Що ви знаєте про Рашівський театр, який має заслужене звання Народного аматорського колективу і регулярно відстоює цей титул перед глядачами? Щоб поринути у життя столітнього театру журналісти Гадяч.City вирушили до Рашівки. А відчути та доторкнутися до історії допомогла керівниця народного театру Інна Калюжна.
Бухгалтерка, яка стала акторкою
За професією Інна Калюжна бухгалтерка і прийшла до театру випадково. В народній самодіяльності бере участь з 1993 року, щойно із родиною приїхала з Донбасу. Спочатку ходила як учасниця, бо ж дуже любила співати, а у 2018 році стала керівницею народного театру.
– Наш Рашівський театр гордо носить звання Народного аматорського колективу. Звання йому присвоїли у 1995 році, тоді працювала художнім керівником Лідія Ботвина. Саме завдяки їй театр отримав звання "народного". Дуже талановитою була, на жаль, її з нами вже немає, але в пам’яті вона залишилася назавжди, як талановитий керівник, – розповідає Інна Калюжна. – Театр змінив не одного керівника, але кожен регулярно продовжує відстоювати та захищати цей титул.
На початку 90-х родині Інни через безгрошів’я довелося покинути Алчевськ, де вона народилася, і переїхати у Рашівку. Це була мала батьківщина її мами. Інна щоліта приїздила у гості до своєї бабусі.
Рашівський театр зі столітньою історією
Раніше театральні постановки ставили на сцені сільського клубу. А у 1982 році збудували новий будинок культури в стилі модерн, у якому театр й нині працює.
Колектив театру маленький. Інна Калюжна поєднує дві посади — керівник народного театру й тимчасово виконує обов'язки директора сільського клубу. Також в колективі є керівник духового оркестру, художній керівник, бібліотекар та прибиральниця. Щодо акторів, то у Рашівському театральному колективі їхня кількість залежить від сценарію та кількості персонажів. Якщо постановка невелика, то виступають четверо або двоє акторів, якщо більша – 10, 12.
– Як розповідали старожили, люди ходили до театру на репетиції із задоволенням, і проблеми підібрати акторів не було, тому що тоді не було телефонів чи комп'ютерів. І люди відпочивали в театрі, – говорить пані Інна. – Зараз навпаки, проблема підібрати людей, особливо чоловіків. Вони є, але їх мало. Взагалі ми намагаємося залучати молодь, але вони теж працюють, і тому репетиції у нас відбуваються переважно у вечірній час. Наш робочий час необмежений, коли можуть люди, тоді й ми можемо обов'язково.
Інна Калюжна за час роботи у театрі дуже полюбила ставити сценки. Каже, що це як маленький театр. А взагалі любить усі свої ролі й ніяку не виділяє.
З початку повномасштабного вторгнення театр декілька місяців знаходився на простої, і тоді повернувся до своєї діяльності.
– Ми не могли повністю призупинити діяльність театру, тому що потрібно підтримувати дух українців й націлювати на перемогу. Часто робили й благодійні концерти, збирали на допомогу воїнам-односельцям – говорить Інна Калюжна. – Хоч зараз я й працюю, але планую скоро йти на заслужений відпочинок і дати дорогу нашій молоді. Адже світ змінюється, нічого не стоїть на місці, життя йде вперед, технології розвиваються, тому повинна керувати молодь, адже за ними майбутнє України.
За всю історію існування театру були поставлені п’єси як класиків, так і сучасних письменників
За всю історію існування театру були поставлені п’єси як класиків, так і сучасних письменників. В театрі були поставлені п’єси: "Фараони", "За двома зайцями". Нещодавно в будинку культури відбулася прем’єра фільму Юлі Кобізької "Це рашівський театр".
— Коли працюєш в театрі, не можливо не полюбити його. Це як подорож у часі й така насолода, коли бачиш, як перевтілюються люди, які сюди приходять, – говорить Інна Калюжна. – Дуже подобається, що приходить талановита молодь. У нас є свої драматурги й свої письменники. Альона Сімінько та Юлія Кобізька – талановиті дівчата, які внесли в наш театр сучасний колорит.
Також були короткометражні вистави: "Ой, весно, весно", "Найдорожчі люди". Також постановка музичного водевілю "Ой на Івана, ой на Купала".
За словами керівниці народного театру, за останні чотири роки їм вдалося поставили лише дві вистави. Але чи не на кожному концерті, що відбувається у Рашівці, ставлять сценки — чи то онлайн, чи офлайн:
– Раніше ми частіше ставили – двічі на рік. Зараз з початком повномасштабного вторгнення трохи рідше, але сценки ми намагаємося ставити на кожному концерті, – розповідає Інна Калюжна. – До речі, глядачів на вистави збирається більше, аніж на звичайні концерти. Хочу додати, що люди люблять театр не зважаючи на те, що є телефони, комп'ютери чи телевізори. Зал завжди набирає повно глядачів.
- Читайте актуальні новини від Гадяч.City у Telegram-каналі.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Гадяч.City у Facebook.
- Ми також є в Instagram.
- А ще дивіться улюблені інтерв'ю та опитування в TikTok й в YouTube.
