Дев’ять років тому у ці січневі дні сталася трагедія Донецького аеропорту: його остаточно захопили сепаратисти, керовані російськими окупаційними військами. Зараз у мережі можна знайти історії порятунку наших захисників із летовища. А журналісти Гадяч.City записали розповідь захисника із Лютеньської громади Миколи Мищенка про операцію, яку підготували українські військові, щоб дати шанс на порятунок захисникам ДАПу. Далі розповідь від першої особи.
Завдання — зайти на околиці Горлівки
Не запитуйте, які то були числа і дні. Вони були всі сплутані. Іноді ми навіть не знали, який сьогодні день тижня — четвер чи п'ятниця. Ми стояли у Вуглегірську, прикривали Дебальцівський плацдарм. Нас туди закинули, точно пам’ятаю, 14 жовтня 2014-го і були ми там десь до 20 січня 2015-го. Там на трасі Вуглегірськ — Горлівка стояв наш блок-пост, по одну сторону були житлові будинки, то іншу, десь за півтора кілометра вже ворожі окопи. Десь після нового року пішли чутки, що наші готують наступ на Горлівку.
Хочу трохи пояснити: війна у 2015 році й війна у 2022 році це дві великі різниці. Так, не було тоді дронів, ракет. Це були міни, артилерія. До боїв за Дебальцеве навіть можна сказати, що ті обстріли відбувалися за режимом дня: щойно стемніло десь о сьомій — на початку восьмої починаються обстріли. Вони постріляли, ми постріляли. Вважайте, до 10-ї десь побахкали й можна відпочивати. І тут ми помітили, що вже кілька днів обстрілів немає.
Одного дня до нас приїхало командування нашого батальйону і довело до відома, що саме наша рота в повному складі покидає взводно-опорні пункти (їх у нас було три) і йде на Горлівку.
І нарешті нам пояснили, що обстрілів немає тому, що всі сили сепаратистів, які є у Горлівці, збираються у колону, щоб іти на ДАП. Наше командування отримало дані розвідки, що сепари збираються на ДАП і ми маємо рвонути на Горлівку, щоб їх затримати. І йдемо заради тих, хто залишився в аеропорту, щоб відтягнути сили противника на себе.
Нас попередили, щоб нікому не говорили куди йдемо, особливо місцевим мешканцям. Крім того, важкої техніки ми не брали — це був піший марш, оскільки дорога була замінована.
Нашим завданням було зайти на околиці Горлівки, захопити об’єкти на промці та триматися скільки зможемо.
Ми усвідомлювали, що якщо підемо на Горлівку, то там і залишимося. Адже ми були територіальною обороною, а не штурмовиками. Практично кожен із нас попрощався із рідними. Я зателефонував до братів, сказав, раптом що ми ніде не зникли. Але можливо, це наш останній день. Командування попередило, щоб не сподівалися, що залишимося живі.
Ілюзія грандіозного
Увечері почалося найцікавіше. Зазвичай увечері, якщо немає обстрілів, ми старалися дотримуватися світломаскування та тиші. Так би мовити, щоб нас ніхто не чув і не бачив. А тут вечір, нас шикують, усю роту. До нас під’їжджає авто, тентований "УРАЛ" чи "ЗіЛ". Постоїть, погуркотить, поїхала. Ми щоразу "шумимо". І так декілька разів. Ми ще дивимося: чого вони їздять, ще й пусті. Пізніше ми зрозуміли, що таким чином ми хотіли ввести в оману сепаратистів, що у нас щось буде масштабне. А місцеві ж бачать, що у нас щось відбувається грандіозне. Потім приїхали із нашої бригади мінометники, привезли із собою три міномети. Танки у нас стояли — до тих танків підвозили снаряди. Складалася картина чогось такого широкомасштабного.
Усім видали трикратний бойовий комплект. У кілограмах не скажу скільки це буде, але кулеметник не міг підняти сумки із цими патронами.
І десь о десятій вечора колона вишикувалася вирушати на завдання. Знову наказали ні з ким не контактувати. Сказали, що ідуть всі, за винятком двох надійних людей, які залишаються на трьох ВОПах, які будуть прикривати колону. Серед тих двох був і я.
Колона рушила. Почали стріляти наші міномети. Бахнули із танка, буцімто прикривали її. Десь через годину ми почули стрілянину нашої далекобійної артилерії. Куди вона била, ми мало розуміли. І дивно було, що така жвава перестрілка, адже нам завжди не вистачало снарядів. І тут ми побачили на пів неба заграву.
"Дехто із наших тоді розплакався"
А через годину наша колона повернулася. Сміються — дійшли вони до лінії розмежування. Постояли пів годинки й повернулися назад.
У чому була суть цієї операції: ми створили ілюзія великого наступу. А в цей час у Горлівці збиралася колона сепаратистів іти на ДАП. Очевидно побачивши наші маневри, місцеві передали, що ми готуємося до чогось масштабного. Пізніше нам розповідали, що сепарська колона виїхала на ДАП, але отримавши відомості про наш "наступ", вирішила повертатися, щоб "захищати" Горлівку.
І от коли вони вертали, наша артилерія поцілила по цій колоні. Її частково розбили, поцілили у бензовоз, від того й була заграва на пів неба. Тобто ніхто не планував дійсний наступ на Горлівку. Але вже після такого обману сепаратисти вже не могли зібрати сили на нову колону, щоб знову йти на ДАП.
Через кілька днів ми дізналися, що на ДАПі загинуло дуже багато наших військових. До нас знову приїхало командування, наші ВОПи вишикували. Коли я думаю про ДАП, я завжди згадую слова, які тоді нам сказали:
— Хлопці, гордіться тим, що ви ті, хто дав тим, хто загинув на ДАПі, пожити ще один день, що у них був шанс поспілкуватися із рідними.
Дехто із наших тоді розплакався. Ми були засмучені, що фактично нічого не зробили, бо хлопці все одно загинули. Я й зараз, коли згадую ті події, мені стає моторошно, адже й ми тоді прощалися із життям.
А через рік або й два я випадково дізнався, чому підготовка була надзвичайно секретною — саме у нашій роті була людина, яка працювала на росіян. Не скажу, що ми не здогадувалися. Але і його використали, щоб ввести в оману сепаратистів, які колоною рухалися до ДАПу. Але вже коли наша рота прийшла на лінію розмежування, кріт вже не міг попередити, що всі наші приготування — то обман.
***
Наші захисники обороняли Донецький аеропорт майже 250 днів. Але витримали люди, не витримав бетон — сепаратисти захопили об’єкт лише після того, як підірвали його. Нині ще й досі невідома офіційна кількість загиблих українських військових, які тримали ДАП.
- Читайте актуальні новини від Гадяч.City у Telegram-каналі.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Гадяч.City у Facebook.
- Ми також є в Instagram.
- А ще дивіться улюблені інтерв'ю та опитування в TikTok й в YouTube.
