У Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї відкрилася виставка батька й сина Дмитра і Василя Чижиків "Як у батька в хаті", пише Гадяч.City
Василь Чижик родом із Кириківки, що на Сумщині. Із 1992 по 2009 рік він працював у Гадяцькій міській раді головним архітектором, а згодом повернувся на Сумщину та почав працювати архітектом при Тростянецькій міській раді.
— Коли Тростянець окупували росіяни, я пішки йшов до Охтирки, де мене вже забрали волонтери й привезли до Гадяча, — ділиться Василь Чижик. Чоловікові й досі важко розповідати, що відбувалося на початку великої війни. Евакуювати картини вдалося пізніше, завдяки військовому, який їхав до Гадяча. Нині вони представлені на виставці у Гадячі.
— Вісімдесят відсотків картин представлених тут, — Василь Чижик жестом показує на експозицію, — це картини батька.
Ірина Орлова, директорка Гадяцького історико-краєзнавчого музею та Василь Чижик.
За малюнками побивався більше, ніж за хату
Дмитро Чижик — художник-самоучка. Народився у 1923 році.Почав малювати ще у дитинстві. Перші роботи з’явилися у хаті діда Івана, де проживав хлопець. Під час війни снаряд влучив у хату й під час пожежі згоріли всі малюнки хлопця, за якими він більше побивався, аніж за будинок.
Під час Другої світової війни він збирав листівки в зруйнованих будівлях, сподіваючись зберегти їх як зразки для своїх майбутніх робіт. Проте він так і не привіз їх додому, бо його «вещмішок» вкрали. Ймовірно, хтось вирішив, що всередині були гроші або цінності.
Дмитро Чижик
Після війни відбудовував зруйнований цегельний завод, де він потім деякий час працював. Пізніше працював в МТС (машино-тракторна станція), потім сільгосптехніка, бригадою їздили у відрядження по інших селах та пробивали артезіанські свердловини.
Без художньої освіти, але з безмежною жагою до знань, він самостійно вивчав творчість Васильківського, Пимоненка, а також збирав мистецьку літературу, подорожуючи Ленінградом та іншими містами.
У нього ніколи не було виставок, а полотнами для картин слугували різні підручні засоби: картонна рамка для фото, палітурка від справи, палітурки від книжок та залізничні таблиці.
Матеріали для малювання діставати було непросто. Полотна часто використовували домоткані, а фарби купували у спеціалізованих художніх салонах, які обслуговували лише членів «Союзу художників». Йому доводилося просити художників із посвідченнями купувати фарби для нього. Не кожен погоджувався допомогти. Можливість купувати фарби з’явилася тоді, коли він працівник залізниці, отримав можливість їздити до Ленінграда, де він зміг, без обмежень, закуповувати необхідні матеріали.
Полотна ґрунтував власноруч, за рецептами художників, які вичитав з літератури, також виготовляв олійні розчинники методом очищення олії, за допомогою сонячного світла. Якщо влітку було мало сонячних днів, процес очищення міг зайняти тривалий час.
Дмитро Чижик малював те, що бачив навколо себе: портрети, ілюстрації, репродукції з фотографій, а також ікони.
Частина картин розміщена на спеціальних підставках. Ірина Орлова, директорка Гадяцького історико-краєзнавчого музею пояснює, що картини розмістили так, аби відвідувачі могли читати підписи на звороті. На одному із пейзажів художник написав молитву за Україну.
У Гадячі першу картину написав після евакуації
Для Василя Чижика це теж перша виставка. Малювати він почав ще з дитячих років, має архітектурну освіту. Але, як говорить пан Василь, картини хоч і малював, дарував їх друзям і знайомим під різними приводами.
— Тут є картини, які я писав ще у Тростянці, їх вдалося вивезти з-під окупації. Першу картину після евакуації написав у Гадячі, коли у мене ще не було ані можливості, ані постійного місця проживання, — говорить Василь Чижик.
Частина картин Дмитра Чижика була розміщена у кабінеті художника у Тростянці, що розташовувався у місцевому гуртожитку. У ньому, гуртожитку, розмістилися російські військові. Вони грабували адміністративні будівлі, виносили техніку, нищили документи. Але картини, на щастя, залишилися недоторканими.
Коли місто було звільнене, Василь Чижик не одразу зміг повернутися на роботу, але попросив колег перевірити, чи картини на місці. Кабінет був розбитий, але картини його батька пережили окупацію.
Переглянути виставку можна буде ще протягом місяця.
