З жовтня 2022 року колектив Гадяцького відокремленого підрозділу державної установи Полтавський лабораторний центр МОЗ України допомагає волонтерській ініціативі «Гадяцький борщ» – фасують сухі супи для українських військових. Для цього використовують не лише приміщення лабораторії, а й лабораторні прилади.
Робота, підпорядкована воєнному стану
За довгою назвою — відокремлений підрозділ державної установи Полтавського лабораторного центру МОЗ України «ховається» усім звична СЕС, або санітарно-епідеміологічна станція, яку у народі просто прозвали санстанцією.
– Скільки разів нам міняли назву, а суть роботи залишається та сама, – усміхається завідувачка санітарно-епідеміологічного відділу Леся Вірченко.
Підрозділ досліджує фактори навколишнього середовища, перевіряє воду та стан повітря, школи, дитячі садки та ФАПи на Гадяччині. Сам підрозділ складається із бактеріологічного, санітарно-гігієнічного, оперативного та комунального відділів. Загалом тут працюють майже 30 людей.
Леся Вірченко — четверта справа. Фото: Фото надала Леся Вірченко
Працівники відокремленого підрозділу здійснюють, зокрема, заходи із профілактики хвороб, отруєнь та радіаційних уражень.
– Коли у нас стояли російські війська (наприкінці лютого — початку березня 2022 року) всі люди якось намагалися сидіти вдома і нікуди не потикатися. Ми ходили на роботу, чергували, у той день коли росіяни вже були у Веприку прийшла вказівка перевіряти воду, тричі на день виходила у місто з радіометром, перевіряла рівень радіації й передавала результати на обласний лабораторний центр, – розповідає Леся Вірченко.
Й додає, що із початком повномасштабного вторгнення спокійно працювати вони не можуть, адже вся робота підпорядкована воєнному стану.
У березні 2022 року росіяни обстріляли завод «Сумихімпром», внаслідок чого стався витік аміаку. Гадяцькому підрозділу прийшла вказівка перевірити атмосферне повітря на вміст аміаку у районі Червонозаводського та Лохвиці.
– Їдемо дорогою, немає ніде нікого. Я, водій і начальник підрозділу — його попросила поїхати зі мою, щоб не було так страшно. На дорозі – лише одна наша червона машина – як мішень. Тож страшно все одно було. А росіяни ж ще ж стояли у Тростянці та Охтирці. Ми не знали, у яких лісках вони ховалися. На щастя, аміаку ми не виявили. Але якщо нас послали туди, значить, за розою вітрів визначили, що тули могла б піти аміачна хмара. Тож нас можуть в будь-який момент викликати, якщо станеться якась техногенна аварія, – горить Леся Вірченко.
Водій — на фронті, працівниця — за кордоном
З початком повномасштабного вторгнення відбулися зміни й у самому колективі: дві працівниці виїхали за кордон, із них лише одна повернулася, водій зараз воює на фронті. Та чи не найбільше морально вплинула смерть сина їхньої співробітниці. Хлопець загинув на початку квітня у Бахмутському районі.
– Ми зібралися коштами, передали йому, здається, він тоді купив на них кросівки. І так тішився. І його смерть дуже вразила нас, – говорить Леся Вірченко.
Вона проводить до свого кабінету. Тут поруч із пробірками та лабораторними приладами сусідять пакунки із крупами – їх додаватиму до сухих супів. У коридорі біля кабінету одна на одній стоять коробки. Леся Вірченко перепрошує за «безлад» й додає, що їм дуже пощастило із начальником, який пішов на зустріч, аби у лабораторії обладнали фасувальний цех.
– Ми були на роботі, коли дізналися, що російські танки під Веприком. Хтось став плакати, нервувати, я почала ховати пробірки й реактиви, бо думала собі, якщо сюди до нас зайдуть росіяни, то нічого від цього не залишиться. Потім зібралися на загальні збори, де вже вирішили що будемо робити далі й допомагати, — говорить Леся Вірченко.
