Народилася 25 січня 1949 року в с. Загрунівка Зіньківського району Полтавської області. Поетеса, літератор, публіцист, член Правління Полтавського ОО ВУТ «Просвіта». Співзасновниця і перша голова Полтавського осередку «Союзу українок». Закінчила Львівський університет ім. І. Франка (1972). Працювала у пресі Зіньківщини та Полтави, власним кореспондентом газети «Молодь України» у Полтавській, Сумській та Харківській областях. У 1987 році полишила журналістську роботу через неможливість вільно висловлювати свою позицію.
На початку 1990-х була поміж фундаторів та провідних публіцистів часописів «Полтавський вісник» та «Полтавська Думка». У 2005-12 рр. – редактор газети ПОО ВУТ «Просвіта» «Наше слово». Друкувалася у журналах «Вітчизна», «Прапор», «Полтавські єпархіальні відомості», альманасі Полтавського педуніверситету «Рідний край», колективних збірниках «Поети Полтавської «Просвіти», «Поети Зіньківщини», «Калинове ґроно», газетах «Слово Просвіти», «Літературна Україна», «Книжник-рев'ю» та ін.
Автор повістей і нарисів «Сестри твої, Хатинь» (1982), «Хліб і совість» (1984), «Світанкові зорі Ганни Сиволап» (1985), «Червоні лелеки» (1986), збірки поезій «Все так давно, немов і не було…» (2011).
Нагороджена орденом «За заслуги» 3 ст. (2009). Лауреат обласної премії ім. Симона Петлюри.
Полеглим під Крутами присвятила «Український романс», написаний під враженням перших по десятиліттях замовчування публікацій про Героїв Крут. Вірш поклали на музику і виконували полтавська просвітянка Орися Ковалевич, відроджувач «Пласту» Володимир Скоробський (м. Київ), а полтавський бард Юрій Трейгель, створивши свою інтерпретацію, проніс «Український романс» через майдани Революції Гідності та виконує його й нині на зустрічах у бібліотеках, школах та інших патріотичних заходах.
Український романс
Ми упали в сніги. Наші очі викльовують круки.
А нащадків навчать, як тим крукам співати хвали.
Україно, живи! – Простягаємо зранені руки,
Україно, прости, що від ката тебе не спасли!
Боже нив і дібров, наші душі до Тебе у леті,
Боже, Матір Вкраїну хоч Ти заступи і спаси!
Нас укрили сніги – і хорунжих, і просто поетів,
а її ще терзають московські розлючені пси.
Ми упали в сніги… Нас підступно ударили в спину
комісарський наган і незгода у хаті вітця.
Україно, прости, – хоч ми впали, та бились до згину
Із тими, що хотіли, щоб крові не було кінця.
Ми зостались в снігах… В Київ сунуть нові муравйови.
Хоч були ми орли, нас онук-яничар розпина.
Україно, устань, дай зневіреним сили й любові,
Україно, прости, – коли є ще за нами вина.
Пом’яніть нас усіх. Ми увійдемо в Божі оселі.
Ми за вас Його будемо денно і нощно молить –
За зчужілі міста і засипані стронцієм села,
За усе, що так тяжко вкраїнському серцю болить.
Ми упали в сніги… Пом’яніть нас усіх…
