідає Артур Біжко. – Тож із нашої 3D-спільноті за кілька місяців війни сформувалася «тилова бригада», у якій захисники пишуть те, що їм потрібно. А я пишу що й у яких кількостях візьму на друк.
Також чоловік допомагає й гадяцьким захисникам. До Артура звертаються або військові, або їхні рідні напряму. Тож робота закипіла.
Приміщення для 3D друку знайшов швидко – це був підвал його будинку. Чоловік прибрав закрутки, зробив капітальний ремонт, поставив столи, провів світло. Люди передали три принтери. Допомагають коштами на пластик.
Чотири принтери працюють дуже рідко, один "вилітає" в будь-якому випадку. Тому майже завжди працюють лише три.
– Пам'ятаю, що першими ми друкували перископи. Потім пішли хвостовики для боєприпасів ВОГ-17, запчастини для квадрокоптерів, ручки на автомат Калашникова та інші, – каже Артур. — Друкували й конструктори й платформи для дронів. Завжди в першу чергу друкую хвостовики, наколи, корпуси детонаторів, адже це пріоритетна річ.
Хвостовики Артур друкує з PLA, тому що це простий у використанні та легкий пластик, який швидко друкується. Але якщо, наприклад, друкувати автоматні ручки з Калашникова, то потрібен більш міцний пластик. Хоч він в ціну такий самий, але друкуватиметься повільніше.
– З пластиком допомагають небайдужі українці. Але ж всі донати не тільки на пластик. Збирати дрон також допомагали. Це лише так здається, що не набагато, але на справді ціни дуже виросли. І своїми зусиллями було б складно придбати якусь запчастину, – каже чоловік.
Зараз Артур працює над проєктом окопного РЕБу – пристрою радіоелектронної боротьби:
– Ми поки протестували з одним модулем. Вже докупили два модулі, чекаємо на ще стільки ж з Китаю, щоб повністю доробити, – каже Артур. – І я думаю, що метрів на 700-800 ніякий дрон не підлетить. Це поїде хлопцям на передову.
Ось ще цікавий проєкт. Це дрон, який я надрукував сам на принтері. Він повинен був полетіти на цих вихідних, але щось пішло не так і згоріла деталька. На днях прийде така ж запчастина і я її поставлю і сподіваюся запустити політати. Хлопці попросили розвідувальний дрон, тому не можу підвести їх.
А це ще один безпілотник. Не можу закінчити, не вистачило двох частин крила, нема саме такого пластика в Україні. Поки чекаємо, обіцяли до кінця цього місяця привезти.
Як були блекаути, Артур не розумів, що робити з принтерами. Він міг лише ставити на паузу роботу, і коли вмикалося світло продовжувати друк. Але чоловік зрозумів, що в такому режимі це не робота. Тому придбав генератор. Усі комплектуючі чоловік відправляє захисникам новою поштою, рідше гадяцькими волонтерами.
Артур не має ані вихідних, ані відпустки, у його міні офісі усе друкується конвеєром. Проте, зізнається, що якщо не встигає, то звертається до своїх знайомих, які також друкують й вони його виручають.
– Мене запрошували друзі в Кременчук, казали, щоб відпочив, а я їм кажу: "Відпочину лише після перемоги". Не можу поїхати відпочивати, адже хлопці на мене надіються. Не можу їм сказати: "Ви там трохи в окопі посидьте, почекайте, поки я на рибалку з'їжджу", – каже Артур. — Так, інколи буває, що трохи втомлююся, але я розумію, що не в окопі, і не під обстрілами. А ще розумію, що хлопці чекають моїх хвостовиків або перископи.
24.02.2022
Хоча більшість людей достеменно пам’ятає день, який поділив життя на до та після, однак є такі, у яких не те що день, а перший місяць повномасштабної війни минув як одна мить. Так було й з Артуром.
– Не пам'ятаю усіх деталей, той день минув як в тумані. Прокинувся я від телефонного дзвінка колишньої дружини, це було десь близько п'ятої години ранку. В трубці чую крик та істерику: "Артур! Війна! Нас усіх уб'ють!". Нічого не зрозумівши, я сказав, що передзвоню і поклав слухавку, – пригадує чоловік. – Тоді ніхто нічого не казав. Ми знали, що йдуть якісь пересування. Знаю, були знайомі, які за чотири дні знали, що 100% буде війна, проте мені вірити не дуже хотілося.
Я увімкнув новини, і побачив, що дійсно почалася повномасштабна війна. Відразу передзвонив своїй колишній й кажу: "Зберися з духом. Дай мені годину, потрібно усе обміркувати". Та й взагалі прокинутися потрібно було, – розповідає Артур.
Виїжджати з міста ми не планували, навіть думки такої не допускав. Я відразу зателефонував до кума, він був в ТРО, й запропонував свою допомогу. Через кілька днів отримав зброю і мав уже чітке завдання що робити. Допомагали місцевим висливцям, адже танки були вже поряд. А також військовим з аеророзвідкою, оскільки мав дрон. Намагалися не пустити окупантів хоча б до Гадяча. Перекрили дорогу. І у нас вийшло, російські військові не пішли далі.
З початку війни магазин Артура Біжка "Наш край" не закривався:
– Пам'ятаю, як накладно було з продуктами. Всі дороги перекриті, в'їзд в Полтавську область перекрили на три тижні. Постачальники не могли приїхати й привезти продуктів. Старше покоління гадячан почали панікувати й змітали з полиць усі продукти, брали навіть те, що було зовсім не потрібне, – пригадує Артур. – Серед таких панікерів були й мої знайомі. Я запитував: "Для чого тобі п'ять пачок солі?" або "Для чого тобі так багато? Іншій людині може не вистачити, а ти усе забираєш", а у відповідь чув лише одне: "Хай буде".
Все вимітали з полиць. Якось заходжу і розумію, що немає чого й собі узяти. Запитую у дівчат: "Що там на складі? Консерва якась залишилася?".
Звісно, налагодилося постачання через кілька тижнів й все стабілізувалося. І адаптувались до нових реалій.
На останок хочу сказати, що повномасштабна війна змусила переоцінити багато цінностей, кожен зрозумів чого вартий у цьому житті. Зараз в умовах війни важливо не стояти осторонь, адже саме активна позиція, небайдужість та невтомна праця додає віри у те, що у нашого народу є майбутнє.
***
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
