Районне видання "Гадяцький вісник" протягом роквів незалежності було залишається дзеркалом суспільного життя Гадяцького району. Навіть нудні засідання комісій, сесії, дописи передовиків, апаратні наради є цінними документами, за якими можна прослідкувати, що відувалося у роки незалежності на локальному рівні. Сьогодні ми розпочинаємо цикл статей про нашу, "гадяцьку незалежність".
1991 рік
Чим пам’ятний: гадячани святкували 120-річчя від дня народження Лесі Українки, у Розбишівці відкрилася школа, Гадяцький «Псьол» став чемпіоном області, район не виконав державного замовлення м’яса, підприємства почали платити податок із продажу, а Союз мав стати федерацією.
Початок. Лютий 1990 року. Голова районного осередку Народного руху України Олексій Басараб на мітингу у Гадячі.Фото: Фото із особистого архіву Анатолія Скаженика.
«Підготовка» до незалежності, не лише української, розпочалася задовго до серпня 1991 року. Гадячани, як і всі представники республік, невесело зустрічали новий, 1991 рік. Воно ж бо й не дивно, полиці магазинів були порожніми, а у гадячан не було впевненості не те, що у завтрашньому, сьогоднішньому дні. Про це йдеться у колонці редактора у першому номері газети за 1991-й рік:
«Чим буде пам’ятний рік, що відійшов у минуле (мається на увазі 1990-й)? Невже тільки тим, що ще більш порожніми стали полиці магазинів, що у багатьох із нас зникає упевненість не тільки у дні завтрашньому, а й сьогоднішньому?».
Кінець року ознаменувався дискусіями про новий Союзний Договір. Яким йому бути вирішить народ шляхом референдуму.
Турботою про майбутнє України був пронизаний кожний день роботи 28-го з’їзду Компартії України. Всі ми розуміємо, що це основна сила, яка здатна згуртувати наше суспільство на шляху перебудови.
Виникли нові політичні організації, багато з яких заявили себе в першу чергу демагогічними спекулятивними закликами».
Люди стикнулися із таким явищем, як економічна криза, але свято вірили, що їх із неї виведе Компартія.
Наприклад, В. Рибін, секретар партійної організації АТП 15337 пише:
«Напруженим був минулий рік, складною залишається суспільно-політична обстановка в республіці. Потрібні значні зусилля, щоб вивести країну із економічної кризи»
О.Коваленко, оператор по відгодівлі ВРХ колгоспу «Прапор комунізму»:
«Чого гріха таїти, не все у нас ладиться в країні, відчуваємо ж це на собі. Однак теплиться думка в селян, що нарешті збудуться споконвічні мрії, що дійсно подбаємо про пріоритетний розвиток села. Скажу відверто, від імені усіх селян – сьогодні соромно за тих, хто нагнітає обстановку, а працювати не хоче.
Нестабільність розвитку окремих галузей, порушення договірних зв’язків, негативно відбиваються на постачанні підприємств торгівлі товарами, що породжує тривогу і невпевненість у завтрашньому дні".
У 1991 році райвиконком прийняв рішення про торгівлю товарами у торговельній мережі.
За цим рішенням заборонявся вільний продаж у роздрібній торговельній мережі цукру, кондитерських виробів, миючих засобів, панчіх і шкарпеток, тютюнових виробів, взуття, телевізорів, пральних машин, шпалер тощо. Усі ці товари можна було лише придбати за талонами.
На сторінках газети колишній начальник районного відділу внутрішніх справ Г.Коваленко бідкався, що коли у магазинах з’являються дефіцитні товари, в основному в черзі стоять одній й ті ж люди. Досить підозріло.
Факт про який ви не знали: про ринок землі говорили ще 30 років тому! На сторінках газети О.Калушка пише:
«Обурює намагання окремих народних обранців при обговоренні і прийнятті Земельного кодексу закріпити положення про купівлю-продаж землі, точніше про встановлення капіталістичних відносин у землекористуванні».
Що переважало на сторінках «Гадяцького вісника» у першому кварталі 1991 року: нарікання на економічну кризу, пропаганда Радянського Союзу у вигляді нового Союзу та підготовка до референдуму.
У вівторок, 20 серпня, на шпальтах газети з’являється заява радянського керівництва про надзвичайне становище в окремих місцевостях СРСР строком на 6 місяців із 19 серпня 1991 року. Ця заява були підписана Янаєвим, Павловим і Баклановим. У цей час Горбачов сидів на дачі у Форосі, а у газеті зазначалося, що через стан здоров’я Михайло Сергійович не може виконувати свої функції, тому їхня компанія вирішила взяти ситуацію в свої руки. Ці події стали відомі в історії як путч.
У четвер 22 серпня на сторінках газети з’являється виступ Леоніда Кравчука, лейтмотивом якого є «тихенько, тихеньку, хай там розбираються, але колективний орган перш за все».
