Мама згадує, що такі хати були в Хуторі, що за шляхом. Але в тих хатах худобу тримали. Пам'ятає, що в одній з них корів від корости лікували. Ліки дуже смерділи, тому в топтаній хаті був вирізаний отвір. Корова стояла в приміщенні, а голова-на вулиці. Розповідає спогади своєї мами гадячанка Ніні Бреус.
У Броварках вже таких не залишилось, але ще пам'ятають, як відбувався процес. Житло будували з підручних матеріалів: глина, солома, очерет, дерево... Щоб стоптати хату людина повинна мати неабияку майстерність.
З дерева робився каркас по розміру майбутньої будівлі, біля хати замішувалась ногами глина з соломою і кізяком, вкладалася в каркас і чоловіки втоптували стіни. В процесі топтання добавлявся каркас і стіни поступово росли. Залишались отвори для вікон і дверей, виганялась запланована висота і залишали коробку будівлі для висихання.
На стіни вгорі клався "ощіп" (тесане дерево). На "ощепину" клали сволоки, ставили крокви. Простір між сволоками забивали дошками. Знизу стелю підбивали "дранкою" (тонкі планочки збивали у вигляді віконечок), щоб глина на стелі краще трималась. На горищі стелю утеплювали очеретом, обмазували. Очеретом обставляли і обмазували і всередині хати.
Цікаво технологія спорудження покрівлі. Коли вкривали соломою, то обов’язково брали житню, тому що вона довга і рівна. Між "кроквами "набивали "лати" до яких кріпили солом'яні снопи "перевеслом" (скрученою соломою).
Починали вкривати знизу. Як дійдуть до гори, то на завершення кладуть "спину". Щоб покласти "спину" потрібно підготовити "кабицю" (яма з глиняним розчином), збудувати споруду на кшталт "журавля", яким із криниці воду діставали, але замість відра набивались дошки у вигляді хреста, до якого прив'язували сніп соломи. За допомогою "журавля" вмочали сніп в яму з глиною, ним же підіймали догори, де щедро змащений глиною сніп розділяли на дві частини і так виходила"спина", тобто завершальний етап в покрівлі хати.
Долівку в хаті теж робили з того самого розчину, що й стіни, але поверх ще глиною змазували, потім глиною господиня кожного тижня мазала... Коли вкривали хату очеретом, то теж невеликі снопи з очерету прив'язували мотузками до лат, акуратно вкладали шар за шаром, підстукуючи (рівняючи) очеретини спеціальною дощечкою,а "спину" робили з соломи... Таким чином топтали сараї для худоби,бо така будівля взимку теплою була,а влітку тримала прохолоду...
Записано від Мариненко Наталки. с.Броварки, Миргородського району, Полтавської обл. Фото зроблене в с.Бірки Полтавського району Русланом Бреусом. 21.11.2021р.
Тож звідки прийшла «топтана хата» до Гадяччини
Українська хата — збірна назва різних типів хат, поширених на території України. Українське національне житло створювалося українцями протягом століть шляхом безперервного вдосконалення прийомів і форм, які відповідали умовам життя, побуту й естетичним уподобанням народу.
В архітектурі української хати відбилося все тисячолітнє багатство народних традицій, символів, звичаїв та обрядів.
Попри традиційну одноманітність українського житла, кожен з куточків України мав і свої особливості.
Планувальна структура
За планувальною структурою на Полтавщині переважають тридільні типи житла: “хата + сіни + комора”, “хата + сіни + хатина”, “хата на дві половини”, “дві хати підряд”, рідше зустрічаються двокамерний тип “хата + сіни” (у незаможних) та варіанти попередніх типів, ускладнені за рахунок перегородок. Розповсюджений тип житла в регіоні – зрубний.
Разом із тим на Полтавщині, переважно в бідних на ліс південних районах, будували каркасні (комбіновані) хати, стіни яких по вікна зводились на сохах (підсішках), об’єднаних вище зрубною обв’язкою. Каркасні стіни житла обмазувалися глиною і білилися. В рублених хатах часто обмазували і білили тільки приміщення власне “хати”, а комору і сіни залишали у відкритому дереві (зруб чи шули).
