Жовто-блакитний прапор нині скрізь — його вивішують на фасади установ, люди надягають одяг із зображенням прапора, набивають тату, купують милі жовто-блакитні нашийники своїм домашнім улюбленцям та прикрашають себе прикрасами у національних кольорах. Але уявіть собі, майже чотири десятиліття тому за жовто-блакитний прапор можна було сісти до в'язниці, а у роки раннього совка власника українського символу могли вивезти до Сибіру. І щоб утвердитися у нашому громадському просторі українському прапору довелося пройти нелегкий шлях — від криміналізованого статусу до затвердження національним прапором.
Гадячанин Анатолій Скаженик, який був учасником гадяцького осередку Народного руху України, пригадує, що коли вони їздили по селах агітувати за незалежність, разом із газетами чи якимось роздатковим матеріалом давали людям жовто-блакитні прапорці.
— Імперія вже конала і всі стали менше боятися, що їх покарають за жовто-блакитний прапор. Наприклад, його вже не боялися вивішувати у себе на будинках. Звісно, дехто дуже дивувався з такої чудасії, — говорить Анатолій Скаженик.
Чоловік пригадує, що жовто-блакитний прапор також був присутній на дебатах ,які відбувалися у міському парку, між комуністами та рухівцями ще у лютому 1990 року. Комуністи агітували людей за збереження радянського союзу, їхні опоненти переконували, що Україна має обрати свій шлях.
Також жовто-блакитний прапор у Гадячі потрапляв у курйози. Зараз хіба старше покоління пам’ятає (та у логічному зв’язку із аварією на Чорнобильській АЕС), як на 1 травня у містах і селах ссср проходили демонстрації. У травні 1990 року рухівці також зібралися на ходу.
Але замість червоного полотнища взяли жовто-блакитний прапор.
— І ось іде дві колони. Наша і їхня. Ми за ними. А йшли нинішньою площею соборною. Звучить оркестр, перша колона проходить. Далі йдемо ми, з нами наш прапор, рівняємося із оркестром і він... замовкає, — сміється Анатолій Скаженик.
Прапор підняли у день ювілею Михайла Драгоманова
Офіційно жовто-блакитний прапор став державним аж через півтора року після проголошення Незалежності України — у січні 1992 року. Але за цей час жовто-блакитне полотнище підіймали по усій країні без будь-яких офіційних утверджень. Так сталося і у Гадячі. Тож запам'ятайте цю дату — 18 вересня 1991 року у Гадячі вперше підняли де-факто державний прапор.
Анатолій Скаженик пригадує: у той день у місті святкували 150 років від дня народження Михайла Драгоманова.
— У будинку культури мало відбутися урочисте зібрання. Але ми запропонували піти підняти прапор. Місце для нього вже було — щогла на Великому кругу. І от уявіть собі біля від маси людей, відділяється потік, ми йдемо вулицями міста до Круга. Тут уже все було підготовлене й ми підняли вперше у Гадячі наш прапор, — пригадує чоловік.
Але історія на цьому не звершилася. Прапор кілька разів зривали. Так, навіть уже після оголошення незалежності України.
— Вони ставили драбину, вилазили на неї і просто зривали полотнище — скільки було ненависті! Але ми придумали хитрість — наварили на щоглу металеві штирі, а потім їх обмазали мастилом, щоб не могли вилізти, а сповзали. Також ми організували спостережний пункт — під нього нам довірили квартиру, яка вікнами виходила на площу. Чергували по два чоловіки. Ганяли їх, а вони тікали. Можливо, це зараз звучить анекдотично, а наші дії дитячими і наївними Але що було робити? Нам потрібно було оберігати прапор, — говорить Анатолій Скаженик.
