Кам’яне — село на межі Сумської і Полтавської областей, зараз входить до складу Лебединської громади. Саме із Кам'яного на територію Полтавщини заходили російські окупанти. На рахунку Кам’яного – мінус два танки із колони, яка хотіла рухатися на Гадяч. Як кам’янці боролися із окупантами і до чого тут старий дерев’яний міст — у репортажі Гадяч.Сity.
Прийшла війна, з’явилася транспортна проблема
Рейсовий автобус, що їде із Лебедина на Кам’яне, зупиняється перед містком через річку Псьол. Далі у село автобус не їде — водії не ризикують заганяти громадське авто із людьми на дерев'яну інженерну споруду, зроблену самими кам’янцями. Єдиний автобус, який зараз їздить Кам’яним — шкільний. Кам’янська школа закрилася ще понад 10 років тому, тож місцеві школярі їздять навчатися за кілька кілометрів у сусіднє село – Пристайлове.
Якщо заїжджати у Кам’яне із боку Гадяча, здається, що село лежить як на блюдечку. Але із боку Псла село горбисте, зі звивистими вуличками. Щоб дістатися від містка до села, потрібно пройти вгору двома крутими дорогами або кому ближче – протоптаними по горбах стежками. Такою стежкою ходить щоразу після поїздок «на район» — у Лебедин — пані Світлана.
Пані Світлана тягне вгору три сумки із різним крамом – вона їздила рейсовим автобусом до Лебедина на закупи. Важку ношу допомагає донести до двору сусід. У Кам’яному є свій магазин, проте не все купиш у селі. Тож кам’янці, у кого є свій транспорт, «мотаються» до Гадяча – відстань така ж як і до Лебедина, але автобус до Гадяча не ходить.
Хто власного транспорту не має – їздить рейсовим до Лебедина. Проте після повномасштабного вторгнення селяни отримали незручності – доводиться топтати не одну сотню метрів вгору, щоб дістатися додому.
Місток у Кам’яному витримав 36 одиниць танків.
Світлана місцева зірка – з її слів, фото, на якому її із вилами зазнімкували на російському танку, гуляло соцмережами. Насправді Світлана – не Світлана. Жінка просить змінити ім'я і не фотографувати.
— Коли син дізнався, що у мене це фото, наказав видалити. У мене його немає, але дівчата десь розмістили його у інтернеті, — говорить пані «Світлана». – Як ішла до того танка, придумала легенду чого я із вилами. Буцімто у мене копиця сіна там і я її іду складать, бо росіяни розкурочили. Андрюшка мене на танка підсадив, ото так із вилами мене і сфотографували.
А опиналася пані «Світлана» на російському танку, тому що його розстріляли… самі росіяни. За те, що на ньому майорів український прапор.
Куток партизанів
Якщо згадати кінець лютого, до загальної ейфорії від того, що Гостомель наш, а оборонці острова Зміїного вказали шлях російському військовому кораблю, для гадячан додавалися новини про те, що десь під Гадячем із містка у води Псла з’їхав російський танк.
Заголовки у соцмережах майоріли саме про міст під Гадячем. На перших порах всі гадячани гадали, де ж такий місток є на Гадяччині. Але все виявилося трохи інакше: у соцмережах хтось наплутав і місток став гадяцьким.
Він і справді заходиться за якихсь двадцять кілометрів від Гадяча, але все ж не гадяцький. Віддамо належне правді – міст, що з’єднує Полтавщину і Сумщину, кам’янський і хай це буде ще одним плюсом до історії цього маленького, але дуже давнього села – городище із якого пішло село Кам’яне, датується роками ще до нашої ери.
Крім того, саме кам’янці передавали на Гадяччину кількість танків у російській колоні.
Першими російську колону зустріли літнє подружжя Галини та Миколи Люліних. Їхній будинок якраз стоїть на тій крутій вулиці, що веде до центру села. Від містка до будинку якихось 200 метрів. Пані Галина пригадує, що російська колона рухалася трьома заходами. Пенсіонери рахували кількість техніки.
Галина і Микола Люліни передавали на Гадяччину інормацію про танкову колону
– Ми не боялися їх. Тоді ж воно ще не бухкало. Я сиділа над одним вікном, дід над іншим. Раз нащитали 50 штук, другий раз 90, — говорить бабуся Галина.
Запитуємо чи передавали кудись цю інформацію.
Пенсіонерка хитро усміхається і поважно каже:
— Аякже. Як вони вже проїхали, зателефонував наш родич із Будищ (Великі Будища Великобудищанська громада — прим. авторки) і ми до пів ночі йому інформацію передавали. У нас увесь куток на вухах стояв. Ще як ото танк у воду впав до Олі Колючої дзвоне Прошкіна і каже: «Піди подивись, що там на містку робиться. А та каже: «Еге, іди ти подивись».
— А я чув як лаявся росіянин через той танк, що звалився у воду, — додає пан Микола. — Самі матерні слова.
Загадка українських мостів
Росіяни у селі не шкодили, якщо не враховувати повибивані шибки вибуховою хвилею у тих кам’янців, що жили живуть біля містка, коли росіяни розстрілювали свій танк.
