Українці ще й досі живуть радянськими ідеологемами. І справа не лише у тому, що колись була смачніша ковбаса чи роздавали безкоштовні квартири. Все набагато сумніше — у нашому суспільстві ще й досі існує радянський погляд на історичні події. Якщо історію України радянська влада, а згодом і російська присвоїла собі, якщо Богдана Хмельницького вважають таким собі об’єднувачем московських і українських народів, то період Української революції намагаються демонізувати. Так сталося і з ватажком групи повсталих селян із села Лютеньки Леонтія Христового, якого і сьогодні вважають бандитом. Але історія пам’ятає справжніх бандитів і сьогодні ми покажемо, як деякими українцями маніпулюють навіть через роки.
А почнемо ми із самої дефініції — що таке банда і бандит. Отже, банда — це розмовна назва групи осіб, які ведуть злочинний спосіб життя. А ось бандитом Словник сучасної української мови визначає озброєного грабіжника, злочинця.
Хто ж визначив, що Христовий саме бандит? Кого він грабував і які злочини вичиняв? У Полтавському обласному архіві залишилися документи, які дають відповіді на ці питання, а точніше на друзки розбивають цю більшовицьку версію. Мова йде про характеристику військової розвідки на Христового.
Що говорить більшовицька характеристика про Леонтія Христового
Христовому 23 роки, за характером енергійний, підприємливий, самолюбний, сміливий, кмітливий, в загальному розвитку недалекий, слабо освічений, йдеться у донесенні військової розвідки.
У цьому документі цікава ось ця фраза (переклад із російської):
Політична ситуація на Україні у зв’язку через рішучий похід радянської влади проти кулака, контрреволюційних елементів, проведення продовольчої політики дає сприятливе середовище для виникнення різних бандформувань. Христовому відкривається широке поле діяльності.
Тобто більшовики, читайте агресори, тих людей, які почали виступати проти, саме проти бандитської поведінки, називають бандитами потерпілих, або простих селян. І це так знайомо: росіяни так само зараз називають нацистами українців, у той самий час, як самі вчиняють геноцид проти українців за те, що вони українці.
Читаємо далі (переклад із російської):
6 липня Христовий вперше виступає керівником організованої ним банди, яка налічує 50 людей, які озброєні гвинтівка та обрізами.
Ця група стала ядром, із якої, як побачимо пізніше, виросте велика організована сила. Враховуючи домінуючу орієнтацію на Петлюру, надає відповідного спрямування.
У період із 6 по 13 липня банда Христового швидко наростає силою за рахунок бандитських елементів, головним чином кулацького.
По даним на 18 липня нараховує до 300 людей, із них 15 кінних при двох кулеметах Максима і Кольта. Центральною базою банди обирають село Лютеньку (15 верств південніше Гадяча) та прилягаючий до села ліс як надійне сховище. Постачання зброї, боєприпасів, амуніції, продовольства йдуть добровільно за рахунок кулака.
У період із 18 липня по 5 серпня відмічаються інтенсивні роботи з організації та формування банди. Створюється штаб, куди головним чином входять колишні вчителі з офіцерів. Персонально штаб не відомий. Організація банди формується за петлюрівськими бандитськими формуваннями — курені, сотні із відповідними командирами. За вказаний період Христовий об’єднує під власним командуванням інші дрібні бандитські угруповування та встановлює зв’язок та повний контакт між іншими самостійними та більш-менш бандами.
25 вр в північно-західному Гадячі Стеценко, в районі Груні, 12 верст північно-східніше Зінькова:
Оголошується примусова мобілізація населення із застосування крайніх заходів стосовно ухилянтів. Банда збільшилася до 4-6 тисяч людей, половина яких відносно добре озброєна. В цей період Христовий тримається пасивно, обмежується агітаційною роботою: влаштовує різні мітинги, зібрання, які проходять під петлюрівськими лозунгами!
Діяльну допомогу в цій справі Христовому надає такий собі Степовий (колишній учитель), який є його помічником. Штаб банди знаходиться у самій Лютеньці, вона дуже укріплена і готується як опорний пункт.
З 5 серпня у зв’язку із просуванням загонів Махна до Зіньківського повіту Христовий переходить до активних дій стосовно Гадяча (у дужках незрозуміло) 8 верств північно-східніше Гадяча і таким чином останній охоплювався із трьох сторін.
7 серпня банда переходить у загальний наступ на Гадяч і після нетривалого бою з частинами 220 батальйону і завдяки своїй переважаючій чисельності його примусивши наші частини в повному бойовому порядку відійти у західному напрямку.
9 серпня під натиском частин того ж батальйону, які перейшли у рішучий наступ, банда залишає Гадяч та відступає до Лютеньки.
Тобто ми ніде не бачимо ані злочинів проти цивільного населення, ані його грабунку, ані якихось розправ. Навпаки, до повстанського загону приходять не лише селяни, щоб захистити своє майно, й інтелігенція (вчителі).
