Гадячанин Валерій Нижник у Збройних силах України із 24 лютого 2022 року служить начальником групи цивільно-військового співробітництва 116-ї бригади ТрО. Цивільно-військове співробітництво відносно нова структура Збройних сил України — лише у 2014 році. Завдання військових ЦВС закладене у самій назві формування. Але є ще важлива місія — це пошук та евакуація тіл загиблих.
Кожен ранок починається із питання чи не знайшовся зниклий захисник
Цивільно-військове співробітництво це дослівний переклад із англійської — Сivil-military Сooperation, або скорочено СІМІС. Ця структура була сформована у ЗСУ у 2014 році за стандартами НАТО. Головним завданням військовослужбовців ЦВС є налагодження взаємодії військових та цивільних на територіях де проходять бойові дії. Але є ще одна дуже важлива функція сіміків — евакуація загиблих та супровід їхніх тіл від місця бою, моргу, до місця поховання, тобто додому. Такою діяльністю вже понад два роки займається гадячанин Валерій Нижник.
Військовий показує свою галерею на смартфоні — замість фото із родиною у нього збережені фото загиблих та їхні особливі прикмети. Телефонна книга заповнена номерами родичів зниклих безвісти, а кожен ранок починається у чатах із запитань рідних, чи немає інформації про зниклого захисника. На зв'язку із ним — усі районні територіальні центри комплектування. Як зазначає Валерій Нижник, держава опікується долею кожного загиблого, а повернення тіла загиблого та належне поховання — це справа честі.
Наявність документів значно полегшує процес
Процедура евакуації тіл загиблих військових в Україні чітко регламентована. Як пояснює Валерій Нижник, зазвичай евакуацією загиблого займається підрозділ, в якому він служив. У деяких випадках евакуацією та супроводом тіла, а також документами займається група цивільно-військового співробітництва (ЦВС).
Найважливіше після того, як тіло вдалося забрати із поля бою, це його ідентифікація. Наявність документів значно полегшує цей процес. Якщо вони відсутні, тіло можуть ідентифікувати за допомогою особистих речей, татуювань чи або ДНК-експертизи.
— У нас на Полтавщині був випадок, коли дружина захисника потрібно було переконатися, що вона хоронить саме свого чоловіка. У нього була особлива прикмета — надрізане вухо. По ньому жінка й упізнала свого чоловіка, — говорить Валерій Нижник.
Якщо тіло неможливо ідентифікувати, воно реєструється як невідоме і ДНК-профіль заноситься до бази даних. Він зберігається протягом тривалого часу, а загиблого хоронять із почестями.
Росіяни не турбуються про тіла загиблих
На жаль, не усі родичі загиблих військових можуть поховати рідних. Часто у соцмережах можна побачити дописи-прохання про повернення тіл. Проте якщо вони залишилися на окупованій території, це дуже важко зробити в умовах щільного вогню, роботи дронів та артилерії. Часто побратими можуть бути свідками загибелі військового, але якщо тіло залишилося на окупованій території й поки воно не доставлене до української сторони попри свідчення очевидців, воно залишатиметься у статусі зниклого безвісти.
Тіла загиблих українських військових, які знаходяться на окупованих територіях, можуть бути передані українській стороні в рамках обміну з росією. Але є одна проблема, із якою стикається українська сторона, коли все-таки обмін тілами відбувається — жахливий стан тіл, адже росіяни не турбуються про те, щоб зберігати їх у належному стані. Й тоді ідентифікувати людин можна лише за експертизою ДНК, якщо документів чи особистих речей, за якими можна ідентифікувати загиблого, немає, розповідає Валерій Нижник.
Щоб полегшити ідентифікацію у разі, не дай боже, загибелі військового Валерій Нижник радить при собі мати якомога більше предметів, за якими можна опізнати тіло.
— Буває, що оглядаєш загиблого, а на одязі немає навіть бирки із підписом. На жетоні має бути вказані останні цифри ідентифікаційного коду, прізвище чи хоча б позивний. Можна підписати одяг, — говорить Валерій Нижник.