У лабраторії фасують не лише сухі супи, а й чаї.Фото: Фото надала Леся Вірченко
На столі вона розкладає списані аркуші паперу, на яких зафіксовано усе, що вони зробили за останній рік – збиралися коштами на каву для військових, продукти харчування для Ізюма, купували зіп-пакети, спеції, сіль, для Хитцівських вареників закуповували цукор, дріжджі, олію, капусту, моркву. Купували тушкованки, каші із м'ясом і навіть спальні мішки.
– Ми ж були спантеличені й було страшно, але хотілося допомогти нашим військовим. Тож у колективі започаткували традицію щомісяця перераховувати на потреби ЗСУ заробіток за день. У кожного працівника відрізняється в залежності від посади, категорії, вислуги років.
Спочатку самі допомагали й передавали на фронт через волонтерів, а згодом у соцмережах почули, що гадячанка Ірина Каплій започаткувала виробництво сухих борщів. Допомагали коштами, щоб її команда могла закуповувати необхідні овочі, а згодом побачили, що на фасування ходить все більше людей.
Леся Вірченко подумала, що один день у тиждень вони можуть виділити для фасування супів, тож запропонувала, щоб колектив лабораторії допомагав фасувати пакунки.
– Коли у нас не було авто, ми самі через місто носили ці пакунки. Уявіть собі, йдемо натовпом і тягнемо ці 500 пакунків, – згадує Леся Вірченко.
Раз на тиждень лабораторія перетворюється на цех виготовлення сухих супів. Кожен з них відповідає за свою роботу. Виготовляють кілька видів: «Вельбівський грибний», «Укропський з вермішеллю», гречаний «Гетьманський», вівсяний «Байрактар» та куліш. Крім того, готували навіть пелюстку (різновид маринованої капусти) та моркву і буряк по-корейськи.
Лабораторія легко перетворюється на кухню, адже тут є газові плити, витяжки, проточна вода. Фото: Фото надала Леся Вірченко
Тож лабораторія може легко перетворитися на кухню, а прилади, які використовують для лабораторних досліджень, легко справляються на кухні:
– Тут і обладнання, вода гаряча і холодна, витяжка, і газові плити. Санітарний одяг у халаті у кожної — рукавички й шапочки. Блендер, яким ми перемелюємо овочі, щоб визначити рівень нітратів, чудово перебиває лікарські трави та сухі гриби для супів. А на лабораторних вагах важимо спагеті. Їх має бути точно 110 грамів – говорить Леся Вірченко.
За раз дівчата можуть зробити 500-660 пакетів, найбільше – 800, хоча починали із маленьких партій.
Найчастіше день тижня, коли працівники підрозділу фасують супи, – четвер або п'ятниця. Тому до того часу намагаються виконати усю роботу, щоб бути зайнятими лише фасуванням.
– Наші супи дуже помічні, був випадок коли хлопці перебували на передовій і з їжі був лише суп. А він дуже легкий у приготуванні – потрібно лише залити гарячою водою. То їх наші супи й виручали. Й дуже дякували нам, – розповідає Леся Вірченко.
Процес фасування.Фото: Фото надала Леся Вірченко
У галереї Лесі Вірченко – десятки фотографій із процесу приготування сухих супів. Але є й найдорожчі, які надсилають військові із фронту, на яких зображений процес приготування борщу чи супу. Остання світлина від кухаря, який позує із супом із Гадяччини, який фасували у лабораторії.
– Справжній козак, із сережкою у вусі, з оселедцем. Тільки очі такі сумні. Заморилися наші хлопці. Такі фото дуже окриляють, адже іноді думаєш, ну навіщо я це роблю, вони й так там усім забезпечені. А ні, пакетик узяв і вже можеш бути впевнений, що голодним не будеш, – говорить Леся Вірченко.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