А ось це теж цікава деталь, а саме фраза "Село Лютенька сожжено". Тут не вказується, хто спалив населений пункт. Але історія знає, що це зробили саме більшовики. Трагедія сталася 17 серпня 1920 року.
Згодом Христовий пішов на поступки: залишилася навіть його заява.
І тут більшовики, як говориться, попалилися. Бо увесь час називавши Христового бандитом, все-таки визнала його повстанцем.
І доказ тому телеграма до командира 64-го полку Головкіна. Тут уже фігурує визначення не банда, а повстанська група. Та й її учасників називають повстанцями. За цим документом між повстанцями й представниками мали б відбутися переговори. Проте усі договори, які підписували росіяни не варті були й паперу на якому вони були написані.
А Леонтія Христового більшовики знищили у липні 1921 року.
Банда Максюти наводила жах на всю Полтавщину
Ну а чому ж до матеріалу такий дивний заголовок і хто, до речі, такий Максюта. А ви й не можете знати, що це, оскільки радянська історія у той час, яка зображала Христового бандитом, справжнього бандита воліла приховати в анналах історії.
У 1925 році вийшла стаття українського письменника і журналіста Пилипа Капельгородського про зубівську банду. Зубівська банда діяла у селі Зубівка та Комишня тодішнього Лубенського, а нині Миргородського району.
Пилип Капельгородський був неоднозначним персонажем в історії України й прихильно ставився до нової влади. Й забігаючи наперед скажемо, що у 1938 році нова влада й знищила його. Й ім’я Капельгородського входить до списку діячів Розстріляного відродження.
Що ж таке Зубівська банда? Як пише Капельгородський, хоч бандитизм (читайте повстанські загони) вже поборені, але у Зубівці протягом кількох років місцеве населення тероризує банда.
І тут треба розуміти, що банда дійшла до того, що помічати її "діяльність" просто було неможливо, якщо про її "діяльність" вже почали писати на шпальтах газети. Але й треба так було все завернути, щоб більшовики були "не при ділах" Що й взявся робити Капельгородський.
Отже, Іван Максюта був колишнім рахівником кооперативу й помічником начальника миргородської міліції.. Крім того, до банди входили і члени місцевої партійної ячейки, і комсомольці на чолі зі своїм секретарем та незаможники разом із головою комітету незаможних селян. Усього майже 30 людей. Банда Максюти чинила пограбування, убивства, палила хати, забирала худобу, обклала селян своїми податками та залякувала місцеве населення. Люди були так налякані, що навіть після того, як банду викрили, довго боялися розповідати та якось говорити про всі безчинства і злочини. Вражає ось ця фраза:
"На останню пожежу Максюта вийшов як на прогулянку з кішкою в руках. Ходив перед мовчазним натовпом і гладив кішку, а юрба стояла мовчки не насмілившись тушити".
Всього було відомо про 35 епізодів. Ось деякі із них:
- Пострілом через вікно вбито Дмитра Дев’ятку членом шайки Кійком, який потім женився на вдовій невістці Дев'ятки. Намічалась вбити й жінку Дмитра, щоб зовсім заволодіти майном.
- Того ж року спалено Бутенка Якова. Всі будівлі, хліб і худобу. На пожежу першим прийшов Максюта, роззувся і сів перед вогнем сушити свої онучі. Селяни не посміли наблизитись.
Максюта став "продуктом" нової влади, яка підносила на вершки світу наймерзенніших представників суспільства. Проте що пише Капельгородський:
Зубівка тільки що починає відвикати від цього жаху. І не дивно щодо останнього часу в ній не було ніякої віри в Радвладу, в закон і правду. Прокуратура повернула зубівцям цю віру. На суд викликається близько 400 свідків. І цілком зрозуміло, що вже тепер намічається розгляд цієї справи в самій Зубівці. Але ж... за бандою Зубівкою маємо банду Комишанську, а після неї — Кибинсь-Димівщину. І все це — у бувшому Миргородському повіті. І у всіх цих випадках даремно тріпається гулящими язиками імення Радвлади та Компартії. Досвід показав, що де є димівщини, там не все благополучно в місцевих органах. Радвлада і Компартія стоять на сторожі законности й твердою рукою завше розправляються з місцевими болячками.
А в продовженні теми Капельгородський пише, що не можна допускати, щоб селяни й досі думали, що Максюта творив своє ганебне діло як дійсний представник радвлади, а не злочинець.
***
Незабаром у Лютеньській громаді відбудеться сесія, на якій будуть перейменовувати вулиці відповідно до декомунізаційних законів. На розгляд громадськості винесли й перейменування на честь Леонтія Христового.
Але чи вона таки з’явиться залежить від світогляду тих, хто буде приймати це рішення. Якщо в Лютеньці не з’явиться вулиця Христового — це подальше підігравання радянській історії, яка називала борців за волю бандитами, а справжніх злочинців покривала.
