Україна зустрічає свою 31-шу річницю відновлення Незалежності. За цей час змінилася і країна, і самі українці. Журналісти Гадяч.City разом із гадяцькою організаторкою екскурсій та краєзнавицею Іриною Орловою пригадують, що якою була країна за цей час.
1989 рік
"Табір Фонтан. Це я на курсах піонервожатих у таборі "Фонтан". Комсомол проводив навчання новопризначених піонервожатих. Тоді ці курси давали дуже хорошу базу. Я чотири роки працювала вожатою і тричі їздила на курси. Четвертого разу не було, радянський союз розпався".
Фото: Фото із особстого архіву Ірини Орлової
1990 рік
"Ця фотографія нагадує мені наскільки ми любили відпочивати на природі. Звісно, молодь і зараз відпочиває на природі, але мені навіть у таборах доводилося чути “не хочу на ночівлю, це не комфортно”. А нам було це за велике щастя. Не обов'язково було мати якийсь крутий спальний мішок, можна було кинути якесь покривальце і ми могли спокійнесенько переночувати й щасливі та задоволені поверталися додому. Головне було поспівати під гітару, подивитися на зірки, повеселитися".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
1992 рік
"Судак. Моя друга поїздка в Крим. Перша була після четвертого класу. Ми поїхали на два дні у Севастополь і повернулися.
А це було моє самостійне знайомство із Кримом. Я отримувала практику, як відпочивати на морі. І тоді ж почала вивчати історію Криму. Лежиш на пляжі, а поряд над тобою ця прекрасна Судакська фортеця. І я почала цікавитися, коли вона з'явилася, навіщо її побудували. Це було перше занурення в Крим, його культуру і спосіб життя".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
1994 рік
"На цьому фото я у сукні, яку пошила на замовлення. Тоді було сутужно з одягом і його або шили самі, або замовляли кравчині. Але це фото про юність, яка переходить у молодість. А у юності все класно".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
1996 рік
"Зустріч випускників — 10 років після школи. Приїхали однокласники, із якими після школи я не зустрічалася. Дуже цікаво було спостерігати за нами, хто як змінився. Дехто став навіть відкриттям. Був у нас однокласник Олександр Шевченко. У старших класах ми від нього крім хімічних формул нічого не чули. Нам цікаво буо дивитися, як він спілкувався із вчителькою хімії Любов’ю Іванівною на невідомі нам теми. Але за 10 років Саша дуже змінився. Говорив дуже гарні тости за столом — вже була “мода” проводити усілякі свята у кафе".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
1996 рік
"Умань. Екскурсія до Софіївки. Це перший клас із яким я працювала, але на екскурсію ми поїхали вже аж після 10 класу. Збиралися дуже довго. Виїхали за четвертим разом. Поїхати було важко у тому плані, що були справжній батьківський подвиг, адже надворі були 90-ті. Грошей катастрофічно не вистачало.
Ця екскурсія стала початком мого занурення в історію України, а не історію України в російській імперії. Діти і я були вражені, що у нас є така краса. Ми хрестоматійно могли пізнати з пів погляду Храм Василя Блаженного у Москві, Двірцеву площу у Пітері, але ми абсолютно не знали, які красоти є у нас".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
2000 рік
"Останнє прижиттєве фото мами. Я відпочивала на морі, приїхала із Феодосії, знімала на плівку. Тоді дуже рахували кадри та на плівці залишалося кілька кадрів. Щоб вже їх проявити кажу: "Мам, давай я сфотографую тебе, щоб вони не пропали». Пам'ятаю, коли її фотографувала, мені проскочила думка: буде мені на пам'ять". Це фото кінця липня, а 20 лютого наступного року мами не стало".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
2003 рік
"Це я на весіллі у свого троюрідного брата у Санкт-Петербурзі. На цьому фото моя троюрідна сестра Марія і її мама – двоюрідна сестра моєї мами. Було цікаво спостерігати за гостями. На цьому весіллі зі мною сталася неприємна ситуація.
Мої пітерські родичі мають коріння з України, а з України була родичка, тобто я. І коли серед гостей пустили альбом, у якому ми писали привітання нареченим, я написала українською мовою. Це викликало такий подив серед гостей: як це, написано українською мовою? А чому б і ні? Якщо рідні й дід нареченого із Гадяцького району, із Рашівки? Дід ніколи не цурався свого українського коріння, щороку він приїздив у Рашівку. Вони прекрасно розуміють українську мову і тут раптом на весіллі таке здивування. Здивована навіть була моя тітка, яка мені розповідала історію мого ж роду. А я здивувалася, що вона здивувалася".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
Востаннє я своїх пітерських родичів у вересні 2014 року, коли я поїхала до них у гості. Ми із тіткою з'їздили на Невський проспект, сходили у кав'ярню її юності. А потім вибухнув Майдан. Після того я тітку двічі зловила у скайпі. Один раз вона сказала, що у неї болить голова, хоча до цього ми спілкувалися чимало. Іншого разу вона сказала, що йде пити чай. І після 2014 року я більше із ними не спілкувалася. Я не знаю, що із ними та де вони. Але думаю, що підтримують не нас".
