Гадяч міцно асоціюється із родиною Драгоманових — Михайлом Драгомановим, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою. Місто і окремі ентузіасти і ентузіастки робили і роблять чимало для популяризації Гадяча як колиски роду Драгоманових. Проте є ще одна родина, яка не менше може репрезентувати Гадяч, але трохи залишається у тіні Драгоманових. Правильно — це родина Рудченків, а саме брати Іван та Панас, які увійшли у історію як Іван Білик та Панас Мирний. Іван Рудченко був контроверсійною особистістю, яка проміняла свою громадянську позицію на кар’єру. А ось Панас Мирний ще від свого підліткового віку аж до смерті не зраджував Україну. Сьогодні Панасу Мирному виповнюється 175 років. А чи все ми знаємо про цю людину?
Читайте, обговорюйте новини та діліться актуальним в наших групах:
Щиро вдячні за підготовку матеріалу Вікторії Пащенко, провідній науковій співробітниці Полтавського літературно-мистецького музею Панаса Мирного та Гадяцькому історико-краєзнавчого музею.
Як завжди, користуючись цим змістом, ви можете відразу перейти до необхідної вам інформації:
- Російськомовний Мирний
- Від Гадяча до Полтави
- Любий щоденнику...
- Капітанська донька, генеральська сестра
- Український Бенксі та Анонімус
- Підпільний роман
- Ерудит і антибюрократ
- П’ять років чекав на нагороду
- Бібліотеки у Гадячі та Полтаві
- Людина, яка вміє лаятися очима
- Як перервався рід Панаса Рудченка
Російськомовний Мирний
Ми знаємо Панаса Мирного як україномовного письменника, проте його перші вірші були російською й листи до майбутньої дружини він писав російською. А ось батьки Панаса Мирного були україномовні. Зросійщували українців зокрема й заклади освіти. Ось, наприклад, похвальний лист, який видали за хороше навчання Панасу Мирному у Гадяцькому повітовому училищі був російською.
До речі, перші вірші Панас Мирний написав саме у Гадячі. Лише на треті роковини смерті Тараса Шевченка Мирний присвятив Шевченкові вірш українською.
Як на ріках Вавілонських
В ту давню годину
Зібралися невільники
Плакать по родині, –
Так ми тепер зібралися
Між німії стіни
Поминати бездольного
Сина України,
Що навчив нас любить край свій
І меншого брата,
Не на словах тільки любить,
А як любить мати
Дитя своє; що казав нам:
“Думайте, читайте,
І чужому навчайтеся,
Й свого не цурайтесь”;
Що прохав нас образ чистий
В багні не сквернити,
Пам’ятати, чиї-то ми
На сім світі діти.
Ох, не раз душа пророча
Його знемагала,
Як він бачив, що неправда
Правду посідала!
І тоді, з нестямки взявши
Голову у руки,
Викликав він апостола
Правди і науки.
От кого ми зібралися
Тепер поминати…
Чого ж крадькома так, браття,
У цій тісній хаті,
А не там – серед надвору,
На вольнім просторі,
Де б кожному було вільно
Вилить своє горе?
Де усякий спом’янув би
Його добрим словом?
Чого? чого?.. Дарма питать!
Нема на те волі!
Видно, браття, свята правда
Ще не на те стала,
Щоб всі люди життя своє
З нею поєднали.
Через те-то й ми сьогодні,
Як і в Вавілоні
Збиралися невільники
Плакать по родині, –
Зійшлись сюди… Не журіться!
Бо правда за нами.
Настане час – заквітчає
Своїми квітками
Вона голови пророків,
Та й того між ними,
Кого ми зійшлись сьогодні
Поминать гіркими.
І тоді по всьому світу
Встане його слава
І соромом тяжким вкриє
Голови лукаві,
Що і самі поминати
Славних не хотіли
Та ще й другим те робити
Вони боронили.
Саме Шевченко відіграв велику роль у формуванні світогляду Панаса Рудченка. Вдома у нього зберігався Кобзар 1860 року із вкладеними листками на яких рукою були записані місця видалені цензурою.
Панас Мирний вирішив перейти на українську мову після виходу збірки Матвія Номиса "Українські приказки, прислів’я й таке інше". Й сам Панас Мирний збирав український фольклор.
Від Гадяча до Полтави
Панас Мирний закінчив чотири класи Гадяцького повітового училища. Грошей на вищу освіту у родини Рученків не було, тож і Іван, і Панас займалися самоосвітою. Розширювали світогляд юнака й родина Драгоманових. Михайло, який навчався у Києві, щоразу як приїзадив із Києва до Гадяча переписані від руки "Наталку Полтавку", "Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ’яненка, "Оповідання" Марка Вовчка тощо.
