Редакція Гадяч.City продовжує знайомити читачів з експонатами Гадяцького історико-краєзнавчого музею. Завідувачка історико-природничого відділу Ірина Чемерис розповідає про важливий елемент побуту української хати — скрині.
І скриня, і стіл, і ліжко
Скриня давніх-давен відігравала важливу роль в житті і побуті українського житла. Її передавали із покоління в покоління у спадок, вона зберігала традиції, родинне тепло і пам'ять роду.
Скриня слугувала окрасою житла, була символом родинної заможності, займала почесне місце та була показником селянської родини.
Скриня у експозиції Гадяцького історико-краєзнавчого музею.
— За звичаєм її ставили в хаті на видноті. Могла слугувати також столом і навіть ліжком (залежно від форми). Застеляли вишитою скатертиною, а на свято — килимом. Зовні нагадувала великий ящик із плоскою чи злегка випуклою кришкою, що завжди замикався на ключ. З обох боків для зручності її транспортування робили залізні ковані ручки, — говорить Ірина Чемерис.
Скриня — компонент весільного посагу
Основним матеріалом для виготовлення скринь було дерево: дубове, кленове або липове. Також цінувалися так звані ковані. Їх виготовляли з дерева, а вже потім оковували залізом та декорували різноманітними кованими елементами. Скриню або купували на ярмарку, або замовляли майстрам, яких називали скринниками.
Старші люди розказували:
«На базар їздили купувати скрині... Були з візерунками, вони дорожче — то вже багаті купляють, а без візерунків вже бідніші. Без скрині погано зовсім, бо все в скрині лежить».
Для зберігання дрібних цінних речей: гроші, папери, голки, нитки, маленькі ікони, прикраси — всередині скрині був невеликий ящичок — прискринок.
Також у ньому зберігали дитячий пупчик, який відпадав невдовзі після народження немовляти. Його зберігали зав'язаним, а коли дитині виповнювалося сім років, і вона вже мала іти до школи, пупчик просили розв'язати. Вважалось, що малюк, який швидко впорався із таким завданням,
буде розумним.
Окрім того, скриня була одним з основних та найважливіших компонентів весільного посагу. Вона вказувала на статки, майстерність, працьовитість та соціальну значущість сім'ї нареченої. Закінчували готувати посаг у передостанній день весілля.
Обряд занесення скрині в оселю нареченого
Існував звичай «збирання скрині»: поки наречена ходила селом прощаючись з дівоцтвом та дружками, її рідні збирали скриню з надбаним приданим та відвозили до оселі молодого. Скриню везти до молодого мають або хрещені батьки, або інші одружені родичі, обов'язковою умовою для проведення цього дійства мало бути те, що ті хто везуть скриню мали бути в парі, аби й молодята завжди були в парі.
Скриня із експозиції Гадяцького історико-краєзнавчого музею.
Окрім скрині з собою брали символічну сокиру, молоток та цвяхи. Коли ж скриню починали заносити в оселю молодого, то зупиняючись в кожних дверях, приговорювали: «У двері не влазить!» і, виймаючи сокиру, пригрожували: «Зараз будемо одвірки рубати, бо скриня не влазить!».
Господарі ж в цей час підносять по чарці та закусити й процесія, випивши могорич, проходять до наступних дверей, де все повторюється з початку.
Після того, як скриню внесли, діставали молоток та цвяхи й починали ладнати рушники невістки в місцях, де хотілося молодій, знімаючи при цьому свекрушині.
Традиційно скриню ще можна зустріти в окремих селах і містах. І досі, хоча й нею і не користуються, але й позбутися не можуть, адже скриня пам’ятна частина минулого та історії родини.
