Цьогорічний сезон став справжнім випробуванням для українських пасічників. Рання весна змінилася холодами, акація примерзла, липа хоч і цвіла рясно, але не дала меду, а соняшник знизив урожайність на 20–50%. У результаті пасічники отримали вдвічі менше меду, ніж торік, а ціни зросли майже удвічі. Попри труднощі, український мед все ж потрапляє на експорт, а внутрішній ринок залишається пріоритетним. Про ситуацію на ринку меду розповідає директорка Гадяцької аграрної школи та керівниця громадської спілки «Обласне об'єднання «Полтавський пасічник» Наталія Сенчук.
Не всі сорти соняшнику медоносні
— Пані Наталю, яка нині ситуація із ринком меду в Україні. Бачу чимало нарікань, що цей рік неврожайний. Чому так сталося?
Порівнюючи з попередніми роками, особливо з минулим, мушу сказати: пасічники завжди нарікають, що меду мало. Але такого важкого року, як нинішній, у нашій області ще не було.
Цього року була рання весна і пасічники зраділи цьому, тому що мали надію на те, що бджолині сім'ї швидко наростяться і будуть сильними до перших весняних медозборів. Але сталося інакше. Коли вже треба було готуватися до медозбору й нарощувати сім’ї, раптово повернулися холоди. Через це бджоли почали погано розвиватися. Дехто навіть спостерігав, як бджоли викидали розплід. А це перша ознака того, що в природі немає взятку. В такому випадку бджоляр повинен стимулювати бджіл медовою ситою або цукровим сиропом, щоб розвиток сім'ї не зупинявся. Бо коли у вулику мало меду і бджоляр не проводить підгодівлю, то бджоли обмежують матку в відкладанні яєць і сім'я майже не нарощується.
Якщо у вулику є мед, бджоли економно його використовують і матка відкладає менше яєць, аби сім’я не ослабла остаточно.
Проте розвиток був слабким, а кожен пасічник хоче мати хоча б невеликий прибуток, бо ми вкладаємо в пасіку немалі кошти. Тому хто мав можливість — вивозив бджіл на ріпак. Там вони мали природний взяток, завдяки якому вони розвивалися та й дехто ще відкачали меду з ріпака.
Ми чекали на акацію, але погода зіпсувалася: прийшли холоди, заморозки, і біла акація в нашій області примерзла. Говорю лише про наш регіон, бо в інших ситуація була краща.
Наприклад, на Волині з акації навіть качали мед. Це дивина, адже зазвичай у них меду було мало, а цього року навпаки: ті регіони отримали гарні прибутки. У нас же акація майже нічого не дала. Якщо десь і був якийсь взяток, то зовсім незначний. Пасічники розповідали, що дві-три рамки з вулика вважалися великою удачею. Це всього 8-10 кілограмів, мізер.
Тоді всі сподівання були на липу, наступний медонос у нашому «медоносному конвеєрі». Липа цвіла чудово, бджіл на ній було повно, Але меду вони принесли зовсім мало. Думаю, що нектар вони використали передусім для розвитку сімей та вирощування розплоду. Бо весна не дала їм можливості нормально розвинутися.
Соняшник у нас завжди вважається «надією бджоляра». Бо як би не склалася ситуація з іншими культурами, але з соняшника мед ми завжди отримуємо. Хоча цього року його було значно менше, ніж торік. Урожайність знизилася в середньому на 20–35%, а в деяких пасічників навіть на 50%.
— Така ситуація із соняшинком може бути повязна із тим, що феримери сіють незапильні сорти?
— Причина не у «незапильних» сортах, як дехто думає, а насамперед у кліматичних умовах і весняних заморозках. Для прикладу: з акації торік можна було взяти й по 20 кг меду з бджолиної сім’ї, а в господарстві з 50-100 сімей це виходило 1-2 тонни. А нині ледве кількадесят кілограмів. Різниця колосальна.
Є й інші чинники. Наприклад, гречки практично не сіють, а якщо й сіють — то генномодифіковану, яка виділяє мало нектару. До того ж ця культура дуже примхлива до погоди: вона не любить спеку, краще розвивається у вологу й теплу "пАрку" погоду з невеликими дощами.
