У серпні 2026 року виповнюється 90 років з дня смерті відомого краєзнавця, науковця, українського керамолога, археолога, колекціонера, музеолога, геолога, фотографа, художника, збирача української старовини та найбільшого фахового знавця народного гончарства Полтавщини Івана Зарецького, в особі якого Україна мала унікальну постать, у якій дивовижним чином поєднувалися різноманітні захоплення, що взаємодоповнювалися. Усе, до чого він не брався, здебільшого виконував на високому професійному рівні.
Походження та дитинство в Лютеньці
Ім’я Івана Зарецького відоме широкому загалу дослідників гуманітарного профілю, який залишив яскравий слід в історії Полтавщини. Його професіоналізм у галузі керамології визначався такими основними факторами: народженням і проживанням на території Полтавщини, знанням давніх гончарних традицій, проведенням археологічних досліджень, знанням специфіки місцевого гончарного виробництва з власного досвіду, набутого під час кількамісячної польової керамологічної експедиції Полтавщини. Також причетністю до розгортання мережі гончарних шкіл і навчальних майстерень, та становлення перших музейних закладів з формування їх колекцій.
Учений зібрав першу в Україні колекцію кераміки, матеріалів, гончарських інструментів, започаткував фіксування професійної гончарської лексики, уперше сфотографував технологічні процеси гончарства та побут майстрів.
Іван Зарецький, син козака Антона Заріцького, походив із заможного козацького стану містечка Лютенька, де й мешкав до кінця 1870- х років.
Про батька збереглося небагато відомостей. Проте відомо, що саме від нього майбутній учений успадкував глибоку зацікавленість старожитностями та історією. Батько також мав талант до малювання, які передалися синові. Від матері йому дістався абсолютний слух, тож науковець знався і на музиці. На жаль, її ім’я та детальні біографічні дані в загальнодоступних історичних та енциклопедичних джерелах не зафіксовані (відомо лише про родинне козацьке походження у Лютеньці).
Лютенька, малюнок з атласу карт і видів до «Записок про Полтавську губернію», складених М. Арандаренком, 1846 р.Фото: Україна Інкогніта
Життя вченого проходило у складних умовах. Це був справжній самородок. Із самого дитинства великий інтерес у нього був до гончарства. Самотужки опанував освіту, не закінчив навіть початкової школи, але мав широкі і ґрунтовні знання, особливо в галузі природознавства та історії.
Наочністю для нього слугували залишки Лютенської фортеці, таємничі підземелля, що починалися під спорудами деяких церков і вели далеко за межі містечка. Лютенька славилася бойовими козацькими традиціями, різними ярмарками, обрядами та звичаями. Все це мало великий вплив на формування свідомості майбутнього вченого(науковця) та визначило його подальшу долю.
Археологічні дослідження та унікальні знахідки
Самостійний життєвий шлях він розпочав у Полтаві настроювачем фортепіано в Інституті шляхетних дівчат. Пізніше працював набирачем у полтавських друкарнях, де вважався одним із кращих спеціалістів. Дуже швидко він став одним із найповажніших фотографів губернського центру.
Проте мрією Івана Зарецького завжди було виконання суто наукових проєктів. Він глибоко зацікавився археологією та став одним із найвідоміших дослідників рідного краю.
Ще зовсім молодим Іван Зарецький став відомим на Полтавщині як археолог-аматор. Розпочав досліджувати гончарні промисли, проводив археологічні дослідження на території тодішньої Харківської губернії.
Там він розкопує кургани та здійснює аналіз обстеження поселення скіфського часу. Як зазначає у своїй праці "Племена скіфського часу на Ворсклі" (1967) відомий археолог, дослідник пам’яток скіфської епохи Г.Т. Ковпаненко, тут Іван Зарецький знайшов до двох тисяч наконечників скіфських стріл, що неабияк збагатило його колекцію . Під час розкопок він ретельно замальовував знахідки, порядок їхнього розташування в похованні та вів щоденник.
Результати невеликих розкопок 1887 р. окрилили Зарецького і наступного, 1888 р., він використав усі свої заощадження та кошти від продажу частини батьківської землі на дослідження курганів на межі Слобожанщини та Полтавщини.
Тут він вивчив, детально обстежив і описав унікальний курган "Розрита Могила" скіфського часу що на Полтавщині, вважаючи його городищем. А в окрузі здійснив наймасштабніші знахідки, залучивши до того чимало місцевих хлопчаків.
