Як емоційно пережити війну. Топ 5 порад від мешканців Гадяча
Чи не кожен українець зараз переживає емоційні гойдалки — від радості перемог до пекучого болю в серці від наших втрат. Це виснажує не лише морально, а й фізично. Журналісти Гадяч.City збирали поради гадячан, як емоційно пережити війну та знайти у собі сили, щоб жити далі й здобути перемогу.
Триває майже п’ять місяців повномасштабного вторгнення росії до України. За ці п’ять місяців переглянули свої цінності, здобули нові знання, а ще навчилися виживати. Не лише фізично, а й морально, адже саме наш дух допомагає переживати страхіття війни. Ми дізнавалися у гадячан, які методи вони використовують, аби в умовах війни залишатися емоційно врівноваженим — щоб продовжувати жити й здобути перемогу не лише на фронті над росіянами, а й у своїй душі над страхами та тривогами.
Надія Василенко, флористка: “Працювати, щоб відволікатися від новин”
Мої рідні та близькі проживають на Донеччині та Херсонщині — в найгарячіших точках, тому у мене серце щемить від кожної повітряної тривоги. Але я не падаю духом.
І перше, що роблю, коли лунає повітряна тривога – не панікую. Беру себе в руки й виясняю всю ситуацію: що, де, коли, куди. І головне – що з моєю родиною.
Коли вдається зі своїми рідними поспілкуватися, особливо після тривоги, мені стає легше на душі, і я можу розплакатись. Це як сльози радості. Але такий стан триває не довго. Заспокоююся й знову працюю.
Аби справитися з емоційним вигоранням, я з головою занурююся в роботу. Попри воєнний час продовжую збирати замовлення. В роботі день проходить непомітно.
Те саме рекомендую й гадячанам. Щоб справитися з емоціями та хвилюваннями необхідно займатися фізичною справою, щоб на деякий час забути, що відбувається в Україні.
Також рекомендую взяти себе в руки, емоційно налаштуватися на перемогу, що це тимчасово, але продумати все до дрібниць. Адже все може бути. Всі повинні бути готові до будь-яких екстрених ситуацій. В домі необхідно, щоб була зібрана тривожна валіза: ліки, продукти, документи, гроші.
І головне в усьому негативі шукаємо позитив.
В’ячеслав Шкаревський, рятувальник: “Вірити у перемогу”
Емоційне вигорання для моєї професії — звична річ. Трапляються руїни будинків, відірвані кінцівки, зруйновані життя. А з початку повномасштабної війни — спробуй не вигоріти. Кожного дня, коли чую повітряну тривогу, в душі відчуваю, що з хвилини на хвилину в когось обірветься життя, або читаєш новини, в яких повідомляють про смерть наших захисників, то такі емоції через себе пропускаю, що інколи не знаю, як працювати далі. Але треба.
Боротися зі своїм емоційним станом допомагає робота та віра. Віра в наших незламних захисників, які борються за Україну й віддають життя.
А ще – турбота рідних та близьких. Проводьте з ними час, обіймайтеся, спілкуйтеся та підтримуйте один одного. І все буде Україна.
Зоя Суйська, дефектолог-логопед: “Знайти улюблене заняття і спілкуватися із друзями”
Моїм донькам 13 і 7 років. Сім років моїй меншій доньці виповнилося 2 березня. Вона цілий рік планувала, яким буде її день народження. І вона дуже засмутилася з того, що день народження не пройде, так, як їй хотілося. Ми вже запланували, що ми подаруємо, але якраз тоді на Гадяччині був складний період, а у магазинах навіть не можна було купити навіть кіндера. Свято врятував хрещений — прийшов до доньки із коробкою цукерок.
У перші два тижні й навіть два місяці, відколи почалося повномасштабне вторгнення, здавалося, що це відбувається не з нами. Ми увесь час сиділи у новинах, діти стресували. Нервувала я, відповідно нервували й діти. І я зрозуміла, що із цим треба щось робити: доки не заспокоюся сама, мої діти також не заспокояться.
Я почала «вбиватися» у роботу, щоб не думати про війну і не читати новини. Мій робочий день міг тривати по 12 годин. Але це мене виснажило як морально, так і фізично. Крім того, я зрозуміла, що діти мене зовсім не бачать, а тому страждають і нервують і ще більше нервують.
Тому ми разом почали шукати різні способи віднайти душевну рівновагу. Тож разом із доньками почали займатися рукоділлям і поробками. Наприклад, наш тато накупив нам у місцевому супермаркеті ящиків із під-овочів, а потім разом із доньками дивилися, як можна із них зробити комод чи полички. Потім пішли по магазинах із секонд-хенду, щоб знайти різні тканини для декору. Крім того, разом із доньками почала займатися квітникарством — вдома висадили квіти різного періоду цвітіння — зараз доглядаємо за ними, а старша донька їх фотографує і викладає їх у соцмережі. Я теж почала займатися фотографією для того, щоб трохи відволікатися.
