Маріуполька Олена Баркова із родиною у квітні 2022 року евакуювалася із блокадного Маріуполя на Гадяччину. У рідному місті Олена була успішною підприємицею – займалася виготовленням натуральної косметики та свічок. Війна відібрала житло та бізнес. Проте Олені вдалося (хоч і з меншими потужностями) відновити виробництво і знайти себе у волонтерстві.
Батьки — у Красній Луці, діти — у Гадячі
— Шукайте у Красній Луці олійницю, ми там зараз живемо поряд, – говорить у слухавку Олена Баркова.
Виявляється, краснолуцька олійниця — це майже околиця села. Але природа навкруги перехоплює подих.
Баркови оселилися у невеликому будинку, за яким тривалий час ніхто не доглядав. Тож родина вдруге за рік береться за ремонт. Донедавна вони жили у Гадячі, орендували будинок у місцевого жителя, але той вирішив продати житло. Й родині довелося терміново шукати заміну. Тому вони повернулися туди, куди й приїхали — у квітні 2022 року Баркови разом із мамами Анатолія і Олени, братом Анатолія та двома дітьми евакуювалися із Маріуполя на Гадяччину. Тут,у Красній Луці, жила кума Олени. А у червні родина переїхала до Гадяча, бо місто давало більше можливостей.
Будинок, який зараз облаштовують Баркови.
Олена говорить, що квітня і травня минулого року вона майже не пам’ятає, крім того, що дуже хворіли й увесь час не було грошей. Усі свої заощадження родині довелося віддати, щоб виїхати із оточеного Маріуполя – платили своїм же перевізникам. Проте жінка говорить, що розуміє і їх, адже тоді ризикували всі у авто однаково — і ті, хто віз, і ті, кого везли.
Олена проводить у будинок. На порозі сидить сіра кішка. Вона приблудилася, коли Олена й Анатолій поселилися тут.
— Я ж не можу її прогнати. Тепер підгодовую. Вона ще й вагітна до нас прийшла, – говорить Олена. Й одразу згадує їхнього кота у Маріуполі. Він загинув у квартирі під час обстрілу.
— Чоловік його гукав, але він не виходив. Можливо, десь заховався і помер від зупинки серця. Пам’ятаю, як ми 24-го числа бігали по магазинах і купували котові корм. За себе так не хвилювалися, що ми будемо їсти, – пригадує Олена.
У будинку чується запах старої глини і пилу. Й досить прохолодно. У сінях стоїть стілець із лого відомої в Україні марки пива. Олена говорить, що це перші меблі, які з’явилися у них, коли переїхали до Гадяча.
Першим із меблів у родини з'явився ось цей стілець.
У спальні вже зняли старі шпалери й чекають на нові. Придбати їх допомогли підписники сторінки бізнесу Олени й клієнти. Вона говорить, якби не їхні донати, хтозна як би й починали ремонт.
Зараз Баркови живуть у одній кімнаті, в яку знесли усі речі. В таких умовах просто неможливо жити із двома дітьми, тож вони разом із мамою Олени залишилися у Гадячі.
Маріуполь — місто можливостей
Ми говоримо із Оленою на веранді, яка одночасно є кухнею. Знадвору чується звук мотокоси — Анатолій готує город — на око соток двадцять — під майбутній урожай. Олена говорить, що саджатимуть городину й картоплю. Для Олени, яка все життя прожила у великому місті, життя у селі це новий досвід і виклики.
На вікні коридору стоїть букет із червоними тюльпанами, а на невеликому столі імпровізовані свічки — у скляних і жерстяних баночках з-під продуктів. Їх Олена виготовляє, щоб якось розраджувати себе.
Із свого хобі — виготовлення свічок почався бізнес Олени Баркової. Зараз виготовлення свічок для неї як розрада.
Жінка здобула професію у сфері економічної кібернетики, але реалізувала себе у виготовленні натуральної косметики. Саме із виготовлення свічок почався її шлях у цій сфері. До повномасштабного вторгнення її команда, яка складалася із восьми людей, виготовляла і реалізовувала понад 150 видів доглядової косметики — від твердих шампунів до флюїдів і незвичайних для нашого ринку убтанів та власне свічок.
