Могутній дуб своїми крислатими гілками наче обіймає непримітні на вигляд приміщення видавництва та редакції. Затишно їм під ним. Пережили буремне 20 століття? революцію, дві світові війни, радянську владу, перебудову, реформувалися в роки незалежної України, аби ще витримати путінську навалу.
Гадячу є чим пишатися, маленьке комунальне видавництво вперто тримається на плаву чекаючи кращих часів. Тримається наперекір негараздам, іноді всупереч здоровому глузду, бо працівники готові йти на роботу навіть без зарплатні. Бо ... суперцікаво, архіважливо, бо люблять безмежно ці люди свою справу.
Знаєте, як відрізнити пересічного читача від поліграфіста? Той, хто працює над створенням книги, беручи її до рук, звертає увагу на корінець, папір, чи склеєна, чи зшита, на якій машині друкувалася, чи міцна палітурка, де друкувалася, який тираж, а вже потім на зміст.
Не втомлююсь дякувати долі за те, що колись, в кінці 90-х, вона привела мене до цього непоказного, старовинного, як виявилося, приміщення в центрі мого улюбленого Гадяча. Тоді я повернула саме на ту стежину, яка була моєю.
У дитинстві я мріяла багато про що: бути космонавтом, і агрономом, і перекладачем з французької. Але ніколи – коректором у видавництві. Та саме моя мрія прочитати всі на світі книжки почала втілюватися, коли я прийшла на роботу до видавництва «Гадяч». Не знаю, чи це я одна така "притрушена", чи може, ще хтось, та читати для мене – це жити повноцінно
Скільки людських доль пройшли через нашу рідненьку друкарню, скільки життєвих історій, пов'язаних з цим приміщенням!
Представляючи видавництво «Гадяч» на книжковій виставці в Полтаві у 2013 році, навіть не здогадувались, що серед гігантів поліграфії «АСМІ», «Видавництва Старого Лева», «АБАБАГАЛАМАГА» та інших ми не загубились. Саме на нас чекали та шукали книголюби. Перебувати на таких заходах – величезне задоволення. Уявіть, що концентрація книголюбів, авторів, видавців на квадратний метр зашкалює, всі роздивляються обкладинки, палітурки, друк, формат. Автори проводять презентації, очі горять, "слина котиться", все хочеться помацати, купити, розпитати, поділитися досвідом. Хтось шукає львів'ян, той тернопільців, хтось підказує, що книги Панченка є у видавництві «Гадяч» (Олександр Панченко — краєзнавець із Лохвиці, номінант на Шевченківську премію-2024 – ред.) і збирається натовп перед нашим столом. Несуть старий видрук «Енеїди» – мчимо туди, поруч перевидання «Енеїди» Просвітянське і легендарний Кульчицький...
А в сусідньому залі маленька дівчинка пропонує купити збірку віршів її хворої мами: «Купіть, будь ласка, ці вірші, вони хороші»... І ти, не дивлячись, купуєш кілька примірників, щоб вдома прочитавши їх, зрозуміти, які вони щирі.
Усвідомлювати, що ми видаємо книжки, про які навіть за кордоном говорять: «Ми й не знали, що в Гадячі можуть видавати такі ошатні книги», дуже приємно. Віра в те, що наша робота для майбутніх поколінь спонукає виконувати її якнайкраще, щиро, з повною віддачею, молячись, щоб техніка не підвела.
Майже всі автори, з якими ми співпрацюємо, приходять до нас ще і ще. І ми цінуємо. А які це люди, навіть розповісти важко. Кожен особистість, зі своїм світоглядом, переконаннями, творчими ідеями, які іноді здаються дивними. Вони ставлять завдання, працюючи над якими ми також професійно зростаємо, вдосконалюємось.
Беремось за все: історична література, довідкова, дитячі книжечки, публіцистика, рекламні буклети, про бланки та журнали годі й казати. Видавництво провадить гнучку цінову політику.
Не краса врятує світ, а любов. До рідної землі, до справи, якою займаєшся.
І мрію і знаю, що коли закінчиться ця клята війна, наше маленьке видавництво презентує ще не на одній книжковій виставці свою надважливу колекцію книг, які були видані за час повномасштабного вторгнення, а вона не така й мала. Тільки працівники видавництва знають, чого іноді це коштувало, але про це ми промовчимо.
Пишаюся, люблю, сподіваюся і вірю.
