20 вересня у Полтаві відбувся обласний чемпіонат з кіокушинкай карате. Юні спортсмени з Великобудищанської та Краснолуцької громад знову довели, що їм немає рівних — додому повернулися з перемогами, нагородами.

Під керівництвом сенсея Анатолія Рукавкова 18 каратистів вирушили на змагання — і повернулися не з порожніми руками. Шість золотих медалей, три срібні та п’ять бронзових. І за кожною з них — години тренувань, синці, сльози й шалене бажання довести, що ми сильні.

🥇 Золото вибороли:

  • Дарина Довгополик
  • Христина Сенченко
  • Вероніка Сенченко
  • Софія Лесик
  • Єлизавета Бема
  • Дмитро Сиротюк

🥈 Срібло отримали:

  • Віра Тарасова
  • Максим Приходько
  • Веніамін Лисенко

🥉 Бронзові нагороди здобули:

  • Констянтин Тарасов
  • Анастасія Гергі
  • Лілія Сахно
  • Артем Мінченков
  • Богдан Харченко

Автор: Анатолій Рукавков

Сенсей Анатолій Рукавков не приховує емоцій:

– Я горджуся кожним. Це не просто слова. Я вкладаю в них усе — знання, терпіння, досвід, навіть частинку себе. Кожен з них росте, стає сильнішим, впевненішим. І я це бачу.

Серед тих, хто здобув «золото», — дівчинка з Краснолуцької громади, Єлизавета Бема. Її історія — про мрію, яка довго чекала, щоб здійснитися. Два роки вона просила батьків записати її на карате. Але ті вирішили, що «краще танці» — і віддали її до гуртка в Гадяч.

Та Ліза не здавалася. На кожне тренування з кіокушинкай карате, що відбувалося біля річки в селі, вона приїжджала велосипедом. Зупинялася на містку — і мовчки дивилася, як інші діти займаються.

– Я бачив, як вона стоїть там кожного разу. Просто стоїть і дивиться, — згадує Анатолій Рукавков. — Коли вона нарешті прийшла на тренування, я відразу сказав батькам: з неї буде чемпіонка. І не тільки України. У неї є внутрішній вогонь. І він не згасає.

Тоді батьки лише знизали плечима. Однак Єлизавета — не підвела. Вже має третє місце на Чемпіонаті України. А на цих обласних змаганнях — блискавично взяла перше.

Для сенсея важливо не лише вчити правильному удару чи стійці. Він вчить тримати удар життя. Вчить не здаватися.

– Ніколи не можна опускати руки. Треба йти вперед, навіть коли важко. Поки наші хлопці на фронті борються за незалежність — ми тут, на татамі, доводимо свою силу, міць і незламний дух, — каже Анатолій.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися