Протягом тижня на автомобілі ми проїхали більшу частину узбережжя Азовського і Чорного морів, подолали понад тисячу кілометрів. І тепер розповідаємо, які шляхи варто обирати, а які оминати.
Дороги понад морем у Запорізькій області
Від Мангуша до Мелітополя вздовж одеської траси Е58 розташовано багато морських курортів Запорізької області: Бердянськ, Приморськ, Строганівка, Приморський Посад. Ця ділянка дороги серйозного ремонту не бачила вже давно, але перебуває у більш-менш нормальному стані. Покриття нерівне, але без великих вирв і горбів.
Кільце на в'їзді до Бердянська з боку Токмака (траса Р37) і Мелітополя відремонтоване цьогоріч. Більше нових ділянок дороги уздовж всього Азовського узбережжя ми не зустріли.
Зате побачили кілька кілометрів бруківки по дорозі від Приморського Посада до Приазовського в межах селища Шевченка. Їхати по ній довелося дуже повільно, щоб не втратити колеса.
На території Приморська центральні дороги в хорошому стані, а ось у Приморському Посаді асфальт є не скрізь, особливо в районі баз відпочинку на узбережжі Азовського моря.
Дорога Бердянськ, Приморськ, Строганівка, Приморський Посад, Генічеськ
Туристичні дороги у Херсонській області
Херсонська область зустріла нас дорогою до Генічеської Гірки на трасі Е105, що веде з Харкова до Криму. Ця ділянка нашого шляху, яка проходить по півдню Херсонщини, виявилася найдовшою з досить непоганим дорожнім покриттям. На Арабатській стрілці від Генічеська до Генгорки дорога дозволила комфортно їхати з максимально допустимою швидкістю.
Далі наш маршрут йшов до Скадовська і пролягав через рожеве Лемурійське озеро, Чаплинку, Хорли і Каланчак.
Гарна дорога на трасі Р47 закінчилася вже в Новоолексіївці, а проїхали ми всього трохи більше 10 кілометрів. Покриття стало нерівне і все було у вирвах різної глибини і розміру.
Ближче до Лемурійського озера пересуватися по "асфальтованій" частині стало неможливо і біля села Іванівка ми змушені були з'їхати на грунтову дорогу. Сильно розбите дорожнє полотно супроводжувало нас ще майже 20 кілометрів, аж до Чаплинки.
Дорога на Лемурійське озеро
Далі дорога стала кращою, але все одно на шляху зустрічалися ями і горби. По всьому маршруту Чаплинка-Хорли-Каланчак-Скадовськ підвіска автомобіля посилено працювала, згладжуючи всі нерівності.
Дорога на карті Генічеськ-Чаплинка
Дорога Скадовськ-Херсон
Не порадувало дорожнє покриття на шляху зі Скадовська до Херсону, через Великі Копани та Раденськ. Ми вибрали цей варіант маршруту, тому що однією з наших зупинок був заповідник "Олешківські піски". Хочу попередити водіїв, які їдуть через Великі Копани, що там знаходиться величезний оптовий ринок, і на дорозі дуже часто утворюються великі затори з десятків автомобілів, що намагаються в'їхати на його територію для торгівлі.
Щоб потрапити в Олешковські піски, треба їхати у Раденськ, потім за напрямком на дороговказах. На грунтовці їхати прямо до адмінбудівлі НПП "Олешковські піски".
Тут ви оплачуєте квиток та їдете у пустелю. Можна потрапити туди і безкоштовно. Для цього треба їхати направо, минаючи адмінбудівлю і звернути на наступному повороті ліворуч, але доведеться пройти пішки більше 3 км по лісу – на дорозі встановили шлагбаум.
Дорога з Херсонських гір
Прямуючи далі в бік Миколаєва, ми хотіли відвідати Херсонський “Гранд каньйон”. Він розташований біля населеного пункту Станіслав, тому поїхали не по одеській трасі, а вздовж Південного Бугу через районний центр Лимани. За Станіславом асфальтована дорога закінчилася. Для подальшого руху близько 25 кілометрів довелося вибирати фарватер, постійно переїжджаючи з правого узбіччя на ліве і назад. На цій трасі ми також побачили Хабловський маяк.
Дорога від Станіслава до Миколаєва понад лиманами – дуже мальовнича. Тут також є пляжі, де можна купатися, але у воді багато морських блох та є змії. По дорозі ви можете побачити маяки. Але треба розуміти, що вся траса тут в дуже поганому стані.
Херсонські маяки
Курортні дороги Миколаївської області
Якби не навігатор, то зміни областей ми б і не помітили. На нашій дорозі покажчика не було, а стан доріг Миколаївщини нічим не відрізняється від херсонських. По Миколаївській області наш маршрут з обласного центру проходив вздовж автотраси Т1507, через Парутине, де розташований археологічний заповідник “Ольвія”, місто Очаків до Коблевого.
Вже на першому відрізку в 70 кілометрів через розкопки давньої Ольвії до Очакова дорога сповна протестувала ходову нашого автомобіля. Якби ми були не на позашляховику, то, ,напевно довелося їхати на ремонт. Дорога вздовж правого берега Південного Бугу виявилася такою ж, як і вздовж протилежного берега, де ми були напередодні.
Дорога Очаків-Коблеве
Шлях до Коблевого почався їздою по узбіччю. Тільки на ділянці дороги Т1513 Очаків - Кам'янка автомобілісти накатали двополосну! дорогу по полю, де можна їхати зі швидкістю понад 70 кілометрів на годину, обганяти інші авто і безпроблемно розминатися з вантажівками.
Далі по цій дорозі від Кам'янки до перетину з трасою М14 дорога трохи краща, але все одно надщерблена численними вирвами.
Ми продовжили шлях на захід по автотрасі Маріуполь - Одеса М14, яка зараз в гарному стані, принаймні в межах Миколаївської області. Звернувши з неї на трасу Т1515 в сторону Рибаківки, особливих ускладнень в русі не відчули. Дорожнє полотно там вузьке, з нерівностями, але цілком придатне для використання. Від Рибаківки через Лугове та Морське до Коблевого уздовж Чорного моря йде досить приємна дорога, на якій ми і закінчили наш маршрут.
Дорога на Коблеве понад морським узбережжям дуже мальовнича. Біля селища Морське починаються схили, де можна зробити красиві фото. Трохи далі з них видно все Коблеве.
