6 лютого у Гадяцькій та Петрівсько-Роменській громадах проводжали у засвіти жителя Середняків Петра Фенька, пише Гадяч.City
— Він умів усе: орати й сіяти, доглядати за землею та господарством. Він міг і корову доїти, і вареники ліпити, і хліб пекти. Господарем був від Бога – ніколи не боявся роботи. Останнього разу, коли приїжджав додому, заколов порося, приготував для хлопців усілякі страви, а потім знову повернувся туди – на війну. Він збирав і вивозив гуманітарну допомогу, допомагав усім, чим міг, — розповідає телефоном про загиблого брата Тамара Вінцюк. — Минулого року він купив 15 тисяч кущів полуниці й казав: "Будемо їсти, скільки захочемо". Його життя було сповнене праці – він завжди був у роботі, без святкового одягу, без відпочинку.
Росіяни забрали життя військового 30 січня 2025 року. Петро Фенько мобілізувався до війська у липні 2024 року. Тамара Вінцюк говорить, що хоча він і мав проблеми зі здоров’ям, все ж отримавши повістку, сказав, що піде захищати Україну.
Захисник народився у Середняках. Із самого малку його життя було непростим — рано померла мама й хлопця виховував тато і сестра. Навчався у місцевій школі, згодом — у полтавському інтернаті.
Опісля вступив до Березоворудського технікуму, після закінчення якого продовжив навчатися у Полтавській аграрній академії, де здобув фах агронома. До мобілізації працював керуючим на місцевому підприємстві.
Петро Фенько проходив навчання в Німеччині, після чого його відправили на Харківський напрямок.
— Коли востаннє приїхав додому, його відпустили лише на три дні. Потім командир подзвонив і сказав, що їх переправляють на Павлоград. Він повернувся на фронт… І 30-го числа його не стало. О 15:10..., — пригадує пані Тамара.
У військового залишилися дружина і син. Поховали Петра Фенька у рідному селі.