Що ж до соняшника, то й тут не все просто. Не всі сорти медоносні. Особливо гібриди — «папа-мама», як їх називають. Сортів дуже багато, але навіть селекціонери не завжди можуть сказати, які з них виділяють нектар краще. До того ж соняшник сильно виснажує бджіл: у спеку їм важко збирати клейкий і дуже солодкий нектар, вони витрачають багато сил і швидко зношуються. Буває й таке, що бджола просто прилипне до квітки й ледве може відірватися.
Тому коли виїжджаєш на соняшник, треба стежити, як поводяться бджоли, й за потреби змінювати місце. Але, як би там не було, соняшник залишається головною культурою, що рятує пасічників від недобору меду, бо його сіють великих площах.
Мало меду — вищі ціни
— Перейдімо ж до цифр. Все таки, яка у цьому році урожайність і як вона вплинуда на формування ціни?
— У середньому з вулика брали 50-80 кг соняшникового меду. Хтось більше, хтось менше — залежно від того, чи стояла пасіка на стаціонарі, чи була на кочівлі, яка культура виділяла нектар, а яка ні. Для порівняння: торік пасічники отримували від 100 до 150 кг з вулика за сезон.
Ціни на мед цього року, звичайно, піднялися. Якщо торік літр соняшникового меду коштував 150 грн за літрто цього року на Святі меду ми продавали вже по 150 грн за півлітра. Відповідно, літр виходив 300 грн.
Наприклад, коріандровий мед цього року коштував від 300 до 350 грн за літр, тоді як минулого — 200–250 грн. Тобто ціни піднялися приблизно на 100 грн залежно від сорту.
Біла акація цього року була по 700 грн за літр. Але це вже не наш, полтавський мед — власники пасік кочували на Дніпропетровщину. Я особисто більше люблю луговий мед, різнотрав’я, мед із коріандру, ці літні меди , які зібрані з різних рослин є більш ароматними, насиченими.
До акації я ставлюся спокійно: є — добре, немає — теж нічого. За таку ціну я б собі не купувала. Але є люди, які беруть, бо їм потрібно для здоров’я.
— Чи залишився експорт меду за кордон, зважаючи на те, що його цього року викачали мало?
Так, наш мед експортується, і Полтавський мед займає чільне місце в першій п’ятірці виробників на експорт, але експортують переважно оптові підприємства. Проблема в тому, що квоти встановлюють настільки малі, що вже на початку року ми їх виконали. Україна стабільно входить у ТОП-5 світових експортерів меду, а основними країнами-імпортерами українського продукту є Німеччина, США та Польща.
Президент Спілки пасічників України Віталій Нагорнюк та перший віце-президент Андрій Бажан від початку повномаштбного вторгення постійно працюють над цим питанням. Пам’ятаєте, як Польща закривала кордон і висипала зерно та під роздачу потрапив і мед. Його виливали просто з цистерн. Завдяки їхнім зусиллям та переговорам, зокрема й за участі колишнього Міністра Міністерства аграрної політики та продовольства України Миколи Сольського, кордони для експорту меду вдалося відкрити. Тоді Віталій Нагорнюк наводив полякам конкретні розрахунки, скільки втратила Польща через те, що український мед тримали на кордоні. Зараз же ситуацію вдалося зрушити: мед дозволили вивозити.
Однак у 2025 році знову введені квоти створюють додаткові перешкоди на шляху експорту меду в ЄС. Хоча квоти значно перевищують попередні, вони все ще не покривають весь експортний потенціал України. Тим не менш, це важливий крок, який допомагає українським виробникам зберегти конкурентоспроможність на європейському ринку, який залишається ключовим для збуту українського меду.
Високі результати експорту стали можливими завдяки злагодженій співпраці між агровиробником і пасічником. Тож впровадження ефективних механізмів взаємодії аграріїв і бджолярів та їх дотримання залишається ключовим завданням для всіх учасників ринку. В цьому році у зв’язку з малою кількістю меду експортери пропонують уже більш-менш нормальні ціни: від 80 грн за кілограм, а за акацію — 120–150 грн. Це значно вище, ніж торік. Звичайно, вигідно пасічнику віддати тонну соняшникового меду оптом, ніж самому стояти з ним на ринку. Хоча це, по суті, сирець: його просто забирають у пасічника, а вже переробка й реалізація відбуваються далі.
