У Гадяч люди їдуть від війни. Наше місто стало прихистком для майже двох тисяч людей.Більшість із них живе у приватному секторі. Але є люди, які оселилися у школах і гуртожитках. Журналісти Гадяч.Сity два дні провели разом із вимушеними переселенцями, щоб побачити, як вони живуть та чому їм доводиться переселятися.
Студенти роз’їхалися, переселенці заселилися
Від початку повномасштабного вторгнення у Гадяцькій громаді вимушених переселенців селили по комунальним навчальним закладам та гуртожиткам, які мають обласне підпорядкування – Гадяцького вищого професійного аграрного училища (ВПАУ) та Гадяцького фахового коледжу культури імені І.П.Котляревського.
Тоді навчальні процеси зупинилися, студенти роз'їхалися, а гуртожитки почали селити вимушених переселенців. Зараз переселенцям довелося переселятися вдруге, бо в Україні планують відновити очне навчання у закладах професійної вищої освіти. Тож Полтавська обласна військова адміністрація доручила Гадяцькій громаді до 1 серпня розселити вимушених переселенців.
Директор Гадяцького ВПАУ Олександр Мигаль розповідає, що адміністрація їхнього навчального закладу сама звернулася до координаційного центру у Полтавській ОВА із пропозицією розмістити у гуртожитках людей, які втікали від війни. Гадяцьке ВПАУ знаходиться у трьох населених пунктах – власне Гадячі, Заводському, Лохвиці та Веприку. Загалом у цих гуртожитках живе майже сто осіб, із яких понад 30 – діти. А ось переселятися будуть лише люди, які живуть у гадяцькому гуртожитку.
Харків’янки Поліна і Крістіна познайомилися у Гадячі
У гуртожитку Гадяцького ВПАУ проживало 26 осіб, зараз частина людей вже переселилася до гуртожитку Веприцького професійно-аграрного ліцею. Там зараз вже живе 25 переселенців.
— Умови у Веприку, такі ж як і Гадячі, але є проблема — немає як організувати харчування. Зараз із громадою (Веприк входить до складу Великобудищанської громади) ми ведемо переговори, як організувати харчування. А у Гадячі ми двічі на день годували людей вранці і ввечері, – говорить Олександр Мигаль. – Із продуктами нам добре допомагала і волонтерська служба у Полтаві, і гадячани – наші працівники, жителі міста несли для переселенців продукти харчування, тож було із чого готувати. А у Веприку інша проблема – немає на чому готувати.
Їдальня у Гадяцькому ВПАУ знаходиться поряд із гуртожитком – пів хвилини і вже тут. Коли ми приїхали у гості до переселенців, на кухні господарювала пані Лідія. На вечерю вона приготувала гуляш, суп та гречану кашу. Говорить, що разом із своїми напарницями готує традиційні страви – борщі, супи, каші, підливи, чаї, компоти. По можливості печуть пиріжки. Із гуманітарки дають сири і масло. З консервацією допомогли небайдужі гадячани. Тобто двічі на день люди можуть отримати повноцінне харчування.
Пані Лідія готувала і для студентів, і для переселенців.
А ось у самому гуртожитку їжу не приготуєш. Як розповідає Олександр Мигаль, через застарілу проводку немає змоги поставити багато електроплит, щоб люди могли собі варти їжу на обід. Тому на поверсі лише по одній електроплиті. Так же само із холодильниками. Та і використовують їх в основному, щоб тримати якість продукти, які швидко псуються та ліки.
Війна із присмаком ковбаси
Під третім під’їздом на лавочці сидять чоловік і жінка. Вони приїхали із Харкова. Просять не фотографувати й не вказувати їхні імена. Поряд із чоловіком на лавочці стоять світло-коричневі зимові черевики. Чоловік пояснює: вже готується до зими, бо із Харкова приїхав у самих капцях. А черевики трапилися у гуманітарці – хтозна скільки їм ще доведеться жити у статусі переселенців. Коли заводимо мову про переселення жінка помітно нервує і приречено говорить, що не дуже хочеться переїздити із Гадяча кудись в інше місце. Тож складання речей відтягують до останнього.
— Хоч би не в Осняги потрапили, — говорить жінка.
Ми йдемо дивитися, як живуть переселенці у гуртожитку ВПАУ. І йдемо буквально на запах – третьому поверсі пахне чимось дуже смачним. Аромат приводить нас до маленької кухоньки. Тут хазяйнує харків'янка Галина Петрівна – на електроплиті варить борщ – джерело пахощів на кухні. Вона приїхала до Гадяча 15 червня, а до цього місяць жила у метро. Додому ходила лише купатися та прати одяг. Жінка говорить, що їжу для них готували волонтери, щось привозили військові. Їжа була різною, але якщо запитати яка на смак війна, пані Галина впевнено скаже, що війна має присмак… ковбаси.
Харків’янка Галина Петтрівна господарює на кухні гуртожитку.
