У коментарях під відео Яреми Духа про добу Незалежності зворушені українці писали: "Які прекрасні люди здобували для нас Незалежність". А скільки цих прекрасних людей було за всю історію нашої боротьби. Сотні, тисячі? Їхні імена стерла історія, когось ми повертаємо, щоб відновити історичну справедливість. Серед них — ім’я Михайла Крата, генерал-хорунжого Армії УНР. Його історія — приклад того, що попри зросійщення, якщо хотіти можна повернутися до свого, українського коріння.
Кратівське гніздо — Красна Лука
Для імені Михайла Крата не знайшлося жодної вулиці ані у Гадячі, ані у Краснолуцькій громаді, звідки походив рід Михайла Крата. Про своє життя генерал залишив спогади, які упорядкували його донька Євдокія Крат Черняк та внучка Ганя Черняк. До речі, книга є вільному доступу.
Як згадує Михайло Крат, його рід походив з української старшини Гадяцького полку. Предки його були бунчуковими та значковими товаришами. Один з предків був сотником.
“Ми нижчепідписані свідчимо, що означеного Матвія Крата, маючого в уїзді (районі) Гадяцькім своє довільне помістя (нерухомість, землю), предки, прадід Іван, будучи в полку Гадяцькім знатним військовиком, а дід Хведір значковим товаришем, а рівно ж і батько сотником, з давніх давен служи ли в українськім Гадяцькім полку після звичаю української служби, з власно го свого благоприобрітеного (чесно придбаного) шляхетського майна... 1795 року...”
Копія перекладу оригіналу з російської мови на мову українську, затверджена петербурзьким нотарем А. П. Башиловим, 2 червня 1907р., реєстр 65245 - направлена.Фото: Книга спогадів про Михайла Крата
В 1795 році цариця Катерина II надала Кратам “дворянство” (ну що ж ти зробиш, часи були такі) на тій підставі, що предки Григорія Матвійовича Крата в часи Гетьманщини були вже шляхтичами раніше.
Згадує у своїх спогадах Михайло Крат і Красну Луку:
Наше Кратівськс гніздо - Красна Лука коло Гадяча. Багато селян в Красній Луці носять прізвище Крат. Прадід мій Григорій не хотів ділити його поміж своїми дітьми, а все зоставив старшому синові Архипові. А Огієві, моному дідові, дав освіту й казав “служити цареві”, тобто іти до війська, бо земля всю родину не вигодувала б. Так рід наш поділився на Архиповичів і Огієвцчів. Перші були не тільки по крові, але й по культурі, а часто і з переконань - українцями. А Огієвичі, себто та лінія, до котрої я на лежу, не завжди визнавала себе українцями, забула рідну мову, розповзлася по всій Росії, і тільки приналежність до шляхти “полтавської Губернії” в’язала її з рідною землею та українським народом.
Цей уривок тексту дуже цікавий, адже Михайло Крат ріс у російськомовній родині, фактично він був напів росіянином, адже мама була донькою поручника лейб Гвардії кінної артилерії на пенсії Віктора Протопопова. А ось української його навчили... українські солдати. Річ у тім, що батько Михайла, як військовий часто змінював свою дислокацію по російській імперії. Петербург, Охта, Молдова — разом із ним переїздила й уся родина. У 1900 році батька перевели до Катеринослава (нинішній Дніпро). До 1904 року батько Михайла Крата командував 134-м піхотнім Феодосійським полком. Полк цей складався майже виключно з українців.
Михайло Крат пише:
"Я цілими днями, з дозволу батька, але на журбу мамі, перебував з солдатамии, заприязнився з багатьма, навчився українських пісень і почав говорити по-українському.
“Ох, какой ужас, ребйонок по-хахлацкІ розгавариваєт”, — бідкалася мама-росіянка.
Що рід наш український, я знав з малих років від батька, який був гордий тим, що “ми дворянство заслужили шаблями”. Батько однак не був не те, що українським патріотом, а навіть не був свідомим українцем, бо не мав жадної нагоди пізнати свій нарід й бути його вірним сином".
Від кадета до полковника
У 1902 році Михайло Крат вступив до Сумського кадетського корпусу. його на свої кошти побудував цукровий заводчик Харитоненко. Михайло Крат пише, що саме тут він побачив третю за своє життя виставу українською мовою. Це була "Наталка Полтавка" Котляревського.
Першу і другу бачив у Катеринославі: “Запорожець” і “Ковбаса та чарка”. Я був захоплений “Запорожцем”. Пам’ятаю, батько з приводу цієї вистави оповідав мені про наших предків “малоросійських”, тобто українських, козаків. Тоді ж я написав інсценізацію “Пропавшої грамоти” Гоголя. Її відіграли на кадетській сцені. Всі актори говорили по-московському, але багато висловів було тих, шо їх я пізнав під час мого попереднього знайомства з “феодосійцями”.
А у 1907 році родина переїхала до Петербурга. Батько Михайла вийшов на пенсію і родина переїхала до Петербурга — так наполягла мати Михайла. Хоча батько хотів повернутися до України, на "юг".
