Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе.
Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та до того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.
Про глибоке значення української вишиванки, про унікальні сорочки Гадяччини та історію появи такого свята – розповідає Людмила Попович, зберігачка фондів гадяцького краєзнавчого музею.
Всесвітній день вишиванки: коли з'явився
Всесвітній день вишиванки – молоде свято. Відзначати його почали лише у 2006 році, але за цей час воно стало дуже популярним, до того ж не тільки у нас, в Україні, а й за кордоном.
Ідею провести свято у 2006 році запропонувала студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. За її словами, сталося це випадково:
"На перерві в університеті я зустріла свого друга Ігоря, який прийшов у вишиванці на пару, і я робила це час від часу, і мої друзі робили, але ми разом ніколи не збиралися. І я запропонувала нам одночасно одягнутися у вишиванки й запросити наших найближчих друзів".
Так з'явився Всесвітній день вишиванки. Спочатку в цей день вишиванки носили всього кілька десятків студентів і викладачів, але через деякий час свято стало всеукраїнським, а потім і всесвітнім.
"Вишиванка є оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті, тому предки намагалися закодувати в орнаменті щастя, долю, життя та волю"
Народна вишивка – один із давніх і найбільш поширених видів українського народного декоративно-прикладного мистецтва. Упродовж віків у кожному куточку України виробляли своєрідні прийоми художнього обрамлення тканин.
Вишивання вбрання – давня східнослов'янська традиція. Наші предки оздоблювали жіночі головні убори: очіпки, хустки, стрічки; чоловічі шапки, плечовий одяг, жіночі та чоловічі сорочки, верхній одяг: кожухи, безрукавки, свити, спідниці. Серед одягу найбільше уваги приділяли оздобленню чоловічих і жіночих сорочок.
Основну частину декору містив рукав, допоміжну роль відігравали узорні стрічки, що обрамляли горловину, пазуху, манжети.
Існує припущення, що вишивкою прикрашали ті частини одягу, через які, за уявою наших предків, злі сили могли дістатися до тіла людини. Звідси й основне значення вишивки – оберегове. Охоронним візерунком вишивалися: воріт, манжети, поділ, розріз горловини.
Традиційно сорочка виконувала подвійну функцію – побутову й оберегову.
Процес вишивання, як правило, супроводжувався піснями. Вважалося, що вишивка, виготовлена під мелодійний супровід, принесе її власникові довголіття, щасливу долю й подружнє життя. Але найбільше акцентувалася увага на оздобленні нагрудної ділянки сорочки.
"Іменна сорочка переходила у спадок дочкам або онукам і вважалася найдорожчим приданим"
Молода повинна була подарувати вишиту сорочку своєму нареченому. Сідаючи вишивати, дівчина зверталася до покровительки жіночої долі (святої П'ятниці) просячи в неї спритності й таланту.
Важливим було й те, у який день виготовлялася сорочка. Найкращим для цієї справи вважався четвер. Існує навіть народний вислів: "Доживеш до старості, якщо матимеш четвергову сорочку". Годилося протягом дня покраяти та пошити "четвергову сорочку", на якій нав'язували чимало вузликів.
Сорочки були як обрядово-святкові, так і буденні. Особливу увагу заслуговує "вінчальна сорочка". Кожна дівчина заздалегідь запасалася нею: на полотні вишивала чимало узорів, барвистість яких мала вберегти молоду від зурочин.
Вінчальну сорочку зберігали протягом усього життя, одягаючи її лише на великі свята чи урочисті події. Нерідко іменний виріб переходив у спадок дочкам або онукам і вважався найдорожчим приданим. Коли дівчина виходила заміж, то мала виготовити не менш 10-12 святковий й повсякденних сорочок, що засвідчувало її особливу працьовитість.
“Жидівки” – особливо сині сорочки Гадяччини
– Коли до нас попала "жидівка" ми не знали, що вона унікальна. До того часу, коли Ірина Петрівна, колишня працівниця музею, яка з дитинства захоплювалася традиційними українськими техніками вишивки й пошиття одягу, не звернула на неї мою увагу й не сказала, що хоче спробувати вишити таку ж. Тоді ми почали її вивчати, й виявили, що у нас унікальна сорочка про яку ніхто не знав. Думаю, якби знали колишні власники сорочки, то не передали б її до музею, – розповідає Людмила Попович.
"Жидівки" – сорочки, які вишивалися в декількох селах Гадяччини переважно людьми "старої віри", які ретельно зберігали давні взори й техніки вишиття своїх предків, і втілювали їх у своєму одязі.
А "жидівська нитка" продавалася на базарах Гадяча євреями, які через свої торгові зв'язки імпортували такі нитки, а також барвники з Індії.
Колір індіго був недоступний через фарбування натуральних барвників. "Жидівки" унікальні, особливі, високоенергетичні "живі" сорочки. Жодної немає вишитої хрестиком – тільки вирізування, або листва, або низинка, або тамбурний шов.
Загалом до музею приносили вишиті сорочки та рушники самі гадячани, рідше – гості з інших громад. Найбільше музею подарували сорочки Валентина Мельникова та Любов Божко.
- Читайте актуальні новини від Гадяч.City у Telegram-каналі.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Гадяч.City у Facebook.
- Ми також є в Instagram.
- А ще дивіться улюблені інтерв'ю та опитування в TikTok й в YouTube.
