Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну на Гадяччині закрилося багато гуртків та секцій. Але не всі, серед тих, хто й далі навчає дітей, – школа кіокушинкай карате, яке функціонує у Сватках та Книшівці.
Сенсей Анатолій Рукавков, попри гул сирен, не покидає своєї улюбленої справи, своїх дітей. Продовжує тренувати та вселяти у своїх вихованців непереможний дух. Журналісти Гадяч.City поговорили з ним про роботу секції під час війни, про перемоги та поразки, а також про те, чому кіокушинкай карате – важкий та складний вид спорту.
Маріуполець Анатолій Рукавков переїхав до Гадяча у 2019 році. Розповідає, що саме із-за безробіття довелося залишити рідне місто. Родина на той час залишилася в Маріуполі. А як місто окупували – виїхали, зараз знаходяться у відносній безпеці.
Карате – це не спорт, а моє життя
– У 26 років почав займатися кіокушинкай, ушу, шотокан та він чунь карате. У 80-х карате було під забороною. За незаконне навчання та викладання могли посадити на 2 роки. І щоб не попастися, маскувався, ходив на “боротьбу”, – розповідає Анатолій. – Для того, щоб бути кваліфікованим тренером, у 80-х роках вивчав спортивну медицину. На основі різних видів карате я виробив свою особисту методику та стиль. Неодноразово демонстрував її, і скажу відверто, аналогів моїй системі немає.
Карате – це не спорт, а моє життя. У 90-х роках у мене вже було два чемпіони Європи, а за Україну, навіть, і не перерахую.
Підвищував свою кваліфікацію у майстрів і потихеньку з білого пояса перейшов на коричневий, а згодом здав і на чорний.
Зараз продовжую професійно займатися та удосконалюватися, адже стараєшся не опускати ту планку, яка уже є. У 2018 році зайняв призове місце на абсолютному чемпіонаті України серед ветеранів. Мені 65, я залишився без ноги ще у 96 році. Виходив на двобій на рівні з усіма, бився у фіналі з 47-річним каратистом. Також брав участь у чемпіонаті світу в 2013 році.
Перемога – це велика відповідальність
Як тільки переїхав до Гадяча, хотів відкрити школу в місті або у Веприку – там, де більше дітей. Але зіштовхнувся з глухою стіною. Почув про нас голова Краснолуцької громади Віктор Романенко, сам знайшов мене, запропонував тренувати дітлахів в спортзалі у Красній Луці. І я погодився. З часом краснолуцькі діти все менше й менше почали відвідувати заняття, натомість сватківці наполегливо тренувалися, у них був стимул та бажання розвивати цей вид спорту.
Тому вирішили перевезти секцію у Сватки. У грудні 2020 року відкрили спортивний зал для занять кіокушинкай карате у Сватківській ЗЗСО.
Сватківські каратисти
Книшівські каратисти
Микола Шаблій, голова Великобудищанської громади, запропонував, щоб я тренував і їхніх діток. Так, з нового 2022 року відкрили школу в Книшівці. Голова громади закупив усе необхідне для тренування дітей.
Пам'ятаю, як два роки тому я обіцяв, що в мене будуть одні чемпіони, і своє слово я дотримав. Зараз в мене всі призери. Але це ще не все, у нас великі плани на майбутнє, тому наполегливо займаємося.
Після 24 лютого робота секції майже не змінилася. Спільно з головами територіальних громад обладнали підвальне приміщення для захисту дітей у разі нападу російських військових. За цей період пропустили лише три тренування, коли точилися бої біля Бобрика. А так продовжуємо тренуватися та здобувати перемоги на чемпіонатах.
Головне не перемога, а участь
Для каратиста немає більш цінного досвіду, коли він програє бій. У цей момент він аналізує чому так сталося, як він міг пропустити той чи інший удар. А у того бійця, який виграє не один раз, втрачається пильність, і він з легкістю може опинитися в нокауті. Цьому я й навчаю своїх спортсменів.
І коли здобуваєш перемогу на тобі велика відповідальність, адже тепер ти повинен бути завжди попереду та бути прикладом для інших.
Так, сталося й з моєю ученицею Яною Щербань з Книшівки. Вона перша за короткий час здобула перемогу на обласному чемпіонаті з кіокушинкай карате. І вона тепер не повинна опускати ту планку, якої досягла.
У Сватках – всі чемпіони та призери. Катерина Бондар та Даша Довгополик виступали у двобої проти чемпіонок України та неодноразових призерок Європи та здобули перші місця.
У секції займається найменша спортсменка – Анна Мізунська, їй лише дев'ять, але така наполеглива, старанна. І також призерка. Має кілька медалей та нагород.
Я щасливий, що переніс свої знання на Гадяччину і вклав їх у своїх учнів. У сільських дітей великий потенціал, вони досягають таких висот, що міські діти з ними не зрівняються.
Багаття у лісі горить поки є дрова, а у серці каратиста багаття може горіти все життя
Усі види карате, окрім кіокушинкай карате, імітаційні види. Реальні удари, нокаути, нокдауни – все це імітація, жорстоко бити заборонено. Під час боїв каратисти використовують захисні шоломи, накладки, рукавиці. А кіокушинкай карате – це стиль життя. Ми ведемо бій голіруч.
Потрібно завжди бути впевненим у собі, щоб здобути перемогу.
Будь-який рух у карате починається з блоків. Це символізує принцип не насильства, а в першу чергу самозахисту. Усі мої учні зі змагань приїжджають цілими, тому що я захист ставлю на перше місце. А напад нікуди не дінеться. Якщо людина вміє захищатися, то ударити противника не становить великої проблеми.
У карате немає вікових обмежень. Кожна людина, яка має бажання, може займатися цим видом спорту. Я свого сина почав тренувати з 4 років. Ні з ким було залишити, тож брав його з собою на тренування.
Дітям краще займатися карате з 10 років, це оптимальний вік. Вони розуміють для чого прийшли та для чого їм це потрібно. А з меншими дітками потрібно займатися індивідуально.
Будь-яке тренування починається з розминки, повтору базової техніки з минулих занять, вивчення нової техніки. Наприкінці проводимо поєдинки між собою.
Проте іноді розминку пропускаю. Бо, наприклад, під час екстремальної ситуації не будеш мати часу на розминку. І тому час від часу тренування практикую розпочинати з боїв.
Тренування проходять тричі на тиждень. Тривають по дві години. Справжнє тренування почалося тоді, коли мої учні одягнули білі кімоно та відчули себе частинкою спільної федерації кіокушинкай карате.
Своїх бійців я мотивую методом дисципліни. Вміння управляти ними, щоб слухалися лише мій голос. Це нелегко. Для цього потрібен досвід. Я свій здобував 36 років. Коли учні заходять у зал, усі думки, які не стосуються карате, залишаються за межами залу. Для цього ми сідаємо в позу дзадзен. Учні медитують під мій голос, а я розповідаю, що потрібно налаштуватися на тренування.
Поза дзадзен
Я намагаюся привносити у виховання кожного свого учня принципи справедливості, дотримання закону. Виробляю режим, вчу поважати батьків, не ображати та захищати слабших тощо.
Як казав Ояма Масутацу засновник кіокушинкай карате "багаття у лісі горить поки є дрова, а у серці каратиста багаття може горіти все життя".