Михайло Краг 1917р.штабс-капітан російської арміїФото: Книга "Михайло Крат. Козацькому роду нема переводу"
У 1914 році почалася Перша світова війна. Михайло Крат зустрів її у складі Іркутського полку у Пскові. Він чотири рази був поранений і нагороджений орденами. І вже у 1917 році отримав звання полковника.
"Коли ж після більшовицького перевороту був наказ більшовицьких народніх комісарів вибирати командирів, мене вибрали командиром полку.
Але я відмовився й таємно виїхав до штабу 1-ої армії в маєток Альт- Шваненбург, де зголосився до Української Ради, яка приділила мене до бувшого 129-ого піхотного Бесарабського полку, шо тепер звався Старо українським правобережним 33-ої зукраїнізованої дивізії. Але я побачив, що там для мене немає ніякого діла і попросив надіслати мене до Києва. Так почалася моя служба Україні, якій служили мої далекі предки".
Під час боїв у Києві був помічником начальника оперативного відділу штабу Київської Військової Округи:
"Останні два дні і дві ночі перед упадком Києва працював я безвихідно в штабі, то без успіху шукаючи сполучення по прямому дроту з українізованими частинами, що мали йти з пів ночі на рятунок батьківщини, то виконуючи чергування.
Коли я другого дня вийшов, як звичайно з дому, щоб іти до штабу, на розі Львівської і Дикої побачив типа на варті з червоною опаскою на рукаві.
Прикра була б моя ситуація, якби він мене побачив, бо був я одягнений в українську військову уніформу. Чудом пощастило мені вернутися додому, де по телефону переконався, що в штабі також уже урядують більшовики"
Полковник Михайло Крат в армії УHР.
Із охопленого горем Києва Михайлові Крату вдалося вибратися переодягшися у цивільний одяг. Шлях його лежав до Гадяча. У Бахмачі його упізнав колишній солдат Іркутського полку й привітався: “Здраствуйте, ґосподін полковнік!”
"Почувши такий привіт, вже хотіли братись за мене й викінчити, як викінчили в той час тисячі російських офіцерів, але Іркутець рішуче став у моїй обороні, кажучи: “Не займай. Він завжди був добрий до реб’ят,” (тобто до хлопців). Мене пустили, і я поста рався на всякий випадок не попадаючи на очі “братви”, скоріше виїхати", — пише Михайло Крат.
Знайомство із Оленою Пчілкою
Йому все-таки вдалося дістатися до Гадяча та навіть влаштуватися помічником Гадяцької земської управи.
Цікаво, що саме у Гадячі Михайло Крат... почав говорити українською:
"Там я почав говорити по-українському, багато читав, перебував в українських домах, бував на українських виставах. Тоді в хаті Чижова познайомився з Оленою Пчілкою. В Гадячі у той час виходив часопис “Рідний Край”, що його редагувала, як земську газету, колегія під головуванням О.Пчілки. Один час я навіть був членом тієї колегії. В статтях своїх я пропагував необхідність створення української армії, що мала бути не міліцією й не якоюсь революційною, а армією, створеною на зразок інших європейських армій, при чому мусіли б бути притягнені до служби досвідчені старшини з колишньої російської армії. Зі мною полемізував якийсь народний учитель, що доказував непотрібність армії взагалі, бо ось скінчиться ця остання війна й ніхто нам не загрожуватиме в нашому соціалістичному будівництві".
Останнє прижиттєве фото Михайла Крата
Пізніше Михайло Крат служив у Одинадцятій Піхотній, Другій Запорозькій, Третій Залізній і Окремій Кінній дивізіях. Брав участь у повстанні проти гетьмана Скоропадського, в боях проти більшовиків і т. зв. «Добровольчої» російської армії генерала Денікіна.
12-го жовтня 1919 року 8-й піхотний Чорноморський полк під командою полковника Крата розбив під селом Баланівкою (околиця Бершаді на Поділлі) 50-й Білостоцький полк на Поділлі. Під час Першого Зимового Походу полковник Крат був начальником штабу Запорозької Дивізії Влітку 1920 року полковник Крат їздив у складі Української Військової Місії до кватири т. зв. «Русской армии генерал барона Врангеля» для нав’язання контакту та узгіднення бойових операцій проти «червоних». Полковник Крат був лицарем «Залізного Хреста» (за Зимовий Похід) і кавалером ордена Симона Петлюри.
По закінченні визвольної боротьби Михайло Крат перебував у Польщі. Був членом дирекції Союзу Українських кооперативів у Холмі. У 1946 році за ініціативи генерала Крата було організовано в таборі в Ріміні т. зв. «Народний Університет», у якому впродовж восьми місяців для аудиторії до 800 осіб, викладались українознавчі дисципліни. Михайло Крат викладав історію України.
У грудні 1951 року він емігрував до Детройту, до США. І до 1959 року працював на фабриці, аж до виходу на пенсію. Його земний шлях закінчився 1979 року у Детройті. Але залишив по собі цінні спогади про свою боротьбу й боротьбу України за Незалежність.
