Багато українців сподіваються на перемогу, переважна більшість бачить її у поверненні всіх територій України та відновленні справедливості. Проте ті, хто вже бажав приєднатися добровольцем до фронту, вже це зробили. Військові повідомляють, що вони виснажені та потребують ротації. Зате ті, хто залишилися в тилу, не поспішають на заміну. Дехто намагається ухилитися від мобілізації, використовуючи різні легальні та менш легальні методи.
Які причини спонукають чоловіків так активно ухилятися від мобілізації? Чи можна з цим щось зробити? Якщо так, то що саме, як, і хто мав би про це подбати? Про це та інші, не менш важливі питання, говоримо з психологинею Людмилою Пуць.
Які причини спонукають чоловіків активно ухилятися від мобілізації?
– У наш час, психологи повинні бути добре освіченими й готовими працювати в різних контекстах, зокрема в умовах війни. Я знайомлюсь, вивчаю, як ефективно працювати в ситуації конфлікту та війни, де особливо важливо розуміти психологічні аспекти та вміти надавати підтримку в умовах стресу та травм, – говорить Людмила Пуць.
Ви запитували чому чоловіки активно ухиляються від мобілізації? І чи це викликано виключно страхом за власне життя? Скажу так, мотивації різноманітні. Так, однією з причин є страх за власне життя. Існує також страх, що їхня родина може не впоратися без них. Загалом існує безліч факторів, які можуть викликати страх. І це зрозуміло, оскільки страх є однією з базових емоцій, яку відчувають всі люди. Проте деякі люди тренують й практикують здатність через страх іти до цілей.
Чи можна з цим щось зробити та чи потрібно?
– Взагалі це питання до політики в державі щодо формування цінностей і резильєнтності громадян, підживлення відчуття, що не «моя хата скраю», а «це — моя країна, моя земля, і це нормально — йти її захищати». Питання довіри у суспільстві, переважно до інституцій, є вкрай значущим. Довіра формується завдяки сталій політиці та відповідності декларованого виконаному.
Резильєнтність нації, як і персони, складається з того, що навіть за найгірших обставин ми обираємо: усвідомлювати проблему, прагнути найкращого, пручатись і адаптуватись, бути в надійних стосунках з іншими, діяти заради результату та, звісно ж, розуміти мету. Якщо цього не тренувати, якщо люди занурюватимуться в тривогу від невизначеності, боятимуться та завмиратимуть, це небезпечно для кожного окремо й для всієї країни.
За словами психологині, залежно від обставин, поточного стану особистості та попереднього досвіду, в небезпечній ситуації автоматично активізується одна з трьох реакцій на стрес — бий, біжи або завмри.
В особливо тривожних людей часто спостерігається реакція «завмри». Ну, або «біжи» від проблем, ухиляючись від суспільних обов'язків.
Цей некерований страх виникає з уявлень про мобілізацію та можливі наслідки участі військових дій. Багато людей, отримавши повістку, уявляють собі неготовість та безпідготовчий високий ризик вступити в штурмову бригаду без належної підготовки. Часто відсутня інформація про те, що новобранці проходять підготовку, і невелике розуміння того, що армія — це не лише бойові частини, а й штаби, офісні підрозділи та необхідні спеціалісти.
– Недостатнє інформування та наявні упередження створюють страхові моменти, які часто ґрунтуються на відсутності повної картини та конструктивних змін в армійському середовищі. Завдання інформаційної роботи полягає в поясненні того, як функціонує армія, які є її потреби та як новобранці отримують необхідну підготовку. Недовіра і страх можуть виростати внаслідок однобічного бачення та відсутності інформації про позитивні та конструктивні зміни, – пояснює психологиня.
"Чоловікові, який забезпечує родину, вкрай важливо знати, що буде далі, якщо з ним щось станеться"
На жаль, на "ухилянтські" настрої значно впливає й те, що держава та суспільство зараз демонструють несправедливе ставлення до тих, хто пішов захищати країну, був поранений і змушений проходити складне лікування, реабілітацію та відновлення. Проходження ВЛК та МСЕК, а також неможливість демобілізуватися стають для них особистим випробуванням.