Нині Спілка пасічників України працює над тим, щоб збільшити квоти на експорт. Якихось точних цифр я зараз не назву, щоб не помилитися. Але одне можу сказати точно: ціни на оптовому ринку зросли суттєво, і це вже хороший сигнал для пасічників.
Дуже хочеться, щоб у перспективі в Україні запрацювала власна переробка меду. Це дало б змогу залишати більшу додану вартість у країні, а не віддавати її за кордон.
Бджолярі освоїли маркетингові ходи
— Тобто ви зараз говорите про диверсифікацію галузі бджолярства?
— Чому ми запрошуємо всіх на навчання в наш заклад? (ДНЗ "Гадяцьке аграрне училище" — прим.авторки). Тому що хочемо дати всім якісні знання, аби початківці розуміли, що саме можна отримати від бджолиної сім’ї. Не обов’язково одразу створювати пасіку на 100-200 сімей. Я рекомендую: почніть із 20-30 чи 50-70, і поступово працюйте з ними. Це дуже важка робота, особливо якщо у вас немає механізації. Утримувати великі пасіки без техніки практично нереально. А будь-яке обладнання коштує чималі гроші. Та цього боятися не потрібно, все приходить з досвідом і потім вже кожен вирішує скільки тримати сімей, яке направлення у бджільництві обрати – тобто працювати на пакетах та медові, чи створювати племінні пасіки чи отримувати маточне молочко.
Для створення пасіки, придбання обладнання можна брати участь у грантових програмах або шукати спонсорів, адже самому важко «підняти» пасіку за короткий термін. Наприклад, медогонка коштує від 50 тисяч гривень і більше. Щоб перевозити корпусні вулики на кочівлю, потрібен апіліфт чи інші підйомники, а також платформи, які вироблє одна з кращих фірм «Бджоловіз» — і це також десятки тисяч гривень.
Тому моя порада, починайте з невеликої кількості сімей, але прораховуйте, що саме ви з них можете отримати. Окрім меду, це може бути прополіс, квітковий пилок і перга, маточне молочко, виведення маток, трутневий гомогенат, підмор бджіл, настоянка воскової молі і все це можна реалізовувати.
Як кажуть, копійка до копієчки складає гривню. І тоді ви вже будете бачити, на що розраховувати. Наприклад, 20 сімей на платформі ви возите на кочівлю і качаєте з них мед. 10 сімей можна поставити на квітковий пилок і пергу. Інші працюють як допоміжні. Так поступово ви зрозумієте, що вам потрібно, і з часом зможете розширюватися. Або ж зупиніться на 50 сім’ях і спокійно працюйте.
До того ж сьогодні дуже популярний зелений туризм. Для цього не обов’язково мати велику пасіку, але важливо шукати ринок збуту. Туристи — це і є ваші клієнти. Ви одночасно показуєте їм пасіку і продаєте власну продукцію. Адже практично всі сьогодні потребують оздоровлення, відпочинок.
— Як бджолярі презентують свою продукцію, щоб подобатися клієнтам?
— Сьогодні важливо правильно подавати продукт: не лише мати візитку, а й гарну етикетку, красиву кришечку та баночку, щоб захотілось купити – а це маркетинговий підхід. Раніше пасічники використовували тару вживану, але на даний час всі використовують нову та сертифіковану тару, здебільшого перейшли на пластиковий, так як він зручний у використанні, як бджолярам так і покупцям. Бджолярі навчилися робити етикетки, освоїли маркетингові підходи, мають свої візитівки і за ці роки напрацювали собі постійного клієнта, а це впевненість бджоляреві, що мед буде кому продати. До речі, ми тепер і студентам подаємо матеріал із включенням бізнес-складової.