— Це був 2018-й рік. Ми об’єдналися 5 свічкарів. Робили хенд-мейд. Ми, мабуть, були першими в Україні, хто почав завозити дерев’яні гноти Wooden Wick (американська компанія, яка виготовляє ґноти з екологічної деревини). Це зараз із такими ґнотами свічки виготовляє чи не кожен свічкар, а тоді у нашій сфері це було потужно і дуже дорого, – говорить Олена.
Із виготовлення свічок розпочався бізнес Олени Баркової. Фото: Фото надала Олена Баркова
Натуральну косметику ж вирішила виготовляти після народження другої дитини. Її косметологиня порадила французьку доглядову косметику, яка на той час була не по кишені сім’ї із двома малими дітьми. Й Олена вирішила сама виготовляти таку косметику.
Пройшла чимало майстер-класів та приватних консультацій, курси у спецільній школі, де на професійному рівні навчали виготовляти натуральну косметику. Вкладала у своє навчання і розвиток кошти, формувала свою клієнтську базу та філософію торгової марки. Врешті, у вересні 2021 року виграла грант на власну справу “Маріупольський куркуль".
— Маріуполь було містом молоді. Там постійно відбувався якийсь рух. Якщо ти хотів, ти міг себе реалізувати, – говорить Олена.
У грудні 2021 року Олена відкрила точку продажу у Порт-Сіті – найбільшому у Маріуполі торгово-розважальному центрі. Перед самим початком повномасштабного вторгнення у Олени склалася команда. Взимку оновили виробниче приміщення: переїхали у нове, на 100 квадратів, закупили техніку — сухожарові шафи, перемішувальні й розливні машини, гріндери.
— Ми вклалися у виробництво, я йшла на масштабування. 2022-й рік був розписаний до кінця року. Я знала, які ярмарки ми відвідаємо у якому місті. А у 2023 році взагалі мали виходити на європейський ринок. Я вклала свої гроші, а другий транш гранту мав прийти у лютому, але почалася повномасштабна війна. – говорить Олена.
Як відновити бізнес у Гадячі
У перші два тижні родина Олени вірила, що Маріуполь відіб’ють. А ще через два тижні вони вже не знали, що коїться в Україні — зв’язку вже не було.
До 10 березня Баркови ховалися від бойових дій у підвалі гаража, спуститися до підвалу будинку часто навіть не було змоги через інтенсивні обстріли. А 11 березня 2022 року їхня чотирикімнатна квартира вже згоріла. Все, що встигли із неї забрати — документи, рюкзаки і сумку із дитячими речами. Виїздити із Маріуполя було дуже страшно: на кожному блок-пості їх перевіряли. Найбільше «старалися» ДНРівці.
На Гадяччині родна спочатку жила у Сватках у подруги куми, потім у самій Красній Луці.
У Гадяч родина Баркових переїхала без нічого у голі стіни. Небайдужі люди допомагали із меблями та одягом. Власниця магазину сантехніки продавала необхідні для них речі на виплату, власники меблевого магазину надавали знижки. Так у них з’явилося хоча б ліжко, бо до цього вони із чоловіком спали на матраці.
Всі ж гроші йшли на облаштування житла. Тож майже місяць Олені та Анатолію довелося їсти саму мівіну із яйцями.
— Я цю мівіну запам’ятаю на все життя, – сміється Олена.
У Гадячі Олена задумалася над відновленням виробництва косметики. Із необхідного у неї була лише невелика кімнатка та шматок лінолеуму, щоб покласти на підлогу. А для того щоб запустити виробництво потрібен стартовий капітал.
Відновлення виробництва у Гадячі. Відео надала Олена Баркова.
І Олена придумала продавати сертифікати на косметику. Їй допомогли її колишні клієнти і нові, які з’явилися у Гадячі. Так вдалося зібрати гроші, аби закупити компоненти. Чоловік клієнтки, який володіє заводом лабораторних приладів, безкоштовно надав лабораторні склянки, ложечки, три види ваг, термометри і палички для перемішування. Але на довоєнний обсяг виробництва вийти не вдалося – Олена виготовляла лише 20 видів косметичних засобів. Й причина не лише була у тому, що у неї не було команди чи усіх необхідних агрегатів для виготовлення.