Солом’яні покрівлі хат Полтавщини і Слобожанщини мали гладеньку поверхню без накладного гребеня і китиць, як на Наддніпрянщині. Висота стін і даху однакові.
Будівельні традиції Полтавщини
Петро Вовченко у "Звідках пам'яток історії та культури України" зазначає, що будівельні традиції нашої області мають багато спільного з традиціями Лівобережної Наддніпрянщини та лісостепової України. Водночас Слобожанщина, значною мірою заселена вихідцями з півночі українського Полісся , виробила своєрідний культурний комплекс. Тут поширене зрубне житло, підняте на високі, обкладені торчами й засипані глиною “приспи”, галереї, ощепини яких оздоблено пишним різьбленням. У хатах “миті” поперечні сволоки, житло прикрашають рушники з традиційною “квіткою”, шитою тамбурним швом та ін.
Слобідська хата на Полтавщині
На Слобожанщині побутувало два види хат – зрубна і глиняна. Дерев’яна хата має такі різновиди: зрубна і каркасна, яка своєю чергою поділяється на "сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщині була двох видів – "топтана" і саманна.
Другий тип хати, зафіксований на Слобожанщині, як було зазначено, – глиняна. Її різновиди називалися у регіоні так: "топтана" та саманна. Топтана – це коли використовували глину і солому, місили, тобто топтали. Так люди і казали: "Стоптали хату".
Щоб зробити "топтану" хату слід володіти великою майстерністю. Глина клалася між дошками, і чоловіки втоптували її. Треба було, щоб стіни були рівними. Щоб така хата краще зберігала тепло, всередині її обмощували очеретом, а потім обмазували. Такі хати й досі збереглися в Ізюмському районі Харківської області. В останні десятиріччя XX ст. "обгортали стіни таких хат знадвору тюлем, руберойдом, а то, як казали старі люди, в Полтаві дощ, а в нас потекло".
До середини ХІХ ст. у хатах слобожан була, як правило, земляна підлога – "долівка". Дерев’яна зафіксована лише в північних повітах губернії. Долівку робили так: утрамбовували землю, зверху змазували сумішшю глини з соломою або "кізяком". Подібну підлогу подекуди посипали піском (особливо у свята).
Етапи будівництва
Одним із важливих етапів будівництва хати є виведення стін, прорубування вікон і дверей. На верхній кінець кладуть сволок, тобто товсту балку, яка має підтримувати всю стелю (іноді кладуть і два сволоки). Цікаво, що в селах Харківських губерній стелю кріпили на двох хрестоподібних покладених "матицях". Цей спосіб був досить-таки поширений і в інших регіонах України (Поділля, Полтавщина).
Найпоширенішою конструкцією даху в Україні була чотирисхила на кроквах, які кріпилися на верхньому вінці зрубу або на поздовжніх брусах (платвах), покладених на верху стін.
На Поліссі ще побутував двосхилий дерев'яний дах, споруджений за кількома варіантами: накотом (зрубне перекриття), на стільцях (прилаштування у формі стільця, що підтримує дах), на сохах (стовпах, які підтримують сволок і весь дах). Дах покривали переважно соломою, зв'язаною у сніпки (кулики, китиці, плескачі), а на Лівобережжі — розстеленою соломою (внатруску).
Зруб хати в лісових і гірських районах України був відкритий. Добре підібрані й оброблені вінці зрубу утворювали чудову фактуру стін, що створювало враження вагомості та міцності.
У лісостеповій і степовій смугах хата, незалежно від матеріалу, з якого збудована (зрубна, глиновалькована, городжена й мазана глиною, з каменю), завжди була ззовні й зсередини побілена. Серед зелені садів вона виділялася білим кольором стін, а жовтогарячі плями (облямівки вікон, дверей, призьби) надавали їй веселого вигляду.