Ми пояснюємо, як вести бізнес, які податки сплачувати, як реєструвати ФОП, на чому краще працювати. Студенти дізнаються, як організувати 50 сімей, куди рухатися далі: чи об’єднуватися в кооператив і виходити на європейський ринок, чи працювати самостійно на власній пасіці. Гуртом, через кооператив чи громадську організацію, легше просувати продукцію, робити рекламу, виходити на ринок збуту.
— Чи є такі пасічники, які розчарувалися у галузі і перестали займатися бджолярством?
—
Так, є. Найчастіше це ті люди, які самостійно починають займатися пасікою без освіти і без консультацій. Вони, по суті, займаються самообманом у тому, що бджільництво не для них і в результаті розчаровуються й кидають справу.
А в такому випадку необхідно було б звернутися до фахівців, які б допомогли їм розібратися і переглянути свої погляди на галузь. На жаль, бачу в групах у Facebook багато таких випадків: пасічники викладають фото і питають поради. І замість реальної допомоги отримують купу сумнівних рекомендацій.
Я завжди пишу одне: «Звертайтеся в лабораторію» або «Ідіть навчатися». Бо на YouTube далеко не всі ролики варто брати до уваги. Мало хто чесно й фахово показує свою роботу. Але є винятки. Наприклад, дуже якісно пояснює Ярослав Муха, Віктор Пап із Закарпаття, або Іван Фабро та багато інших професійних бджолярів.Ось у таких досвідчених пасічників варто вчитися. А коли бачиш фото з брудним, старим вуликом і чорними стільниками, то яку пораду може дати такий бджоляр?
Лавандовий мед — екзотика, луговий — під загрозою
— Нині можна на ринку побачити незвичайні для нас меди — лавандовий, ви згадували коріандровий. Це маркетинговий хід чи реальна продукція?
— Меди є різноманітні. Я наприклад, куштувала морквяний, цибулевий мед, є каштановий мед. Щодо коріандру, я щиро вдячна фермерам, які звернули увагу на цю культуру, бо цього року саме із коріандру ми отримали найбільше меду. Тож щодо нього не може бути сумнівів.
А от щодо лавандового, то це може бути й маркетинговий хід. Чому? У нас немає великих насаджень лаванди, як колись було у Криму. Там, у Севастополі, лавандовий мед реально виробляли, я була двічі на місці, бачила величезні поля лаванди, де стояли бджоли, і мед йшов на продаж. У нас зараз лаванду висаджують переважно ті, хто займається зеленим туризмом, або невеликі ентузіасти. Наприклад, у Старих Санжарах вирощує лаванду Марина Требко - «Лавандовий хутір» має всього до гектара лаванди, розділеного на дві-три ділянки і займається вона різними виробами з лаванди, та цієї кількості насаджено не достатньо для того,щоб отримати чистий лавандовий мед. Але аромат лаванди можна почути в медові з інших культур і додається ніжний, тонкий аромат і смак. Так само й у інших крафтовиків, які висівають лаванду — по кілька соток. Зрозуміло, що з таких невеликих насаджень меду багато не вийде. Можна поставити одну-дві сім’ї біля лаванди, і бджоли принесуть нектару в сотові тільники невеликої ваги. Тобто лавандовий мед у нас виробляють, але в дуже обмеженій кількості — переважно у невеликих стільниках.
— І хотіла запитати про ще один вид меду — луговий. Нині луки заростають. Чи може таке бути що й об’єми такого меду можуть зменшитися?
— Так, така проблема є. Колись, коли в господарствах, розвивалося тваринництво то , кожна ділянка на луках викошувалася, утримувалася в належному стані - кущі викорчовували, землю «кротовиння» обробляли культиваторами, луки доглядали, адже то були головні сінокоси для тварин. В ті часи робили навіть підсів різних дикоростучих трав — конюшини чи люцерни, чебрецю, буркуну та ін.. Пригадайте, скільки тоді було чебрецю! Жовта люцерна, лядвенець рогатий, звіробій, материнка, буркун — усе це росло на луках. А зараз їх майже немає. Тепер буркун можна побачити хіба що вздовж узбіч чи на узліссі. Хоча колись його спеціально сіяли навіть для тварин.