— Ми нею так об’їлися, що вже не могли на неї дивитися, — говорить жінка і додає, що у метро постійно бракувало повітря, але на вулицю люди не виходили боячись прильотів. Розповідає, що їхати із гуртожитку не хоче.
— Але куди нам скажуть їхати, туди й поїдемо, — говорить жінка. – Наказ є наказ.
Далі ми оглядаємо поверхи – на кожному стоїть кулер. На поверх також є один санвузол і душ. Попраний одяг сушать одяг тут же – у душовій кімнаті.
Втікала від окупантів у 86 років
— Якби не батьки ми поїхали десь далі або на захід України, або повернулися додому, але татові 83, мамі 86. Куди вони поїдуть? Мама не ходяча. Доки її довезли до Гадяча, вона ще й досі нарікає, що їй спинка дуже болить, — говорить трохи засапавшись Людмила Верещагіна. Та і як тут не засапаєшся, якщо спочатку складаєш усі речі, потім їх вантажиш у соціальне таксі, потім тягнеш усі пакети на третій поверх соціального гуртожитку — її родина також переселяється із гуртожитку коледжу культури до соціального гуртожитку.
Так доставляли бабусю Антоніну на нове місце проживання.
До Гадяча харків'яни Людмила та Володимир Верещагіни потрапили випадково. Батьки пані Людмили жили у Малинівці, вона із чоловіком — у Харкові.
— Із 24 лютого почали росіяни почали обстрілювати Чугуїв. Малинівка за 7 кілометрів від цього міста. Чоловік саме був у Харкові, а я поїхала до батьків. Через Малинівку все летіло на Чугуїв. Мама навіть втратила мову через війну, то хоч трохи говорила. Ми зв’язалися із харківським волонтером, нам запропонували їхати або у Полтаву, або у Дніпро. Нам було все одно куди їхати, аби було тихо. Тому нам порадили таки обрати Полтаву. Але коли приїхали туди, виявилося, що наші місця уже зайняті ми вже пізно приїхали, о шостій вечора, тому наші місця віддали іншій родині, бо подумали, що ми вже не приїдемо. Але нас заспокоїли і порадили їхати до Гадяча – тут були місця. Так ми опинилися у тут у вас, – розповідає Людмила. З Харкова до Полтави, а потім ще й до Гадяча родина їхала цілих 12 годин. Тут родину поселили у гуртожитку Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв імені І.П.Котляревського. Але тут також почали готуватися до навчального року, тому родині Верещагіних довелося переїздити знову.
Щоб перевезти маму пані Людмили, міська рада виділила соціальне таксі, а бабусю Антоніну на третій поверх довелося нести у ковдрі.
— Нам тут навіть краще у тому гуртожитку у нас була одна кімната. А тут дві. Батьки будуть в одній, а ми в іншій. Щаслива, що познайомилася із гадячанами, нас тут дуже добре прийняли, — говорить на прощання пані Людмила.
Людмила Верещагіна переносить речі на третій поверх.
Якщо буде критична ситуація — селитимуть у навчальних закладах
Леся Ільїна, очільниця управління соціального захисту населення Гадяцької міської ради розповідає, що розселення переселенців практично завершене. Зі шкіл і садочків вимушених переселенців ще раніше перемістили до приватного сектору. Люди залишалися жити лише у гуртожитках.
З гуртожитку коледжу культури до соціального переселилися 36 осіб. Крім того, тут із 2014 року також живуть 17 переселенців. Сюди ж переселили десятьох людей із гуртожитку ВПАУ. Тепер тут проживає понад 60 осіб.
— Ми організували харчування незахищених категорій населення через програму «Турбота», але її дія закінчується 2 серпня. Зараз через казначейство проходить першочергово лише платежі за захист, інші категорії проплачуються пізніше. Тому щоб не створювати заборгованості перед постачальником у громаді закупили електричні плити для соціального гуртожитку. Від завтра люди вже самі будуть готувати собі їсти. Але програма не закривається, в разі критичної ситуації ми будемо її використовувати, говорить Леся Ільїна. – У Веприку була проблема з організацією харчування. Там є де готувати – при гуртожитку є їдальня. Але немає на чому – старі плити вийшли із ладу. Ми зв’язалися із міжнародними організаціями, щоб нам додатково виділили холодильник і електроплити для гуртожитку у Веприку.
Але, якщо переселенцям не сподобаються умови проживання, вони можуть переїхати до Оснягівської школи, зазначає пані Леся. Саме зараз там проводиться капітальний ремонт. Кошти на нього виділили із місцевого бюджету, також чекають на фінансову підтримку благодійних організацій. Тут посталять пральну машину та дві душові кабінки. При Оснягівській школі є амбулаторія та бібліотека.
Леся Ільїна розповідає, що у Гадячі вже всі місця для поселення переселенців зайняті
Але якщо стане питання критичного формату і якщо у місцевих навчальних закладах не буде здійснюватися навчання, відповідно розглядатиметься питання розміщення людей у навчальних закладах.