— Зараз важко знайти необхідні компоненти. Наприклад, довелося відмовитися від лінії пептидних кремів, оскільки знайти якісні пептиди зараз в Україні просто неможливо. Щоб зробити пептидний флюїд, знайшла невелику кількість у постачальника і Україні. А щоб завозити із Франції чи Іспанії, потрібні чималі кошти. Коли ми постійно робимо ремонт, вкладати по тисячі-дві тисячі доларів у пептид просто нереально. Крім того, потрібна якісна тара. Я знайшла українського постачальника. Але проблема у тому, що він може продавати оптом, а це велика кількість. Якщо купувати у роздріб — це Китай, — говорить Олена.
Тож поки що Олена виробництво законсервувала, але із червня планує відновити виготовлення косметики.
Про втрати й здобутки
Хоч Баркови та евакуювалися із блокадного Маріуполя, Олена тримає зв’язок із рідним містом — там залишився її тато. Коли росіяни стирали міста із лиця землі, через відсутність зв’язку вона думала, що він загинув. Адже пошуки по знайомих і групах, навіть ДНРрівських, списках на видачу гуманітарної допомоги не давали результату. І лише влітку 2022 року Олена знайшла свого батька. Зараз вони спілкуються. Але її тато боїться до неї телефонувати тому що хвилюється через те, що може… нашкодити самій Олені.
— А мені потрібно просто раз за тиждень знати, що він живий, у тебе є їжа, вода, він здоровий і у нього все у добре, – говорить Олена.
На жаль, виробництво у Маріуполі втрачене: його «розтягли» мародери. Олена говорить, що виносили все — від розеток і дверних ручок до унітазів.
Проте зазначає, що війна показала, що можна не лише втрачати, а й знаходити. На Гадяччині у неї з’явилися нові друзі, які підставили своє плече.
— Зайшла у меблевий магазин, розговорилися із власницею. Вона із Донецька, чоловік із Криму, я із Маріуполя. Значить, земляки, – усміхається Олена. — З Аллою, подругою куми, ми спілкувалися ще до повномасштабного вторгнення. Я консультувалася у неї щодо бухгалтерії. Коли я приїхала на Гадяччину, вона допомагала усім чим могла, давала нам продукти та консервацію, – говорить Олена.
Фото: Фото надала Олена Баркова
У Гадячі Олена також зайнялася волонтерською діяльністю. А почалося все із того, що на початку повномасштабного вторгнення гуманітарна підтримка у громадах була не налагоджена. Тож Олена звернулася до гадяцького благодійного фонду «Робимо добрі справи разом» Ігоря Наріжного.
— Я прийшла, там дівчата. Запитую, чи не допоможуть мені. А вони говорять: «А що вам потрібно?». І я заклякла, тому що навіть не могла знайти відповідь на це питання, бо потрібно було все. Вони тоді дійсно дуже допомогли, – говорить Олена.
Тож вона зрозуміла, що через благодійні фонди можна допомагати й іншим. Олена зв’язалася із маріупольською благодійною організацією БФ «Відновимо разом» і попросилася стати волонтеркою, аби звертатися у міжнародні фонди за допомогою для переселенців. Так Олена вийшла на World Central Kitchen — благодійну організацію, яка забезпечує харчуванням постраждалих від стихійних лих. Яким її було здивування, коли їй повідомили, що у Гадяч вирушають півтори тисячі наборів для переселенців. Де розвантажити таку кількість Олена не знала. Тому знову звернулася до Ігоря Наріжного за допомогою. А потім ці набори роздавали і у Великобудищанській громаді, у Сергіївській, Петрівсько-Роменській, Краснолуцькій. Їздили навіть у Заводську.
Олена із волонтерами БФ "Робимо добрі справи разом" Фото: Фото надала Олена Баркова
За словами жінки, війна показала, хто є хто у житті, а на власному прикладі зрозуміла, що людина, аби вижити, буде докладати усіх зусиль.
— Після того як виберешся із окупації, переживеш бойові дії, приходить переосмислення своїх цінностей і цілей. А головне, з’являється смак до життя, – зазначає Олена.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
