30 жовтня Ігор Сапсай мав би святкувати день народження — йому мало б виповнитися 43 роки. Але замість вітань, родина військового приймала співчуття. Ігор Сапсай помер в одному із госпіталів Харківщини.
Ігор Сапсай народився на Рівненщині, у селі Степангород 30 жовтня 1981 року. Родина була велика — шестеро дітей, яких виховувала одна мама. Щоб прожити великій родині, тримали господарство, тож Ігор із малих літ знав, що таке праця.
Після закінчення школи переїхав на Полтавщину, до свого дядька у Середняки. Й тут прожив своє свідоме життя. У 2001 році був призваний на строкову службу, яку проходив у Чернігівській області.
У 2004-2005 роках навчався у Гадяцькому ПТУ-47 (тепер Гадяцьке вище професійно-аграрне училище), де здобув професію машиніста автомобільного крана та водія.
Тут, на Гадяччині знайшов свою долю — із дружиною Любою у них народилося двоє дітей — син і донька.
Староста Середняківського округу Тамара Вінцюк розповідає, що у селі Ігоря Сапсая поважали й він усім приходив на допомогу. Мав хист до будівництва.
Мобілізували чоловіка у грудні 2023 року. Свої військові навички удосконалював під час навчань у Німеччині. На сумлінне навчання за кордоном отримав медаль. А за свою службу був нагороджений відзнакою командування "Північ" Сухопутних військ України та двома медалями. Служив на Харківщині.
Молодший сержант Ігор Сапсай отримав чисельні осколкові ураження. Тривалий час лікувався й чекав указу на списання. Але ранком 24 жовтня 2024 року він просто не прокинувся — не витримало серце.
— Ігор був світлою, чесною, чемною, добропорядною людиною, яку поважали у селі. Його так і називали у нас — Ігорьок, — розповідає Тамара Вінцюк.
"Ігор був приємний, гостинний, організовував нашим волонтерам ночівлю, хоч так і не зустрілись. Був поранений, лікувався довго, знову в частину, мали списати по здоровʼю. Місяць назад ми говорили по телефону, запрошував хлопців наших знову, щоб побачити степангородців, почути рідний говір, бо жив вже давно не тут. Згадував ще вчителів наших, однокласників хотів побачити, говорив про зустріч випускників, на яку не потрапив", — згадує знайома військового волонтерка Ірина Стріла із рідного села Ігоря Степангорода.
Військовий мріяв знову побувати на малій батьківщині й знову скуштувати поліську. Проте війна розпорядилася по-іншому.
Поховали воїна у Середняках, що у Петрівсько-Роменській громаді, у селі, яке стало для нього новим домом.