Проте сам ландшафт села зіграв злий жарт із місцевим жителем – коли три російські танки поверталися до містка, один із них з’їжджаючи по дорозі вниз, дулом зачепив дах будинку кам’янця Олександра. Його хата стоїть при самій дорозі на крутому повороті.
Хата Олександра по-старовинному підведена вохрою – колись у селі був невеликий гончарний промисел, а глиняні черепки ще й досі знаходять у полі біля Кам’яного. По майже дев’яти місяцях повномасштабного вторгнення шиферний дах залатали – але видно де була пробоїна – там шифер світліший.
Господар Олександр не виходить – бурчить з-за яскраво пофарбованих у синій колір дверей, що до нього вже приходили і СБУ, і ЗСУ, і журналісти.
Російський танк дулом зачепив дах місцевого жителя Олександра
Почувши чужих у селі, до нас виходить сусід Олександра – Ігор Коваленко. У нього на телефоні ще й досі збережені фото із того дня, коли із дна Псла витягували російський танк, що шубовснув із містка гусеницями догори. За словами Ігоря, танк не могли підняти майже тиждень, аж поки не прийшла спецтехніка — за такий проміжок часу танк встиг уже замулитися.
— Я п’ять днів ходив туди до того танка як на роботу! Ось дивись, дивись, бачиш, яка у нього пика. А у цього лице було як у курочки, — чоловік показує фото мертвих росіян у себе на телефоні.
Ігор на собі показує як виглядає «курочка» – своє обличчя притискає з обох боків руками:
— Очі у нього стали як у курки, по боках, бо люком у воді придавало. А витягли їх — як живі. Тільки пальчики раки трохи поз’їдали, – говорить Ігор.
Ігор Коваленко розповідає, як витягували російський танк із Псла.
У воді російський танк пролежав місяць — витягли його аж наприкінці березня. Кам'янці ще й досі дивуються: чому росіяни не скористалися запасним люком у днищі танка. Але дивно інше: як таким хистким містком могла проїхати така велика колона, адже місцеві ще до повномасштабного вторгнення нарікали на міст – то на ньому провалювалися корови, то навіть газпромівські машини. А танкову колону витримав. Достоту загадка українських мостів.
Для соцмереж історія із кам’янським містком завершилася на тому, що російський танк із нього упав, російський танк підняли. Проте ніхто не знає, що після того, як російська колона пройшла селом місцеві активісти міст… підпалили, щоб росіяни знову не могли зайти. Він згорів до половини.
Так міст простояв до травня. А у травні вже почалася пастівня і корів потрібно було гнати на луки. Місцеві мешканці самотужки відремонтували міст: самі знаходили дошки, цвяхи, самі його і латали.
Російський танк звалився у воду разом із екіпажем. Фото: Фейсбук-сторінка Генерального штабу ЗСУ
Дідуся не було
Ще одна легенда, пов’язана із Кам’яним – про дідуся, який встановив на російському танку український прапор, за що танк розстріляли свої ж. Досліджувати цю легенду ми беремося із завідувачкою клубу – Світланою Левченко.
Виявляється, що дідуся… не було, а український прапор, який встановили на танкові, забрали із фасаду… сільської бібліотеки.
— А як ви думаєте, де взявся на тому танку прапор? — говорить сміючись Тетяна. — Де прапор у селі знайдеш? Ніде. От хтось із наших і зняв його і встановив на танк. Приходжу на роботу — біля клубу є, біля бібліотеки — немає, вже на танкові. Взяли прямо із держаком.
Світлана Левченко показує місток із якого з’їхав російський танк.
Історія про кам’янський розстріляний танк достоту схожа на історію російського танку, який заглух під Бобриком, коли росіяни покинули свою техніку через відсутність пального.
У Кам’яному різні версії, чому зупинився російський танк. Найпоширеніші дві – те, що у танку закінчилося пальне і версія про те, що він просто поламався. Але вони сходять на одному: поки росіяни шукали чи то пальне, чи запчастини, до танка пробралися місцеві партизани і встановили український прапор із сільської бібліотеки. Коли росіяни повернулися, вони помітили свій танк із українським стягом і розстріляли його разом із боєкомплектом.
Але ось яка дивина: у Кам’яному не знають того відчайдуха, що наважився у селі, яким катаються росіяни, пробратися до ворожого танка, щоб встановити прапор України. Але й трішки лукавлять – знають, але не зізнаються, бо той, хто у лютому не побоявся йти до ворожої техніки, зараз боронить Україну від російських окупантів.
***
Насправді війна прийшла у Кам’яне не 26 лютого 2022 року, коли російська колона зайшла у село, а ще у 2017 році. 8 грудня того року біля села Травневого загинув їхній односелець Саша Прошкін. Він народився у Маріуполі, жив у Кам’яному, навчався у нашому Веприцькому професійно-агарному училищі, а загинув на Донбасі. Зараз Кам’янці економлять електроенергію та знають куди призначені російські ракети — вони летять над Кам’яним, якщо росіяни запускають їх по Миргороду.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