Так, за словами психологині, це великий біль, коли люди, які дістали поранення, опиняються в лікарні. Чоловікові, який забезпечує родину, вкрай важливо знати, що буде далі, якщо з ним щось станеться. Вони стикаються з великим стресом, не впевнені в майбутньому та непевні щодо державних програм лікування, реабілітації та соціального захисту.
Питання про те, як працюють ці програми, стає суттєвим, оскільки вони визначають подальший шлях для ветеранів. З одного боку, мотивовані люди вирушають захищати країну або намагаються подолати свої труднощі. З іншого боку, система соціальної підтримки та реабілітації ветеранів часто виявляється незрозумілою та демотивуючою, що призводить до дестабілізації та втрати мотивації у людей, які не мають достатньо власних ресурсів.
– Багато хто говорить, що процес мобілізації виглядає досить хаотичним, а подекуди й корумпованим. Часом на передову потрапляють люди, які не мали б там знаходиться. Не лише через фізичні, а й через психічні захворювання. На жаль, ця історія тягнеться з 2014 року. І чому так відбувається – не маю якихось зрозумілих відповідей. Територіальним центрам треба виконувати план. І вони мають розпорядження діяти певним чином. Отримавши повістки, люди проходять тести. Дуже часто більш-менш здорові видають за ними депресивні або тривожні відповіді. А в когось — реально така ситуація. Як відрізнити? А у військкоматів, знов-таки, є план. На психологів, які проводять це тестування, тиснуть. Вони виснажені, бо працюють понаднормово. Це — про систему, – говорить Людмила Пуць.
"Життя «на потім» не працює, будемо жити тут і тепер, як можемо"
– Рік тому була хвиля вимушених переселенців. Тоді на базі ДНЗ "Гадяцьке ВПАУ" працював хаб від ГО «Український професійний розвиток», де діти, підлітки, дорослі отримували безкоштовні консультації психолога, брали участь у різноманітних тренінгах, майстер-класах. Тоді була гостра фаза тривоги. Зараз до сирен усі вже адаптувалися, а тоді ми були налякані. Було багато запитів на стабілізацію, адаптацію й прийняття нової реальності, навчання, як приводити себе до тями й трішечки давати відпочити своїй нервовій системі, перемикатися, не потопати в тривожних думках. Багато людей чекали, що окуповані території ось-ось звільнять і можна буде повернутися. Людям було важко знайти житло, якусь зайнятість, заробіток, – говорить психологиня.
Зараз ідеться про виснаження. Затяжна тривога дуже виснажує нашу психіку, нервову систему. На що спиратися, які плани можна будувати? Багато хто чекав: от закінчиться війна і… Тепер напрацьовуємо такі штуки, що життя «на потім» не працює, будемо жити тут і тепер, як можемо. Працювати, намагатись хоч по мінімуму отримувати якісь ресурси й задоволення, щоби витримати цей марафон, який незрозуміло коли завершиться.
А як бути чоловіку, якщо у нього тривожний стан або навіть уже розлад через те, що він боїться мобілізації?
За словами Людмили Пуць, зазвичай чоловіки, які відчувають тривожний стан, відчувають, що не можуть самостійно впоратися, не йдуть до фахівця, бо почують: "Гаразд, але йдіть спочатку до військкомату". І це спричиняє нову хвилю тривоги.
Є психіатри, до яких можуть направити сімейні лікарі. Є приватні, ну або ті, що консультують в громадських організаціях. Адже залишатися без допомоги – не варіант. Тому психологиня наголошує: усі, хто відчуває потребу – звертайтеся до психіатрів, психологів. Вони призначать ліки та заспокійливі засоби, спрямовані на амигдалу, яка відповідає за тривожний стан. Лише після стабілізації цієї системи можна братися до роботи над фільтрами переконань та вірувань. Але, звісно, з добрими намірами — щоб допомогти собі, а не для того, щоб використати фахівців для уникнення мобілізації.
- Читайте актуальні новини від Гадяч.City у Telegram-каналі.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Гадяч.City у Facebook.
- Ми також є в Instagram.
- А ще дивіться улюблені інтерв'ю та опитування в TikTok й в YouTube.
