З-поміж представників періоду Гетьманщини є імена, які гучно звучать на весь світ, а є й ті, що незаслужено були забуті чи згубилися між віків. Серед останніх – постать патріота України, державного і військового діяча полковника Гадяцького полку Григорія Граб’янки. Він також входить до числа найвідоміших козацьких літописців. Ця історична постать оповита таємницями, але по крихті ми можемо віднайти відомості про людину, яка залишила цінні знання про тогочасний устрій. Серед тих, хто досліджує постать Григорія Граб’янки — молодша науковиця Гадяцького історико-краєзнавчого музею Катерина Стромило.
Родовід та ранні роки Григорія Граб’янки
Історики характеризують Григорія Граб’янку як непересічну особистість, мужню, освічену, надзвичайно обдаровану людину. Усе ж, більшість праць зосереджено на Граб’янці-літописцеві, або й на самому творові. Але ким він був насправді і яким чином пов’язаний із Гадячем?
— Найперше варто сказати, що через те, що родоводи козацько-гетьманської доби досі лишаються малознаними і недостатньо дослідженими, то й біографічні дані про полковника і літописця з Гадяча обмежуються фразами: «рік народження невідомий», «навчався в Києво-Могилянській колегії», «пройшов шлях від рядового козака до полковника» тощо. Хоча історико-генеалогічними розвідками з теми займалися чимало дослідників, усі вони вторять одне одному: «Життя Граб’янки все ще залишається мало дослідженим». Власне, від того збираємо відомості з різних джерел, структуруючи їх, — говорить Катерина Стромило.
Відомо, що Григорій Граб’янка походив із давнього козацького роду Граб’янок (Гребінок) і народився наприкінці 1660-х – на початку 1670-х рр., найімовірніше, у Гадячі у сім’ї реєстрового козака Уманського полку Івана Граб’янки, який згодом, вочевидь, поповнив ряди козацької старшини і доводився далеким родичем Переяславського полковника Граб’янки (Кологривенка). Засновником же роду Гребенків вважають козака Лютенської сотні Полтавського полку Мусія (Мойсея) Гребенника, нащадки якого, найвірогідніше, женучись за модою, полонізували своє прізвище у Граб’янок.
Загалом же відомостей про майбутнього полковника Гадяцького полку, що стосуються раннього періоду його життя не збережено. Перші згадки маємо від початку 1680-х – часу навчання у Києво-Могилянській колегії, де опанував польську, латинську і німецьку мови. А вже від часу служби в Гадяцькому полкові рядовим козаком (1686-1701 рр.) можна простежити безперервний життєпис, що оповідає про його військову звитягу.
Так, у цьому ранзі він брав участь у Кримських походах 1687-1689 рр., а також у Азовсько-Дніпровських (1695 – 1696 рр.), Казикерменському і Таманському (1697 р.) виступах. У такому ж військовому званні увійшов у Північну війну (1700-1721). Від 1702-го Григорій Граб’янка значився вже гадяцьким сотником.
— Відносно добре прослідковується його біографія за 1713-1738 роки. Так, дізнаємося, що у 1713 – 1717-му був полковим осавулом. Далі, до 1723-го, обіймав посаду гадяцького полкового судді. Саме в цей період яскраво простежується його ставлення до правопорядку та активна участь у справах, що стосувалися прав і вольностей усієї старої Малоросії. Особливо діяльну участь він бере в депутаціях 1723 року, коли буквально жодна петиція не обійшлася без його участі. Після передачі чолобитних Граб’янку разом із іншими представниками козацької старшини та наказним гетьманом Павлом Полуботком було ув’язнено до Петропавлівської фортеці, звідки його звільнили тільки після смерті Петра I, — розповідає Катерина Стромило.
Експонати з експозиції Гадяцького історико-краєзнавчого музею, що були знайдені та ідентифіковані краєзнавцем Миколою Торяником, як такі, що знаходилися на місці садиби Григорія Граб’янки.Фото: Фото надала Катерина Стромило
Вісім років на чолі полку
Наприкінці 1729-го малолітній імператор Петро ІІ дозволив обирати полковників вільними голосами з-поміж малоросіян. На полковництво до Гадяцького полку висунули кандидатуру Григорія Граб’янки. «Вільними голосами» 30 травня 1730-го він урешті був обраний і затверджений Гадяцьким полковником. У цьому ранзі він служив 8 років, до смерті.
Григорій Граб’янка командував Гадяцьким полком у війні за польський спадок (1733-1735 рр.) та у російсько-турецькій війні (1735 – 1739 рр.). Саме під час другого Кримського походу полковник отримав смертельне поранення у сутичці із татарами у бою 8 липня 1738 року.
Зазначені дані про життя Григорія Граб’янки дають уявлення, що воно вмістило чи не всю історію Гетьманщини кінця ХVІІ – першої третини ХVІІІ ст., адже Григорій Граб’янка був причетним до більшості подій у військовій і політичній сферах.