Про війну у родині при дітях ми не говоримо або говоримо по мінімуму. Можемо, наприклад, буквально двома реченнями порадіти за наших хлопців із ЗСУ.
Головна порада — це спілкуватися – з іншими в і родині. З великою війною я зрозуміла, що важливе спілкування із друзями та зустрічі із ними.Ми намагаємося зустрічатися із друзями, із кумами, їхати до них, вони приїздять до нас.
Тому, що ми не знаємо, чи зустрінемося взагалі.
Людмила Заєць, волонтерка: “Здобувати нові знання і працювати руками, наприклад, плести сітки”
З початком війни у мене, як і у всіх, був період, коли сиділа ночами в Інстаграм та Фейсбук, намагалася щось довести "хорошим руським". Потім дійшло, що це не має сенсу і прийшов період депресії.
Коли переключилася на "роботу руками" (спочатку плетіння сіток, потім фарбування), зразу відволіклася від поганих думок.
Фотографія — це моя любов уже дуже давно. Свого часу навчалася у Київській школі фотографії, маю відзнаки. Зараз у мене є дві малі "фотомоделі". А ще можу проїхатися зранку, доки вони сплять, у поле, пофотографувати жучків, квіточки, краєвиди...
Рекомендую гадячанам навчатися. На час війни дуже багато закоршкіл та додатків надали безплатний доступ для українців. Тому зараз "прокачую" свою англійську і вивчаю основи копірайтингу. І вже маю диплом таргетолога.
А ще зустрічайтеся зі справжніми друзями. Бувають зараз не так часто, як хотілося б. Але чашечка кави з людиною, яку ти по-справжньому цінуєш, багато значить.
І наостанок, якщо комусь важко і погано і "немає сил і натхнення", раджу подумати про хлопців на передовій. Їм "трошки" важче. Дуже терапевтична процедура.
Якщо хочете відволіктися від сумних думок і допомогти хлопцям на фронті — у нас у Гадячі щодня плетуть маскувальні сітки.
Юлія Павленко, майстриня манікюру: "Читати менше новин, більше гуляти на свіжому повітрі"
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, я панікувала, було страшно, в голові крутилися різні думки. Днями сиділа в інтернеті та читала новини. Від цього ставало ще тривожніше.
В один момент я собі сказала "Годі!", взяла себе в руки, почала менше читати новини, більше бувати на свіжому повітрі.
Дуже допомагає мені справлятися зі стресом – робота та спілкування з рідними, які підтримують морально і фізично.
Тому однозначно рекомендую гадячанам більше бувати на свіжому повітрі, це корисно, заспокоює нерви. Більше приділяйте часу своїм родинам. Менше читайте поганих новин, хоча б спробуйте.
Крім роботи, рекомендую зайнятися спортом, або йогою, кому що ближче до душі. А ще не забувайте допомагати волонтерам та своїми силами підтримувати наших хлопців на передовій, адже їм потрібна наша підтримка. І головне – живіть тут і сьогодні!
Емоційне вигорання під час війни: поради гадяцької психологині Людмили Пуць
Порада №1. Шукайте ті речі, які зможуть вас вивести в зону безпеки.
Зараз у воєнний час, такі штуки як медитація, дихальні практики не зовсім допомагають, бо стан внутрішньої небезпеки він є більший. В такому випадку, використовуйте не дихальну практику, а “прийди в себе”, подивись навколо, хто ти й де ти, хто чи що тебе оточує. Старайтесь шукати ті речі, які зможуть вас вивести в зону безпеки.
Порада №2. Потурбуйтесь про своє психічне здоров'я.
Перше, що нам потрібно для того, щоб не "вигоріти" – згадка про мирний час, пісні, квіти, все, що поєднує нас зі світом. Це все профілактика вигорання.
Порада №3. Вірте у перемогу.
Але не очікуйте, що війна завершиться швидко. Найкраще для психіки – звикнути до нових реалій. Якщо постійно чекати швидкого завершення цього жаху, можна впасти у відчай. Не чекаємо завершення війни, а працюємо і живемо далі.
Порада №4. Виконуйте повсякденні справи.
Також допоможуть традиції та виконання щоденних справ. Традиції можна придумати нові, або ж згадати про ті, що були у мирний час. Головне, продовжуємо жити!
Порада №5 Спілкуйтеся дл я відчуття підтримки.
Для нашого психічного здоров'я найосновніша потреба – спілкування та відчуття підтримки. Говоріть один з одним, обіймайте один одного, прислухайтесь один до одного.
Отже, як емоційно пережити війну: працювати, знайти заняття до душі. Рекомендую планувати кожен свій день, складаючи перелік справ. Також дбати про когось, відповідати за когось. І, мабуть, саме головне — цінувати життя й наближати перемогу так, як можете, і жити!
