Юлія Кобізька: "Не знаю, як складеться життя, але сподіваюся, що жага до пізнання в мені не згасне"

Анжела Король Журналістка

18 липня 2023 14:00

Мабуть, важко знайти людину, яка усім своїм серцем любитиме своє село й оберігатиме пам'ять його жителів.

Так, як ви вже здогадалися, мова йтиме про рашівчанку Юлію Кобізьку, яка нещодавно випустила документальний фільм про людей, які створюють успішні театральні постановки в селі Рашівка Полтавської області.

"В моєму серці Рашівка посідає особливе місце, тут моє коріння, тому мені є чого берегти й до чого повертатися"

Їй 36, вона творча, багатогранна особистість. З дитинства гарно малює. А ще пише сценарії, книги, знімає короткометражні історичні, документальні фільми.

Юлія народилася та виросла у Рашівці. Навчалася у Полтаві на менеджера туризму. З часом опанувала професію графічного дизайнера. Деякий час жила у Києві, саме там зустріла своє кохання та одружилася. Але доля вирішила повернути її на батьківщину:

– Мені подобається кожне місто у якому я жила, адже вони унікальні та цікаві. Однак, як і кожну людину, мене завжди тягнуло додому, де почала пізнавати світ й де розкрила для себе хто ти є. Тому в моєму серці Рашівка посідає особливе місце, тут моє коріння. Я дослідила свій родовід до 6-го покоління, і виявилося, що усі вони були рашівчанами, тому мені є що тут берегти й до чого повертатися, – розповідає Юлія Кобізька.

Після повернення до Рашівки, Юлія організувала й відкрила музей-аптеку. Ця справа була близька, тому що її мама понад 40 років працювала фармацевтом і завідувачкою цієї аптеки.

Усю інформацію про аптеку дівчина збирала через відкриті інтернет-джерела та за розповідями рашівчан. Так вдалося зберегти автентичні меблі, давні інструменти, рецепти 70-річної давнини.

Пізніше Юлія спробувала себе в режисурі. Створила документальні та художні проєкти. Під час ковідного карантину написала сценарій для проєкту "Стефка", акторами якого були її односельці.

– Я не рахую скільки написала сценаріїв, адже це різні сфери. З масштабних – це була "Стефка", "Музей-аптека у Рашівці", фотовистава рашівського фотографа Миколи Галушки, – говорить дівчина. – З кожного проєкту, з кожної роботи я отримую неймовірне задоволення. Це моє хобі і так я вдосконалюю свої навички.

Більшу частину роботи Юля робить сама. У дівчини немає офісу чи кабінету, тому організувала робочий куточок вдома:

– Я переважно працюю вдома. У мене є куточок з вірним ноутбуком, який бачив й пережив багато чого. А в музей я приходжу подумати, адже тихо та спокійно. А ще музей для мене наче творча студія, тому що ще й малюю. Є й бібліотечка, над якою я працюю, — говорить Юлія.

Історія документального фільму "Це Рашівський театр"

Цього року Юлії Кобізькій пощастило реалізувати одну давніх ідей – зняти документальний фільм та спробувати себе в документалістиці.

— Так вийшло, що я натрапила на діяння Рашівського народного театру, і мені здалося, що це дуже цікава тема, тому що люди непрофесіонали займаються таким незвичним хобі для сільських жителів – ходять в сільський будинок культури й ставлять вистави у вільний для себе час. І це досить непогані вистави, вони досить великі, масштабні, з піснями, з танцями, з народними звичаями, з якимись нетутешніми особливостями, використовують говірку, назви сільських місцевостей, історію, – розповідає Юлія Кобізька.

Дівчина поставила собі за задачу познайомитися з ними ближче і розпитати їх як учасників театру, що вони відчувають, виходячи на сцену. «А що таке сцена, коли ти не професіонал?», «Що таке глядачі, коли в тебе немає освіти спілкування з аудиторіями?». І така щирість підкупила Юлію і вона закохалася в діяльність цього колективу.

Історія театру неймовірно довга. Вона починається ще в дореволюційні часи, на початку 20 століття. Вистави були в класичному виконанні. Ставили сценки «Сватання на Гончарівці», «Мартин Буруля».

– Залишилися фотографії в альбомі, які мій предок по маминій лінії Григорій Ботвина зберіг. Тому для мене це було цікаве дослідження, особливо про людей, яких я знаю, – каже Юлія.

Над фільмом Юлія працювала близько пів року. В січні почали, а на початку червня закінчили. Було багато матеріалів, уривків з різних п'єс, які довелося передивлятися, щоб обрати потрібні моменти. А ще не легко було знайти та домовитися з людьми, які виїхали з Рашівки. Тому вдалося поговорити лише з 11 особами. Саме у них збереглися відео матеріали з постановок або п'єс у яких вони брали участь.

Документальний фільм «Це Рашівський театр» доступний на YouTube каналі Рашівського культурного простору.

– Була думка випустити другу частину. Але зараз такий час, що планувати наперед, на жаль, немає можливості. Не знаю, як складеться життя, але сподіваюся, що жага до пізнання в мені не згасне, – каже дівчина. – Адже працюючи з різними проєктами, я зустрічаю різних людей. Але з роками більшість, на жаль, померли, і те, що вони розповідали – найцінніше, бо крім них мені ніхто не розповів, і в інтернеті не знайшла. Тому почути з перших вуст для мене неймовірно цінно.

Щодо планів на майбутнє каже, що їх багато. Планує дописати збірку казок для дорослих, а ще організувати фото виставку:

– Хочу написати збірку казок, власне я вже на фінальній стадії. Вони всі у віршованій формі, але там ще треба допрацювати. Книга не для дітей, а більш для дорослих. Місцями є й містичні моменти, є й 18+, – говорить Юлія. — Також планую не зупинятися й продовжувати вдосконалювати свої навички з малювання, візуального оформлення. Тому все-таки допрацюю свої акварелі, і, можливо, зроблю якусь виставку. Тому що у Рашівці дуже багато людей, які займаються малюванням, і мені хочеться для них влаштувати свято. Тому подивимося, як складеться життя, коли ми відсвяткуємо перемогу, тоді з впевненістю можна складати уже не мрії, а плани.

Читайте також: 10 найцікавіших експонатів рашівської аптеки-музею