Карантин: якими видами відпусток можна скористатися та як отримати: дізнайся усі нюанси

Творчі відпустки

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 16 Закону про  відпустки). Так, зокрема, Законом про освіту передбачено надання творчих відпусток науково-педагогічним та науковим працівникам строком до одного року не більше одного разу на 10 років. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток встановлюються КМУ.

Працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою, надається творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук — до шести місяців.

Для отримання творчої відпустки працівник до своєї заяви додає рекомендацію вченої ради навчального вищого закладу освіти чи науково-дослідного інституту відповідного профілю про доцільність надання творчої відпустки.

Особам, які закінчили аспірантуру чи докторантуру, творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня відповідно кандидата і доктора наук не надається.

Творча відпустка не надається також здобувачу одного й того самого наукового ступеня повторно.

На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу творчої відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середню заробітну плату обчислюють виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа наступного місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка.

Творчі відпустки не підлягають поділу на частини, перенесенню на інший період, продовженню на святкові та неробочі дні і компенсації.

Відпустки без збереження заробітної плати на період карантину

Відповідно до ст. 84 КЗпП України у випадках, передбачених ст. 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Відпустка без збереження заробітної плати надається працівникові на підставі письмової заяви.

У ній має бути зазначено:

• причину, через яку працівник просить надати неоплачувану відпустку;
• дату початку відпустки;
• тривалість відпустки.

Після розгляду заяви видається наказ (розпорядження) про надання відпустки за свій рахунок.

Таку відпустку не подовжують на кількість святкових і неробочих днів, що припадають на неї.

Відповідальність за грубе порушення законодавства про працю передбачена ст. 172 Кримінального кодексу України — штраф від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 34 тис. грн до 51 тис. грн) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, — караються штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 51 тис. грн до 85 тис. грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Право на відпустку для батьків на період карантину

У зв’язку з введенням карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 у батьків, які працюють, виникає потреба забезпечити догляд за малолітніми дітьми, які не зможуть відвідувати заклади освіти.

Окрім матері, така відпустка може бути використана повністю або частково батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів. З огляду на те, що правом на таку відпустку користується лише одна із зазначених осіб, виникає запитання: чи потрібно підтверджувати те, що інші особи, які мають таке право, ним не скористалися? Закон у даному разі прямо цього не вимагає.

Право особи на таку відпустку зумовлюється здійсненням догляду за дитиною віком до 14 років. Якщо в особовій справі працівника відсутня копія свідоцтва про народження дитини, вона повинна бути долучена до заяви про надання такої відпустки з пред’явленням оригіналу.

Відпустка може надаватися за заявою працівника на весь період встановлення карантину, визначений у розпорядженні Кабінету Міністрів України, або на його частину. Адже на іншу частину періоду карантину відпустка може надаватися іншій особі, яка має на це право.

У наказі про відпустку доцільно передбачити автоматичне продовження відпустки у разі продовження карантину та відповідних обмежень. Це відповідатиме змісту карантинних заходів, адже не вимагатиме від працівника написання нової заяви про відпустку, для чого у більшості випадків йому довелося б прибути до місця роботи. Відпустка припиняється за заявою працівника або із закінченням карантину чи в день, коли заклади освіти відкриваються для відвідування дітьми. Коли відпустку надано до конкретної дати, вона припиняється достроково у разі дострокової відміни карантину чи відповідних заходів. Також відпустку слід припинити за заявою працівника у разі, коли у нього відпала необхідність у забезпеченні догляду за дитиною.

Окрім відпусток, працівники можуть скористатися правом працювати на умовах неповного робочого часу відповідно до ст. 56 КЗпП. Мінсоцполітики наголошує, роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час на прохання:

• вагітної жінки;
• жінки, яка має дітей віком до 14 років або дитину інваліда,
• осіб, які виховують малолітніх дітей без матері.

Для інших категорій працівників неповний робочий час встановлюють за угодою між працівником і роботодавцем.

Трудовим законодавством не заборонено укладати як при прийнятті на роботу, так і згодом, трудові договори про роботу вдома з додержанням норм чинного законодавства.

 Згідно з конвенцією Міжнародної організації праці 1996 року №177 термін «надомна праця» означає роботу, яку особа виконує:

• за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця;
• за винагороду;
• з метою виробництва товарів або послуг згідно з вказівками роботодавця. Трудовий договір з надомниками - це своєрідний вид трудового договору про виконання роботи вдома, особистою працею, з матеріалів та з використанням знарядь і засобів праці, виділених підприємством або придбаних за рахунок його коштів.

Організація у надомних умовах трудових процесів допускають лише для осіб, які мають необхідні житлово-побутові умови, а також практичні навички для виконання даних робіт.

Обстеження житлово-побутових умов громадян, які мають бажання працювати вдома, проводять представники роботодавця за участю представників профспілкового органу, а у відповідних випадках - і представників санітарного та пожежного нагляду.

Забороняють доручати надомникам виконання таких видів робіт, котрі створюють незручності для проживання сусідів.

Оплату праці надомників проводять за відрядними розцінками за фактично виконані роботи або вироблену продукцію, що відповідає встановленим вимогам до її якості.

За погодженням сторін надомнику можуть відшкодовувати витрати, пов'язані з виконанням для підприємства роботи вдома (електроенергія, вода тощо). Також слід зазначити, що оскільки надомники розподіляють робочий час на свій розсуд і оплату праці проводять за фактично виконану роботу, табель обліку робочого часу на таких працівників не ведуть. Водночас роботодавець зобов'язаний вести облік усіх надомників, яким він надає роботу, та вести реєстраційні листи робочих завдань, доручених надомнику, із зазначенням часу, відведеного для виконання завдань, тарифних ставок оплати праці, витрат, пов'язаних з виконанням для підприємства роботи вдома (електроенергія, вода, тощо).

Укладення трудового договору про роботу вдома на час карантину належить до компетенції роботодавця. При цьому порядок і умови мають бути врегульовані в колективному чи трудовому договорі.

Вийти з дому та повернутися здоровим: головні правила поведінки у супермаркеті й аптеці

Коронавірус і сезонна алергія на пилок: як відрізнити