Натомість про особисте життя полковника й літописця відомо лиш, що був одружений на Євдокії Забілі, онуці двох генеральних обозних – Петра Забіли та Василя Борковського, дітей не мали. Усі ж знані гілки роду Граб’янок, за припущеннями дослідників, виводять своє походження від небожа-тезки, а то і взагалі є однофамільцями.
— За службу Григорій Граб’янка отримав сотенні містечка Рашівку й Комишню та села Максимівку, Остапівку, Грим’ячку і Русанівку в Гадяцькому полкові. Ймовірно, у різних місцях свого полку у нього було до 100 дворів і водяні млини, які давали йому можливість до безбідного існування, хоча й не робили з нього великого державця, — зазначає Катерина Стромило.
Попри всі допустові інтонації в його біографії, ствердним лишається те, що Григорій Граб’янка належав до інтелектуальної еліти, котрій вдалося стримати і навіть призупинити цілеспрямоване російське підкорення.
Особливості Літопису та його списки
Що ж стосується літературного доробку, його книга «Перебіг превеликої і від початку поляків щонайкривавішої небувалої битви Богдана Хмельницького гетьмана запорізького, що точилася з поляками в час панування найясніших королів польських Владислава, а потім Казимира, і яка почалася в 1648 році та за літ десять після смерті Хмельницького так і не скінчилася; цей перебіг з писань різних літописців та зі щоденника, на тій війні писаного, в місті Гадячі зусиллями Григорія Граб’янки зібраний та самобутніми свідченнями старих жителів підтверджений року 1710» більш відома за назвою «Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки» належить поряд із Літописом Самовидця і Літописом Самійла Величка до переліку найвизначніших козацьких творів. І таїть вона у собі чимало секретів минувшини. Така загадковість посилюється через чималу кількість копій твору.
Копія Літопису Григорія Граб’янки. Фото: Гадяцький історико-краєзнавчий музей
Варто зауважити, що оригінал указаного Літопису до нас не дійшов. Знаємо його лише за списками – рукописними примірниками, що були створені іншими людьми. На сьогодні таких, що датуються ХVІІІ ст., дослідники нараховують понад 50 копій, указуючи, що це лише мізерна частка того, якою ця кількість була у ХVІІІ ст.
Звісно, кожен переписувач вносив у текст певні корективи, та ще й міг доповнювати існуючий опис подій якимись новими, що хронологічно були йому близькими. До того ж мали місце додавання власних вражень, коментарів, ставлень до прочитаного тощо. Та все ж літературознавці сходяться на думці, що Граб’янчин літопис став важливим посібником для пізніших літописів.
Копія Літопису, видана Київською комісією (з цензурою)Фото: Гадяцький історико-краєзнавчий музей
Катерина Стромило зазначає, що дослідники зауважують про те, що рукописні копії «Перебігу…» належали до складу чи не кожної приватної та монастирської бібліотеки того часу.
Уперше ж літопис було опубліковано у 1793 р. у журналі Федора Туманського «Російский магазин», але цей журнал швидко став бібліографічною рідкістю.
Нині відомі скрипти представлені двома редакціями – повною і короткою (Київський і Житомирський списки відповідно).
У фондах Державного архіву Полтавської області знаходиться «Рукописний зошит про події історії України “Від початків козацького імені і якого роду і племені козаки…” і до 1730 року», датований останньою чвертю ХVІІІ ст. Згадана копія у ХІХ ст. зберігалася в музеї Катерини Скаржинської в с.Круглику, Лубенського повіту.
Цей зошит переписували, як мінімум, трьома особами й був він створений, найімовірніше, на основі повної редакції «Літопису Граб’янки». Цікаво, що саме ця пам’ятка яскраво демонструє «втручання» переписувача.
«Рукописний зошит…», безсумнівно, є важливим джерелом для дослідження істориків, філологів та особливо краєзнавців. До всього, Григорій Граб’янка у своєму «Перебізі…» уповні знайомить читача із тутешньою місцевістю. Автор зображує обставини таким чином, що можна легко дізнатися про його смаки та уподобання, що місцями призводить до історичних розбіжностей.
Це стосується насамперед і подій, пов’язаних із Полтавщиною зокрема, звідки, власне, і витікали джерела літопису гадяцького полковника. Так, чимало важливих історичних подій відбувається поблизу Гадяча, або з прив’язкою до нього; неодноразово згадуються також навколишні Веприк, Рашівка, Лютенька.
Отже, історія рідного краю для Граб’янки була не просто цікавою та важливою – він переживав і сам творив її, керуючись, звісно, власними уподобаннями і переконаннями.
***
Повну наукову розвідку Катерини Стромило про Григорія Граб’янку можна прочитати у останньому випуску літературно-мистецького альманаху "Мистецьке гроно".
