Які асоціації у вас викликає місто Геленджик, що у Краснодарському краї росії. Напевне, те, що тут знаходиться (а правильніше, за 20 кілометрів від нього) палац російського диктатора володимира путіна. Місце той вибрав не випадково, адже Геленджик має статус міста-курорту. А чи ви повірите, що до розбудови Геленджика як курорту доклав руку... гадячанин — Іван Харитонович Бойко. Гадяч.City розповідає про цю людину, яка жила як у бога за пазухою, але все втратила й навіть життя за "допомогою" більшовиків.
Син купця, керівник справ мільйонера
Іванові Бойку ще із дитинства дали хороший старт — він походив із родини місцевого купця із Гадяча Харитона Бойка. Але був іще один момент у житті, який, можливо, вплинув на його статки — служба у відомого мільйонера, цукрозаводчика Павла Харитоненка. Іван Бойко був керуючим справами Харитоненка, купував для нього твори мистецтва та знав багатьох тодішніх художників. Бувши самодостатнім, Бойко все ж працював на Харитоненка, тож йшлося скоріше не лише про комерційний інтерес, а й дружбу. Частина життя Івана Бойка була пов’язана із Харковом. Тут він на вулиці Мироносницькій,44 у 1911 році (за деякими свідченнями у 1912-1914 роках) побудував будинок у стилі українського архітектурного модерну. Для розпису інтер’єрів будинку Бойко запросив відомих художників Миколу Самокиша та Сергія Васильківського. До речі, Іван Бойко купив у Петербузрі дипломну роботу Васильківського, а потім коли розбагатів, запросив художника оформлювати інтер’єр свого будинку. Сергій Васильківській на північній стіні сходів розмістив живописне панно, написане на полотні та наклеєне на стіну. Живописне панно зі слобожанським краєвидом нагадувало вікно, розміщене серед орнаментальної композиції. Інтер’єр будинку нагадував розмальовану скриню.
Микола Самокиш, який здобув собі славу як баталіста, розписав в під'їзд рослинним орнаментом.. Одним із архітекторів будинку Бойка став Сергій Тимошенко — за часів УНР він обіймав посаду спочатку заступника, а потім Харківського губернського комісара, пізніше міністра шляхів в урядах УНР. Івана Бойка і Сергія Тимошенка зв’язувала дружба і бізнесові справи. Більше того, Бойко працював секертарем канцелярії Харківського губернського комісара часів повноважень Тимошенка. А Тимошенко певний час жив у будинку Бойка.
Будинок Бойка на Мироносницькій
Іван Бойко видавав у Харкові журнал «Друг мистецтва», в якому були розміщені статті про живопис, театр, музику, архітектуру. Він також був секретарем правління "Південно-Російського Автомобільного клубу в Харкові", заснованого в 1911 р. Деякий час фінансував журнал "Українська хата", видання творів Христі Алчевської та Олександра Олеся.
Але чи не найбільшим проєктом життя Івана Бойка стало будівництво курорту. У 1908 році Іван Бойко купив помістя Борисово поблизу Геленджика площею 123 десятини (понад 123 гектари) і почав його розбудовувати як морський курорт. Таким чином, Іван Бойко був одним із найбільших поміщиків, чиї земельні угіддя охоплювали велику територію від північно-західних кордонів Тонкого мису до Блакитної бухти. Розділивши частину земель, що належали йому, на невеликі за розмірами (300-1200 квадратних сажнів) планові ділянки, Бойко продавав їх іншим дачникам. Це давало йому хороший прибуток.
У надрукованій у Харкові у 1911 р. рекламній брошурі "Маєток "Борисово" на Кавказі Івана Харитоновича Бойка" автор пише:
"Ще недавно, років 10 тому, на "Тонкому Мису" жили тільки 3 дачники. Ще недавно місцевість, спустошена після виїзду в Туреччину аборигенів-кавказців, являла собою пустелю, щоправда, прекрасну, залиту яскравим сонцем, але — пустелю. Тепер тут виріс цілий курорт. ...Проїхавши шосейними дорогами Мису, Ви потрапляєте на найбільш піднесену його частину — це мій маєток. З лівого боку відкриється безмежне море, а проїхавши ще 3 хвилини серед виноградників, фруктових садів і дач, уже збудованих на проданих ділянках, Ви побачите Рибальську бухту з пристанню. У цю бухту впадає гірська річка Ашамба, де ловляться форелі. Місце це вважається найкрасивішим із куточків частини цього узбережжя тому, що річка тече зеленою долиною, яку називають "Мар'їним гаєм", з правого боку якої височіє теж вічно зелена гора Дооб. Для того, щоб уявити собі, наскільки щасливо розташований мій маєток, досить сказати, що море знаходиться прямо на подвір'ї мого будинку і тут же, за кілька сажнів, - колодязі з чудовою джерельною водою.
У маєтку ростуть дуб, бакаут, граб, кизил, поширений медоносний, але колючий чагарник. З культурних рослин у маєтку розведені виноградники та фруктові сади. Вина маєтку премійовані на виставках. У маєтку є готель.