У 14 років Панас Мирний уже працював писарем у Гадяцькому повітовому суді. Потім ще вісім років — по невеликих містах Полтавської губернії, аж поки його не перевели до Полтави. До речі, нарис "Подорожжі від Полтави до Гадячого" є чи не найвідомішим тревел-блогом в українській літературі:
"Коли не похмурі дощаві дні та грязюки такі, що колеса по маточини ріжуться, – то колоть, од котрої перекидає вас з одного боку воза на другий, товче і молотить ваші кістки так, що, прибувши на станцію, насилу розправляєте ви свою натруджену спину, хапаєтеся за болячі боки і кленете все на світі, – од машталіра, що гнав, як скажений, коней, до своєї волі і долі, що примусила вас вирватися у таку дорогу".
Читаєш опис дороги від Полтави до Гадяча сторічної давнини і відчуваєш, що читаєш про сучасні реалії.
Любий щоденнику...
Панас Мирний у 16 років почав вести щоденник. У травні 1865 року він написав, що "не зробив нічого путящого".
А коли напередодні ви трохи перебрали, можна сказати, що у вас у голові "сови ночували в голові", бо
Це Панас Мирний записав на ранок після вечора із піснями та квартою наливки.
А ще якщо у когось є сумніви коли святкувати Різдво, Панас Мирний записав у своєму щоденнику:
Якщо комусь вже набридла фраза про найукраїнішу Україну (Лесю, будь ласка, вибачте) можна пригадати запис у щоденнику юного Панаса Мирного:
Капітанська донька, генеральська сестра
Свою майбутню дружину, викладачку музики у Полтавському інституті шляхетних дівчат Олександру Шейдеман, Панас Мирний буквально відбив у багатого нареченого — петербурзького лікаря. Олександра була на 14 років молодшою від Панаса Рудченка (на момент знайомства письменникові було 40 років), була капітанською донькою і генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат та Харківське музучилище. І не збиралася залишатися у Полтаві.
Подружжя Панаса та Олександри Рудченків Фото: Історична правда
Проте Панас Якович добився взаємності, не без допомоги свого літературного таланту, між іншим. Тож Олександра покинула свого багатого нареченого. Можливо, Олександра підкорила серце Панаса Мирного не лише своїми блакитними очима, й тим, що для свого часу була прогресивною жінкою. А сам Панас Мирний переймався тим, що жінки у тогочасному суспільстві не мають тих прав, що мають чоловіки. Це вже фемінізм чи ні?
Звісно, до 40 років у Панаса Мирного були жінки. Вперше 16-річний Панас Рудченко закохався у Гадячі у панночку — у щоденнику він її називає Олена Олексіївна. Дуже чекає її приїзду і хоче показати поему "Безталанна". Проте дівчина не їде, а Панас соромиться питати її родичів про приїзд: бо ж що ж почнуть думати люди.
Також у Панаса Рудченка були стосунки із двома дівчатами-наймичками, із однією він навіть хотів одружитися, але не склалося.
Весілля Панас Мирний і Олександра Шейдеман справляли у Карлівці. Батьки нареченої на весілля не приїхали. Олександра не ладнала із батьками Панаса, але від сімених чвар рятувала відстань — родина Панаса Рудченка жила у Полтаві, а його батьки — у Миргороді.
У Полтаві до одруження Панас Мирний спочатку мешкав на вулиці Монастирській, у будинку №14. Після одруження, молодята переїхали у будинок на Малосадовій. А у 1903 році оселилися у власному будинку на Кобищанах. Панас Мирний влітку називав свою садибу раєм, а восени і навесні мусив місити багнюку по дорозі на службу. Але Панасові Рудченкові вдалося добитися, аби щоб на його вулиці проклали бруківку.
Український Бенксі та Анонімус
Ще до появи соцмереж Панас Мирний задав тренд на анонімість та тролінг. А тролив він майстерно жандармів, які скрізь шукали Панаса Мирного. А він собі сидів у найбльшому кабінеті Полтаського казначейства. Звісно, це він робив не від хорошого життя — привіт Емський указ і Валуєвський циркуляр.
Панас Рученко вів подвійне життя: українського письменника і статського радника казенної палати. Це цивільне звання, що в тодішньому табелі про ранги дорівнювалося до звання генерал-майора. Більше того, Панаса Рудченка за його працю нагородили п’ятьма орденами: Станіслава ІІІ і ІІ ступенів, Анни ІІІ і ІІ ступенів, св. Володимира ІV ступеня.
Хотілося б побачити обличчя жандармів.
А ось "розкрився" він зовсім випадково. У квітні 1892 року, після вистави «Лимерівна» в Полтаві, коли на виклик «автора» вийшов на сцену Панас Якович і йому з низьким поклоном Марія Заньковецька піднесла вінок», зачарований грою, зворушений до сліз, письменник забув свій кодекс – не розкривати псевдонім.