2004 рік
"Судак 2004 року це вже не той Судак, який був коли я вперше туди поїхала. Ми не відпочивали у Судаку, а у Феодосії. А у Судак ми поїхали просто на екскурсію. Це вже було місто, яке почало трансформуватися на краще. Кав'яреньки почали осучаснюватися, у них крутили сучасну класну музику. Звісно, це був не той Крим який я побачила через певний період. Але вже зміни на краще помітила. Тоді не сталося питання про мову. Ми говорили українською. Питання мови постало значно пізніше".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
2004 рік
"Довго шукала собі компанію, аби поїхати у Сорочинці на ярмарок. Але у всіх були якісь причини, щоб не їхати. Я взяла наплічника і поїхала сама. Це був час відродження Сорочинського ярмарку. Я тоді дуже довго тоді ходила у рядах хендмейду. Познайомилася із майстринею Ганною Романків із Львівщини. Вони робили дуже гарні годинники із кольорової глини – у панно із глини вмонтовували годинника. Я подумала, що це глина фарбована. А вона сказала: «Ні, це глина різних кольорів. Так я вперше дізналася, що глина буває різна. Мене тоді вразила якість хендмейдних робіт. З роками Сорочинці погналися за прибутком і вже люди, які робили класні речі не могли продати свої вироби у великій кількості, а містове було велике. І Сорочинський ярмарок заполонили китайські вироби".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
2005 рік
"Я гарно пам'ятаю, як ми готувалися до новорічного свята. Ми з дітьми готували надзвичайно важкий художній номер, де крокували стройовим кроком під марш Петрова. Номер був складним за кількістю елементів. Щоб виконати цей номер, потрібно було від дітей великої уваги та синхронності. Щоб цього добитися, потрібно було багато тренуватися. Ми бігали у спортзал до уроків, ми вишукували вільний час у спортзалі після уроків. У нас життя у школі-інтернаті життя завжди було активним, спортивний зал постійно був задіяний, тому ми шукали будь-яку вільну хвилину, аби тренуватися. Батьки самі робили костюми. Це ж знову були тяжкі часи, коли не було грошей, але вони із нічого ми придумали костюми. До шкільних піджаків нашили нагрудники, шапки робили із паперу та обклеювали тканиною".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
2006 рік
"Це перший рік, коли на українському ТБ з’явилася програма “Танці з зірками”. Це була шалено популярна передача. Одинадцятикласники тоді відповідали за проведення свята Нового року. Тож вони вирішили провести його у форматі «Танці з учителями». Моїм партнером був Олег Вакуленко. Ми вибрали рок-н-рол і дуже ретельно готувалися до танцю. Навіть консультувалися із викладачкою Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв імені І.П.Котляревського Людмилою Магазій.
Мені дороге це фото, тому що це пам’ять про Олега. Кілька років тому він загинув у автомобільній аварії. Коли я прочитала цю новину у соцмережах, довго відмовлялася у це вірити".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
2015 рік
"Це ми з організатором екскурсійних турів «Київські фрески» у Бакоті, що на Хмельниччині. Це був мій омріяний тур. Ми для себе відкривали Поділля. Тоді нас неприємно вразив Хотин. У Хотині ми були якраз 24 серпня. Хотинська фортеця тісно пов'язана з історією України. І там не був піднятий прапор України. Коли м підійшли до торговців сувенірами, що розташувалися біля флагштока і запитали, чому не піднятий прапор України, почули, що вони тут ні до чого. Ми не стерпіли такого неподобства. У нас був маленький прапорець і ми його таки підняли – я і пан Сергій із Києва. І того року прапор України над Хотинською фортецею все-таки піднявся".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
2016 рік
"Рік, коли я почала професійно займатися туризмом. А почалося все із того, що я часто розповідала керівниці «Київських фресок» Анжелі Савченко про Гадяч і його історію, але при цьому нарікала, що ніяк цікаво подати цю історію туристам. Одного разу Анжела прочитала, як туристи на байдарках пропливали повз Плішивець. Їй сяйнула думка, що байдарки можна поєднати із розповідями про історію Гадяччини. Телефонує вона до мене і запитує: розкажеш історію ? Я авантюристка, погодилася. Це був початок червня. Два з половиною місяці були пошуки інформації про історію Гадяча. Зараз у мене є джерела інформації. Тоді було дуже складно знайти якісь відомості. Я вишукувала буквально все по крупинках. Наприклад, у нашій бібліотеці знайшла теку про Косачів.
А на фото ми під час мого першого туру, який називався «Найукраїніша Україна», ми були і на юшці у Веприку, і заїздили на пасіку Інституту бджільництва імені І.П.Прокоповича НААНУ"
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
2018 рік
"У Лютеньці ми проводили захід “Ніч у музеї”, присвячений винахіднику ракет Олександрові Засядькові, який був родом із Лютеньки. Тривалий час ніхто не знав, що Гадяччина — це батьківщина людини, яка створила у російській імперії ракетну зброю. Імперія присвоювала собі всі здобутки і тільки через роки краєзнавці повернули українцям Олександра Засядька.
“Ніч у музеї” була прекрасним заходом. Шкода, що він відбувся лише раз. А Засядько — син українського народу. Свою історію ми не віддамо нікому".
Фото: Фото із особистого архіву Ірини Орлової
***
Довідка. Ірина Орлова тривалий час працювала вихователькою у Гадяцькому ліцеї-інтернаті (тоді заклад був школою-інтернатом). Саме зі школи почалися її роки незалежності. Пізніше вона змінила професію педагога на організаторку екскурсій. І говорить що її життя стало більш насиченим, ніж було у роки її молодості. Зараз пані Ірина відкриває туристам Гадяччину — проводить екскурсійні тури визначними місцями нашого краю. Але захоплення історією, туризмом краєзнавством беруть свій початок із 90-х.
Фото: Фейсбук-сторінка Музею-аптеки у Рашівці
