Жодна з груп тваринного світу не викликала до себе такого неоднозначного ставлення з боку людини, як земноводні та плазуни. Навіть у сучасному цивілізованому світі таке сприйняття змінюється від обожнення до глибокого та часто огидного зневажання. Тож разом із науковим співробітником Гадяцького історико-краєзнавчого музею зоологом Сергієм Литвиненком розвінчуємо міфи про ящірок та як їх відрізнити їх від змій.
Веретільниця – ящірка, яка схожа на змію. І від того страждає
Одного разу в газеті «Гадяцький вісник» я звернув увагу на статтю, у якій лікарка впевнено стверджувала що на теренах Гадяччини живе дуже отруйна змія мідянка.
Спілкуючись з пересічними громадянами, переконався, що переважна більшість так і вважає. При цьому впевнені, що саме мідянка живе у них на городах і вважають ділом честі вбити її, бо вона небезпечна.
Мені, як фахівцю-зоологу, прикро це чути, тим більше, що кожний має можливість зазирнути в інтернет і з’ясувати, що, по-перше, мідянка зовсім не отруйна, а по-друге, за змію приймають безногу ящірку.
Як відрізнити веретільницю від зміїФото: hadiach.city
Це веретільниця ламка (Anguis fragilis), яка знаходиться (за науковою класифікацією) в ряді ящірок, а не змій. Тож розберімося з цими істотами. Мідянка звичайна (Coronella austriaca) — єдиний вид з шести видів полозів у фауні України який зустрічається на півночі Полтавщини.
Мідянка має невеликі розміри: довжина тулуба не перевищує 75 см. Забарвлення спинної сторони тіла широко варіює від сірого, до жовто-бурого, червоно-бурого та мідно-червоного кольору — звідси й українська назва "мідянка".
Від гадюки мідянку легко відрізнити через відсутність зигзагоподібної темної смуги вздовж спини, зовсім гладенькі лусочки на тілі, також кругла зіниця ока (вертикальна – в отруйних змій).
Від ніздрі, через око до кута рота або навіть на боки шиї, проходить темна смуга – за цією ознакою мідянку можна легко відрізнити від багатьох видів змій. На більшій частині території України трапляється спорадично, східностепових областях, Карпатах та Криму – досить часто, в лісостепових районах – рідкісна.
На півночі Полтавщини, зокрема й колишньому в Гадяцькому районі, за останні десятиліття, не відмічалась зовсім.
Вразливий, раритетний вид перебуває під особливою охороною Червоної Книги України, також занесена в Червоний список Полтавської області та знаходиться під охороною Бернської конвенції (додаток ІІ).
Причини зміни чисельності: скорочення площ біотопів, придатних для перебування виду, зменшення кормової бази та знищення змій людиною. Для людини не отруйна й має наукове значення.
Правда про веретільницю ламку
Це порівняно велика безнога ящірка зі змієподібним тілом загальною довжиною до 50 см. Хвіст відносно короткий.
За коричнево-бронзовий колір веретільницю цілком закономірно звуть у народі «мідяниця». Повзає повільно, незграбно. Цих безногих ящірок, які гріються на сонці, частіше можна бачити навесні, коли мало тепла. Вид населяє ліси, луки, сади та компостні ями, її можна знайти під дошкою або шматком шиферу на дачі.
Харчується дощовими червами, наземними молюсками, зокрема голими слимаками, багатоніжками, мокрицями, а також комахами та їхніми личинками. Цю тендітну ящірку не можна відловлювати, затискати, бо вона у цьому разі позбудеться хвоста.
Веретільниця ламка.Фото: Сергій Литвиненко
Полишення хвоста під час небезпеки – це захисна відповідь, яка відволікає хижака і допомагає врятуватися. Самокалічення шляхом відкидання якоїсь частини тіла називається автотомією. Серед хребетних тварин її застосовують тільки ящірки.
У ставленні до людини веретільниці спокійні та не кусаються, і, звісно, ніякої отрути вони не мають. Веретільницю місцеве населення помилково вважає «отруйною мідянкою» і безжально знищує. Найбільше, виявляється, і гине веретільниць.
Опудало веретільниці ламкої можна побачити в експозиції природи Гадяцької історико-краєзнавчого музею.