Курган "Розрита Могила"
Зібрав величезну колекцію давніх артефактів (близько 5 тисяч одиниць).
Також в околицях Котельви Іван Зарецький дослідив 14 курганів бронзового віку— скіфського часу, серед яких були унікальні поховання еліти суспільства скіфської доби рубежу VІ—V та V ст. до н. е.
.Та як би там було, завдяки цим розкопкам Іван Зарецький став відомою фігурою в науковому світі України. Його ім’я вже не сходило з вуст організаторів археологічних з’їздів, фундаторів музейних закладів та ініціаторів проведення різноманітних виставок старожитностей.
Трохи пізніше доля подарувала йому щастя бути одним із відкривачів легендарного Малоперещепинського «скарбу» у 1912 р. Зарецький організував і супроводжував перевезення скарбу до Полтави.
Частина Малоперещепинського скарбу.
Через деякий час написав наукову працю, проілюструвавши її фаховими фотографіями. Це була перша публікація про унікальний археологічний комплекс.
Дослідник гончарства Полтавщини
І.А. Зарецький був членом низки наукових товариств України. Він краще відомий як дослідник гончарного промислу Лівобережжя України. Не маючи спеціальної освіти, вчений підготував, зібрав кошти для публікації та видав еталонне й у наш час дослідження, присвячене гончарству Полтавщини.
У Полтаві науковець був особою дуже відомою й шанованою. Скромного службовця земської управи та музею за організацію й проведення низки виставок було відзначено високим званням почесного громадянина.
Івана Антоновича справедливо вважають одним з фундаторів Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства — нинішнього Полтавського краєзнавчого музею, зачинателем архівної справи на Полтавщині, вивчення історії та особливостей керамічного виробництва на Лівобережжі Дніпра.
У 1906 році Полтавський музей поповнився експонатами з археології, історії, етнографії, серед яких були і матеріали Івана Зарецького.
Полтавський обласний краєзнавчий музей.
Таким чином Іван Зарецький сформував першу в Україні велику експозиційну колекцію народної кераміки і передав до музею 35 зразків глин, 46 креслень гончарних інструментів та 25 фотографій із зображеннями технологічних процесів гончарного виробництва.
Отже, в «полтавський» період життя (1872— 1912 рр.) Іван Зарецький пройшов шлях від аматора старожитностей до відомого збирача колекцій низки місцевих і столичних музеїв.
В археологічному аспекті він був першим дослідником поселенських і курганних пам’яток. Це дозволяє вшановувати дослідника і як одного з перших археологів на теренах Поворскля та загалом Полтавщини й Слобожанщини
Учений власноручно і достатньо професійно замальовував усі гончарні інструменти, різновиди посуду тощо. Він фактично започаткував формування нового типу керамологічних джерел — графічних малюнків за матеріалами польових.
Опублікував 13 наукових праць, які одержали високу оцінку. Свої статті друкував у газетах та журналах.
Наукова спадщина Івана Зарецького
У спадок землякам він залишив опубліковану у 1894 році працю «Гончарний промисел в Полтавській губернії» та ряд інших наукових робіт, а також безцінні сліди його наукової діяльності – малюнки і фотографії, що слугують наступним поколінням вчених.
Меморіальна дошка Івану Зарецькому у Опішні.
Блискучу рецензію мала праця "Про значення української літератури для народу і про українську мову». Праці І.А.Зарецького не втратили свого значення й нині.
Лихі обставини змусили Івана Антоновича покинути рідний край. У листі до М. І. Гавриленка (відомий українький орнітолог, зоолог і краєзнавець) від 8.02.1928 року він писав що завжди і всюди залишається полтавцем і ні на хвилину не забуває "своєї любої Полтави і Полтавщини" і що "хотів би повернутись" назад. Йому здається, що ось-ось він знову повернеться в Полтаву...»
Помер археолог перебуваючи у вигнанні та скрутних життєвих умовах, під час дослідження курганів у 1936 році. Уся його багатогранна діяльність вказує на те, що він, фактично, є першим українським керамологом, який став провісником появи української керамології та її фундатором.
Ірина Чемерис, завідувачка історико-природничим відділом Гадяцького історико-краєзнавчого музею.
