Микола Бєдов із Гадяча уже майже два роки на фронті — 24 лютого 2022 року він добровільно прийшов до місцевого відділу територіального комплектування, щоб стати на захист батьківщини. Зараз Микола знаходиться в одній із прикордонних областей із росією і саме завдяки йому та його підрозділу шахеди не долітають до цілей.
У нас було лише пів години, щоб поговорити із захисником. І цією розмовою ми ділимося із нашими читачами.
У черзі на заправці усвідомив, що почалася повномасштабна війна
Напередодні 24 лютого Микола Бєдов приїхав додому у Гадяч із вахти — у цивільному житті чоловік працював на одному із підприємств на Гадяччині майстром будівельних та ремонтних робіт. У те, що буде повномасштабне вторгнення Микола не вірив до кінця — навіть після того як до нього напередодні повномасштабної війни зателефонували друзі-військові й повідомили, що на Донеччині вже дуже гаряче.
— Максимум, на що вони підуть (росіяни — ред.), я собі думав, — говорить Микола, — це повне захоплення Донецької та Луганської областей. І навіть коли батьки вранці мені сказали, що почалася повномасштабна війна, я ще не усвідомлював, наскільки все серйозно. Лише коли виїхав на заправку, щоб залити пальне, й застав чергу, лише коли побачив, як над містом летить ракета, я зрозумів, що справи кепські.
Проте попередній досвід не дав молодому чоловікові розгубитися — він знав, що таке війна ще від часів антитерористичної операції.
Від АТО до повномасштабної війни
У 2015 році одразу після закінчення магістратури Полтавської політехніки, де він здобув фах програміста, та, крім того, проходив військову кафедру при університеті, Микола мобілізувався у четвертій хвилі мобілізації до лав Збройних сил України. Спершу служив при Гадяцькому військкоматі (від лютого 2022-го року — перший відділ Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки). А на початку 2016 року його перевели безпосередньо зону АТО.
Микола розповідає, що потрапив до 12-го окремого мотопіхотного батальйону "Київ", служив на бахмутському напрямку, був командиром зенітної установки. Після демобілізації працював у Полтаві, два роки — за кордоном, але повернувся у рідний Гадяч.
Тож серед черги авто на заправці 24 лютого 2022 року чоловік уже знав, що робити.
— У мене військова форма у тривожній валізці зажди була напрасована. Про дати коли я пішов до військкомату не питайте, чи якість інші часові рамки. Всі ті перші дні повномасштабного вторгнення у мене злилися у якийсь один день. Пам’ятаю, що нас таких добровольців було багато. Приходили люди, які зовсім не вміли тримати зброю у руках, але у яких було величне бажання захищати Україну, — розповідає Микола Бєдов.
Спочатку він разом із іншими добровольцями працював на зведенні фортифікаційних споруд — підприємство, де працював Микола у цивільному житті, надало необхідну техніку. Пізніше у складі мобільних груп швидкого реагування патрулював зону, куди зайшли російські війська наприкінці лютого 2022 року.
— Ми їздили до Плішивця, Кам’яного зливали дизпаливо із заправних станцій на фермах, щоб росіяни не встигли самі злити. Також возили гуманітарну допомогу до Охтирки і Тростянця. У людей не було елементарного — навіть хліба. І уявіть собі, ми розвантажуємося, а над нами летить літак і ти розумієш, що він зараз може тебе убити, — розповідає Микола Бєдов. — У ті перші дні ми спали по 2-3 години. Я міг виїхати о шостій ранку, а повернутися о другій-третій ночі.
Чому важливі мобільні групи реагування
Після того як на росіян відігнали від Полтавщини, прийшов наказ про переведення гадячан в інші роти.
— Ми пройшли тренування, нас навчали як проводити зачистки, проте нам до останнього не повідомляли, куди потрапимо. Тож готувалися, що це буде Донеччина. Проте ми дислокувалися в іншому місці, потім знову були навчання. І ось після нового року нас перекинули на прикордоння і ми тут служимо майже вже рік, — розповідає Микола Бєдов.
Зараз він служить командиром кулеметного взводу і часто саме він зі своїми хлопцями першими бачить ворожі дрони, які залітають із території росії.
— Радари можуть й не зафіксувати заліт шахедів — вони летять низько й швидко. А ось мобільні групи реагування, які чергують цілодобово, їх можуть зафіксувати, передати, що летять дрони, й збивати їх. Ось чому необхідні ці групи реагування та їхнє укомплектування, — розповідає Микола Бєдов. — Так ми будемо мобільніші. Тому зараз збираємо кошти на купівлю пікапа, який можна переобладнати під кулеметну установку. Теоретично він уже у нас є — благодійний фонд знайшов автівку, нам залишилося дозбирати трохи менше ніж 20 тисяч гривень, із 270-ти, щоб її оплатити. Крім того, сьогодні ми стоїмо на цих позиціях, завтра нас можуть перевести безпосередньо на фронт. Я спілкуюся із хлопцями, які проходять реабілітацію або їх переводять до нас після гарячих точок, то без пікапа на фронті ніяк. Адже часто його використовують як евакуаційне авто. Тож якщо раптом нас переведуть у гарячі точки, пікап поїде із нами.
Що вселяє надію у військових на фронті
За два роки, зізнається Микола, військові трохи втомилися, адже війна затягується, їм на зміну не приходять нові люди. Крім того, говорить військовий, вони бачать, що війна для деяких людей уже закінчилася й це морально важко. Проте на фронті вони тримаються й далі, бо вдома їх чекають їхні родини.
— Ми тримаємося, бо не хочемо, аби війна прийшла у наші домівки, — говорить Микола.
***
Кожен, хто прочитає цей текст може допомогти нашому землякові. Залишаємо реквізити, за якими можна задонатити на купівлю пікапа. У вартість входить також придбання необхідних запчастини та шин.
Також кошти можна перерахувати на картки:
- Монобанк 5375411208272174
- Приват 4149629386523880
- та Paypal:[email protected]