Підпільний роман
Панас Мирний ще із Гадяча товаришував із Михайлом Драгомановим. Драгоманов допоміг видрукувати у Женеві роман "Хіба ревуть воли як ясла повні?" Рукопис роману передавали у Женеву нелегально, бо у російській імперії цей роман би ніколи не видали. Також у Женеві вийшла повість "Лихі люди". А ось дві частини соціального роману "Повія" вийшли у альманасі "Рада", який упорядкував Михайло Старицький. До речі, "Ради" вийшли лише два випуски.
Ерудит і антибюрократ
Панас Рудченко був надзвичайно скромний. Із різним начальством Панас Якович тримав себе зовсім інакше: ні тіні улесливості та низькопоклонства. Узагалі всією своєю істотою Панас Якович ніби хотів довести, що ціну собі він знає та що він і співрозмовник однакові люди.
Панас Рудченко не любив бюрократичної тяганини. Його співробітники згадували, що о другій годині дня сотні справ горами вкривали стіл Панаса Яковича, закривали й його самого. І все це треба було уважно прочитати й підписати. Випадку, щоб папір залежався у П. Рудченка хоча б на один день – не було. Ерудицію в службових справах мав надзвичайну. Він знав усе досконально, цитував, що треба, напам’ять, знав, де що знайти.
П’ять років чекав на нагороду
Ще 1905 року було порушене клопотання про матеріальну допомогу статському раднику П.Рудченкові у вигляді нагороди його золотою табакеркою. Аж через п’ять років ця допомога-нагорода золотою табакеркою із діамантовими прикрасами та вензелем його імператорської величності дійшла до рук Панаса Мирного (1910 р.). І Панас Рудченко… негайно ж відправив її назад у міністерство фінансів для заміни коштовності грішми.
Бібліотеки у Гадячі та Полтаві
Завдяки Панасові Рудченкові в казенній палаті була створена чудова велика книгозбірня, що налічувала близько 3 тисяч книжок. Допомогу Панас Якович виявляв у тому, що просив у начальства порядний кредит на передплату журналів та купівлю книжок.
Проте не лише у Полтаві стараннями Рудченка була створена книгозбірня. У Гадячі молоді Михайло Драгоманов, Іван Білик, Панас Мирний створили громадську бібліотеку на квартирі у лікаря Черниша. Абонемент на рік у цій бібліотеці коштував 3 рублі.
Людина, яка вміє лаятися очима
Сусід Панаса Мирного П.Латиш із дитячих років запам'ятав купання у ставку й поїздки з сім'єю П.Рудченка на Ворсклу. «Плавав Панас Якович майстерно. Він міг десятками хвилин лежати без руху на поверхні води. Це у нас викликало особливу заздрість. Усі ми хотіли так плавати! І Панас Якович із великим задоволенням навчав цьому своїх дітей і нас, сусідських хлопців», — згадував Латиш.
Усі добре знали, що Панас Мирний ніколи нікого не лаяв, навіть голосу не підвищував. Найбільший осуд із його боку – це пильний і, можливо, трохи невдоволений погляд його темно-карих очей. Про нього в народі говорили, що це людина, яка вміє очима лаятися.
Як перервався рід Панаса Рудченка
Закінчуємо на трагічних подіях. Родина Панаса Рудченка на собі відчула усі події зламу 19 та 20 століть, а також спроби (зізнаємося, "вдалими") поневолити молоду Українську державу більшовиками, а також совєцьку окупацію.
Рід Панаса Мирного закінчився на синові Михайлові. У подружжя Рудченків було три сини — Віктор (саме на нього покладав надію Панас Мирний, що продовжиться літературна творчість) Михайло та Леонід. Віктор загинув під час Першої світової війни (Панас Мирний навіть купив місце на кладовищі поряд із сином), Леонід — під час російсько-української війни у 1919 році, середній Михайло теж воював, але був демобілізований. Історія його трохи темна, бо із відступом денікінської армії зв'язок з Михайлом перервався, для рідних він загубився і «виринув» уже після смерті Панаса Яковича.
Подружжжя Рудченків рахом із дітьми — синами Віктором, Михайлом та Леонідом.
У Михайла був син Юрій, який із початком Другої світової війни вступив до військового училища, а потім пішов воювати проти нацистів. Останнє фото з фронту Юрій прислав батькові в 1942 р. Михайло Рудченко 30 років шукав сина і так і помер не знаючи, яка доля його сина. І лише у 1977 році, після трьох років по смерті Михайла Рудченка, співробітникам музею Панаса Мирного у Полтаві вдалося дізнатися, що командир танка (63-ї танкової бригади) лейтенант Юрій Рудченко загинув 6 листопада 1942 року в с. Гізель недалеко від Владикавказу (Північний Кавказ). Місце поховання – братська могила 244 бійців на східній околиці Гізель.
російська імперія, яка не дістала Панаса Мирного, дісталася до його єдиного продовження роду і вбила.
