36-річний графічний дизайнер Олександр Мірошниченко у квітні 2022 року евакуювався із Ізюма до Гадяч. Разом із господарем на нове місце поїхали і три кішки та котик родини. Незабаром Олексаднр стане на захист батьківщини, але за тваринами немає кому доглядати. Чоловік шукає тимчасових господарів до весни. Журналісти Гадяч.City записали історію Олександра та його котиків і сподіваються, що знайдуться хороші люди, які допоможуть захиснику.
Кіт-вікінг і пів Саші
Гуп! Гуп! Гуп! Серце стискається у унісон до кожного гуп! Але мозок включає раціо: все нормально, це десь навчаються військові, на усіх місцевих телеграм-каналах із посилання на голову військової адміністрації вже повідомили. Подумки видихаєш і одразу у голові зринає: Саша! Хто має боятися, так це той, хто відчув, що таке окупація росіян.
Саша Мірошниченко, хоча насправді від нього залишилося хіба пів Саші — на фотографіях у смартфоні на тебе дивиться буцімто хтось інший — заперечливо хитає головою і для підсилення байдужості махає рукою: пусте! Вони й не таке чули і бачили.
Поряд Саші під пізнім листопадовим сонцем ніжиться красень мейн-кун Івар. Зазвичай його не випускають далі порога літньої кухні, бережуть красеня, адже вдома далі квартири він не ходив. Але сьогодні приїхали журналісти і будуть його фотографувати. Можливо, Івар приглянеться якійсь добрій людині.
Фото: Гадяч.Сity
Івару дали таку кличку на честь одного із героів серіалу «Вікінги» — за безстрашність: кіт стрибонув із високої шафи. Цей політ коштував йому зламаної лапи, але дав благородну кличку. Івар, як і Саша — переселенці із Ізюма. Родина Мірошниченків тікаючи від війни не залишила своїх улюбленців — чотирьох котів і собаку. Але троє котів таки залишилися у Ізюмі. Це безхатьки, якими опікувалася організація, у якій працювала дружина Саші.
Вийшла кущами із окупованого міста
Ізюм — стародавнє місто на Слобожанщині. Його історія починається навіть не за Козаччини, а набагато раніше — в околицях міста знайшли 5 культурних шарів. Але у новітній історії України, та й вже світової історії Ізюм увійде як місце жаху. Тут після деокупації міста від російських загарбників знайшли понад 400 поховань цивільних і військових. Росіяни прийшли сюди 1 квітня, вже 6 квітня родина Мірошниченків разом із родиною сестри дружини виїздила до Лозової — двома екіпажами, із дітьми, речами та тваринами на руках — сімома котами та шпіцем.
У Ізюмі до останнього залишалася бабуся Саші. Жінка два місяці прожила у погребі. Рятувала буржуйка. Коли вже несила було терпіти, їй вдалося вийти кущами із Ізюма до сусіднього села, звідки її евакуювали українські військові.
У Лозовій родина і тварини розділилися. Дружина разом із сестрою, дітьми та маленьким шпіцом поїхала за кордон, тесть — до Одеси, разом трьома котами, а Саша — до родичів у Вельбівку. Разом із Сашею на Гадяччину поїхали й котики Івар, Ліса — породи мейн-кун та підібрані з вулиці і вилікувані Ніка і Рися.
Ліса Фото: Гадяч.City
— Гріють мене і оберігають, — усміхається Саша. Хоча усмішка нечасто з’являється на його обличчі. Він сміється коли розповідає, що побачив у себе у квартирі, коли приїхав навідатися додому після деокупації Ізюма.
— Та у мене нічого такого не взяли, комп’ютер, колонки. Унітаз залишили (сміється), а ось пралку «Малютку» забрали. У товариша більше нашкодили: повикручували розетки, порізали натяжні стелі. Тож нічого дивного для мене не було. Я вже таке бачив у Красному Лучі.
Двічі евакуйовані
Із мейн-кунами, як не дивно, Сашу та його родину подружила… війна. До 2014 року Олександр Мірошниченко жив у Красному Лучі, що на Луганщині. З березня 2014 року це місто окупували росіяни.
— Я працював у в’язниці, наглядачем за ув’язненими. Коли росіяни у 2014 році зайшли у місто, начальник колонії домовився із росіянам, що нікого займати не будуть, говорить Саша.
Але родина вирішила виїздити із міста. Під час довгої подорожі до Ізюма їм віддали двох мейн-кунів. На жаль, вони вже померли від хвороб, але у їхній родині з’явилися Івар та Ліса.
У Ізюмі життя Олександра кардинально змінилося. Він став графічним дизайнером (ця професія давала хліб після евакуації із Ізюма) і.. каменярем в одному із найбільших бюро ритуальних послуг. Зараз, каже, не хоче повертатися до професії, пов’язаної зі смертю. Натомість вже 9 листопада має їхати у військову частину — чоловік вирішив піти у військо добровольцем.
РисяФото: Гадяч.City
— Я пішов до центру комплектування на другий день після повномасштабного вторгнення (в Ізюмі — прим. авторки), хотів вступити до тероборони, але мені сказали чекати. Коли повернувся після деокупації, знову прийшов, але центр комплектування ще не відновив діяльність. Тож у вже пішов до центру комплектування у Гадячі. Тепер точно буду воювати, — говорить Саша.
Єдине, що його бентежить — що буде із тваринами. До весни, поки повернеться його дружина, немає кому доглядати за котиками. Двох готова забрати волонтерка із Вельбівки Світлана Новікова. А ще для двох потрібна любляча родина.
—Вони не вибагливі. Я варю їм кашу із свинячою печінкою, даю вологий корм, вівсянку. Ніка може гуляти по двору, а ось Рисю, Івара та Лісу краще не випускати, — говорить чоловік.
Ніка Фото: Гадяч.City
Проте котам наче байдуже, що вони колись жили у квартирі, а тепер їхня домівка це літня кухня. Війна зрівняла і людей і тварин, навчила терпіти випробовування і не зважати на вибухи. Їм треба трішки потерпіти, щоб повернутися у Ізюм. А їхній господар буде все робити, аби в рідне місто більше ніколи не прийшли росіяни.
