Народився 3 березня 1903 року у селі Білогорілка Лохвицького повіту. Український поет, прозаїк, діяч діаспори(літературний псевдонім Поль Половецький). Ходив до церковноприходської школи, згодом вчителі порадили батькам віддати його в Лохвицьку школу, де навчався у 1915-1923 роках. Окремо брав уроки гри на фортепіано. Працював у школі Глинська, організував хор, яким диригував.
1926 року вступив до Київського інституту інженерів шляхів. По його закінченні (1930) відділом кадрів спрямований як «політично неблагонадійний» до роботи на Томську залізницю. Тоді написав низку віршів, які побачили світ лише по війні. 1935 року звільнений з роботи.
Перебував під постійним наглядом НКВД, оскільки «демонстративно розмовляв з усіма працівниками установи лише по-українськи». Брат його Іван, учитель, на той час був закатований сталінськими дияволами 1938 року (посмертно реабілітований 1958 р.). У липні 1941 року, не бажаючи евакуюватися на Урал, переховується в Києві. 1945 року опиняється у Західній Німеччині, у таборі утікачів в Міттенвальді, там працює учителем математики в українській гімназії. 1950 року переїхав до США.
Професор, одним з перших узявся досліджувати ґенезу Голодомору 1932-1933 років, послуговувався власним досвідом і спостереженнями та архівами американських газет, зокрема «TheNewYorkTimes».
У 1944 році написав вірш про бій під Крутами. У серпні 1974 року написав коротку автобіографію «Мій родовід». Вийшли друком:1965 — історична поема-сатира «Цар Премудрий Саривон»,1966 — «Проти течії» (праці-роздуми на соціально-політичні теми), «Наша Батьківщина», Канада,1978 — лірика-сатира «Над безоднею»,«Геєнна огненна». Ненадруковані твори: «Записки крігсфербрехера», «Намісники Христа і їх діяння». Друкувався у 1960-х роках у газеті «Наша Батьківщина», Торонто. Помер 1979 року у США.
Крути
Тож не хмари чорні крили снігові рівнини,
Не татари йшли на здобич в землі України.
З Москівщини більшовицьких диких орд навали
Молодую Україну багнетом вітали,
Шматували воскреслеє тіло сиротини,
Готували їй глибоку, темну домовину…
…Боронили соколята підступ до столиці,
Поливали сніг пухнастий краплі кривавиці.
Турбували й відбивали люту, злу навалу,
Не чекаючи зі сходу шаленого шквалу…