У 1991 році у «Гадяцького вісника» ще не було сторінки у Фейсбук, тому лише 27 серпня на шпальтах газети публікують повідомлення про проголошення Незалежності України. До речі, 5 вересня 1991 року у газеті з’явився указ Кравчука про заборону діяльності Компартії. Але щось пішло не так.
Варто зазначити, що у місті вистачало людей, які не підтримували незалежність. Так, наприкінці вересня біля «Росії» у місті встановили флагшток із жовто-блакитним прапором. Прапор «пожив» усього чотири дні, як у ніч із 1 на 2 жовтня його зірвали, До речі, під час підняття прапора гімн України грав Рашівський духовий оркестр. В’ячеслав Клименко, керівник оркестру пригадує, що аранжування для того виконання було від канадських мущизикантів. А дісталося воно рашівчанам так: у січні 1991 року директор Рашівської школи, рухівець Олексій Басараб повіз групу із 20 дітлахів на екскурсію на Західну Україну. В’ячеслав Клименко на вулиці як татешній музикант виконував славень України і попросив ноти. Музикант погодився і попередтв, що аранжування передали йому із Канади.
***
Наприкінці 1991 року жителі Гадяцького району жили референдумом і президентськими виборами. 6 листопада на передовиці з’явився список кандидатів у президенти. Це були Леонід Кравчук, Володимир Гриньов, Левко Лук’яненко, Леонід Табурянський, В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ткаченко та Ігор Юхновський.
1992 рік.
Чим примітний: з’явилися перші фермери, гадячани чубились за собор, сформувалася Гадяцька районна державна адміністрація
Як і в попередній новий рік, настрої гадячан у новому році були не райдужними. Редакторська колонка у 1992 році починалася із заголовка «Звідки, куди йдемо?» Автор нарікає, що із полиць зникли товари, про людей праці майже не говорять, натомість навколо сама політика (до соцмереж залишалося ще 20 років), а продавцям у магазинах залишилося хіба що протирати полиці від пилу.
Зараз Свято-Успенський собор у Гадячі сприймається як історична і архітектурна частина міста, а от у 1992 році гадячани мали сумнів щодо його будівництва на території парку. Деякі громадяни вважали, що новий собор найкраще будувати на території колишнього сирзаводу, а містом взагалі ходили чутки, що парк вирубають, а дитячий майданчик знищать. Редакцію газети засипали листами про доцільність будівництва культової споруди на території старого сирзаводу.
21 березня до обговорення долучився і благочинний Гадяцького округу Ігор Цебенко. Він пише, що небайдужі громадяни зібрали 60 тисяч карбованців на будівництво. А під час освячення місця під собор, яке відбулося 8 березня, за годину зібрали 5 тисяч карбованців. А щодо будівництва на місці сирзаводу отець Ігор писав:
«А що стосується місця, де стояв старий сирзавод, то до викладених пропозицій хотів би добавити, будуйте собі на краю гори ресторан, кафе, оглядовий майданчик і любуйтеся широкою долиною Псла».
У 1992 році почала формуватися Гадяцька районна державна адміністрація. Так, у Гадяцькому районі представником президента був Василь Васківський, у червні йому призначили першого заступника Леоніда Луб’яного, заступником голови став Петро Субота, а секретарем – Валентина Куліш. Було створене управління сільського господарства.
1993 рік.
Чим примітний: говорили про земельну реформу, гадячани жили у злиднях, не відбувся референдум про недовіру президенту, подорожчала ковбаса і одяг.
Перший номер газети «Гадяцький вісник» крім привітань від прем’єр-міністра Леоніда Кучми та обласної державної та ради народних депутатів, відкривався повідомленням про те, що колектив сирзаводу вирішив приватизувати підприємство, і навіть вже подав заяву до фонду державного майна.
Увесь 1993 рік можна передати листом до редакції шофера І. Нестеренка:
«Одні не знають, куди пришвартуватися з тим, що приватизували, інші у розпачі, що упали у злидні, а решта взагалі опинилася в числі зайвих людей».
23 червня у «Гадяцькому віснику» з’явилося повідомлення про проведення референдуму про недовіру президенту України та Верховній Раді. Питання у бюлетенях так і стояли. Але його відмінили. Натомість на березень 1994 року призначили дострокові вибори президента і депутатів Верховної ради.
У грудні 1993 року у повідомленні від районного відділу статистики йшлося про те, що у листопаді 1993 року у порівнянні із звітним періодом 1992 року ціни на м’ясопродукти і ковбасні вироби зросли у 86 разів, на хлібопродукти – у 200 разів. Картопля у листопаді 1993 році в середньому по магазинах міста коштувала 313 карбованців за кілограм. Зросли ціни не одяг – у порівнянні із листопадом 1992 року – на 152 відсотки.
