У вестибюлі Гадяцького реабілітаційного центру людно й гамірно. Коловорот людей, голосів, історій. У кабінетах з особливими дітьми займаються фахівці. Біля дверей батьки чекають своїх чад. Мене зустрічає Євген Апарін – директор гадяцького реабілітаційного центру для дітей з інвалідністю. І сьогодні він розповідає про роботу Центру, про фахівців, які не зважаючи ні на що, втілюють у життя мрії юних відвідувачів: робити самостійно елементарні речі.
Гадяцький реабілітаційний центр заснований у 2012 році й надає необхідну реабілітацію дітям та молоді з інвалідністю: фізичну, медичну, психологічну, логопедичну та соціальну.
Зараз у Центрі працюють вісім професійних фахівців з реабілітації, які знаходять індивідуальний підхід до кожного пацієнта. У закладі є все необхідне для реабілітації.
Робота гадяцького реабілітаційного центру під час війни
Після 24 лютого Центр тимчасово зупинив надання реабілітаційних послуг:
Євген Апарін, директор гадяцького реабілітаційного центру
– Ми умовно закрилися. Аби не наражати дітей на небезпеку. Відвідували Центр я та мій персонал. Хтось чергував на роботі зранку, хтось з обіду, а хтось ввечері. В реабілітаційному центрі постійно були працівники, – розповідає Євген Апарін. – У нас, навіть, фізичний реабілітолог виїхала в Польщу. Працювала на декретному місці. І повертатися поки не планує. А на її місце досі фахівця не знайшли. Адже людей з даною професією дуже мало.
Думки виїхати за кордон ні у кого більше не виникало. Навпаки, на думку Євгена, Центр повинен працювати й приносити користь. І економіка повинна працювати та працівникам стабільно виплачувати заробітну плату:
– Зараз і так усім важко, тому допомагаємо чим можемо і підтримуємо один одного.
Також працівники реабілітаційного центру допомагали волонтерам приймати людей з гарячих точок. Всі сили персоналу були кинуті на допомогу вимушеним переселенцям. Працівники центру чергували з військовими.
– Ми цілодобово знаходилися на чергуванні. День були на роботі, в Центрі, а на ніч йшли у волонтерський штаб, створений міською радою. Допомагали розселяти, забезпечували харчуванням, екстреними пакунками. Бо ж люди приїжджали ні з чим, – розповідає Євген Апарін.
Працівники реабілітаційного центру й зараз допомагають волонтерам, не стоять осторонь. Проте вкрай важливо було відновити й основну діяльність Центру.
– Річ у тому, що, наприклад, при діагнозі ДЦП довга перерва в заняттях може погіршити стан пацієнта – розвиваються контрактури та інші ускладнення. Тож через місяць ми знову почали надавати послуги з реабілітації, — зазначає Євген Апарін.
Скільки дітей відвідує реабілітаційний центр та які документи потрібні для зарахування
Зараз Центр відвідує 47 дітей та юнаків з інвалідністю. П'ять з яких – вимушені переселенці. Під час повітряних тривог діти та їх батьки перебувають в безпечних місцях. Також працівники використовують місця без вікон в самій будівлі, які захищені двома стінами:
– В перші місяці повномасштабного вторгнення спускалися в укриття, потім почали використовувати правило двох стін, – розповідає Євген Апарін. – Під час повітряної тривоги багато батьків намагаються забирати своїх дітей з центру: хтось поспішає додому, хтось в найближче укриття.
Реабілітаційний центр продовжує працювати. Проходять курси реабілітації. З особливими дітьми працює психолог, дефектолог, масажист, соціальні вихователі. Діти задоволені.
– У нас в Центрі дві категорії: в одній діти до трьох років, яким ще не встановили діагноз, в другій – діти до 18 років, які вже мають встановлений діагноз. З кожним спеціалісти проводять індивідуальні заняття. Адже до кожного потрібно знайти підхід, – каже Євген Апарін. – Хоч у нас і немає можливості, щоб дитина кожен день відвідувала реабілітацію, адже є черга, у якій розділені курси на 10-15 днів. Однак відвідувати реабілітаційний центр необхідно регулярно дітям, які мають важкі діагнози. Наприклад ДЦП.
Щоб проходити реабілітацію у Гадяцькому центрі реабілітації дітей з інвалідністю необхідно:
- підготувати документи: довідку про тимчасове переміщення, (видана у Гадячі), копію свідоцтва про народження дитини, копію паспорта, копію пенсійного посвідчення, копію довідки ЛКК про встановлення інвалідності дитини, виписку з картки розвитку дитини за місцем проживання (виписка з Форми 027), копію індивідуальної програми реабілітації.
Життя під час війни
Ранок 24 лютого 2022 року став для більшості українців початком найбільших потрясінь у їхньому житті. І Євген не став виключенням.
– Це був шок. В події, що тоді почали відбуватися в Україні, не можливо було повірити. Було не спокійно. І страшно. І навіть зараз відчуття страху нікуди не ділося, – пригадує Євген Апарін. — Ми знаходимося під постійним тиском. Не знаємо, що очікує нас через пів години чи через навіть годину.
Ну, звичайно, у кожного із нас якась своя точка відліку. Ми стараємося не показувати, адже і так важко. Щоб відвідувачі не бачили. Стараємося для них, для дітей. Потрібно рухатися вперед, звичайно, кожному на душі важко, але при дітях потрібно якось себе стримувати, не показувати свої хвилювання.
Зараз в умовах війни особливо важливе проведення реабілітаційних заходів особам з інвалідністю. Тому робота загартовує нас, якоюсь мірою. Адаптовуємося до нових реалій та надіємося на краще, – підсумовує Євген Апарін.
***
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