Передбачається будівництво санаторію. У маєтку є будівельна контора, яка бере на себе будівництво і повне обладнання дач, а також насадження виноградників і садів. Маєток має власну пристань і моторний човен для сполучення з Геленджиком. Дороги (їх у маєтку 16) усі по 6 сажнів завширшки прорубані, викорчувані й у міру заселення шосують. У маєтку можна дістати всі життєві припаси і продукти, а їдальня за недорогу ціну дасть кухарський обід. Отримання та відправлення кореспонденції може здійснюватися за посередництвом контори маєтку".
Так виглядав маєток Бойка у Борисовому.
Придбавши в 1908 р. маєток, Іван Бойко насамперед стає членом "Товариства власників дач Тонкого Мису", після чого активно займається благоустроєм і розвитком інфраструктури не лише свого особистого господарства, а й усього регіону.
З того часу починається бурхливий культурний розвиток місцевості від Мису до Рибальської бухти. Слід вважати, що саме Іван Бойко був одним із головних генераторів ідей, учасників
фінансування та будівництва різних об'єктів на зазначеній території. Необхідно також зазначити, що практично відразу після створення курорту "Борисова" і включення власників дач до активної діяльності із розвитку регіону в офіційних документах поряд із його колишньою назвою "Тонкий Мис", з'являється нова — "Сонцедар". Вона, наприклад, фігурує у "Звіті товариства ревнителів природничо-природничих" історичного музею в Сонцедарі" в 1911-1913 рр. і "Звіті про діяльність товариства дачовласників на Тонкому Геленджикському мису (Сонцедар) за 1913-1914 рр.
У 1908 р. власники дач Тонкого мису ухвалили рішення про необхідність будівництва церкви. Втілення цього задуму в життя зайняло близько 5 років. Це було пов'язано з необхідністю узгодження питань із Департаментом Головного управління землеустрою та землеробства, а також Святійшим Урядовим Синодом, збором коштів, розробкою і затвердженням проєкту та власне будівельними роботами. Для завідування будівництвом у 1911 р. було організовано церковно-будівельний комітет із осіб православного віросповідання, одним із членів якого був Іван Бойко. Фотографія храму Михайла Чернігівського була опублікована в "Ежегоднике Императорского общества архітекторів-художників" 1912 р. (Вип. 7, с. 103). Після завершення будівництва, восени 1913 р. відбулося освячення храму.
Церква Михайла Чернігівського
18 липня 1909 року власники дач Тонкого мису (Сонцедара) відкрили "Природничо-історичний музей". Спочатку він розміщувався в сторожці дачника, дійсного статського радника, Михайла Рейнке. Було засновано "Товариство ревнителів музею", членом якого, очевидно, став і Іван Бойко. У 1913 році було побудоване нове приміщення музею у стилі українського архітектурного модерну.
Приміщення музею у стилі українського архітектурного модерну
Іван Харитонович був також одним з організаторів першого на курорті приватного "таксопарку". У випущеній ним у Харкові 1913 р. брошурі "Борисівське товариство автомобільного сполучення", говориться: "Товариство засновано на увазі про давно відчутну крайню потребу в регулярному, швидкому, зручному і недорогому автомобільному сполученні між Новоросійськом, автомобільному сполученні між Новоросійськом і новонародженими курортами "Борисово" і "Сонцедар ... що дасть величезний поштовх до розвитку цієї красивої частини узбережжя, якій готується блискуче майбутнє".
У 1913 р. "Борисово" вже було солідним курортним селищем загальною площею 600 десятин з десятками збудованих там дач і особняків. Завдяки своєму унікальному місцю розташування, а також рекламі курорт став популярним. У виданому "Ілюстрованому практичному путівнику по Кавказу" Г. Москвича повідомлялося:
"На території Тонкого мису, у затоці Мар'їна Роща на березі досить мальовничої Рибальської бухти почав виростати курорт Борисово, виділений із маєтку І.Х. Бойка. Пологий берег і гарний пляж слугують зручним місцем для купання. Проведено вулиці, з яких головні шосовані; відкрито: крамницю, пекарню, м'ясну; побудовані: купальня і пристань... Курортом володіє Товариство дачовласників, яке енергійно взялося за благоустрій селища. Побудовано громадський курзал із бібліотекою, концертною естрадою, поштовим відділенням, довідковим бюро тощо.
У Борисові є готель і на дачах здається багато мебльованих кімнат за недорогою ціною. З 1
травня по 1 грудня між Геленджиком і Борисовим щодня курсують моторний човен
і лінійка. У жовтні 1913 р. організувалося "Борисовське товариство автомобільного
сполучення" між Новоросійськом і курортами — Борисово і Сонцедар. Автомобілі ходять щодня за плату 2 р. місце. У Новоросійську стоянка біля вокзалу. Крім того, є окремий автомобіль для поїздок".
У 1914 році після смерті Павла Харитоненка Іван Бойко, ймовірно, міг допомагати вести справи вдові мільйонера Вірі Андріївні.
Курорт "Борисово", безумовно, був дітищем Івана Бойка, але вже до 1914 р. тут було
створено товариство власників дач, правління якого вирішувало всі поточні питання. Сам же
Боко з'являвся у своєму маєтку "наїздами". А основним його місцем проживання став Харків — будинок по вул. Мироносицькій, 44.
Але у 1914 році розпочалася Перша світова війна, за нею — більшовицький переворот. У таких умовах ані про який успішний розвиток бізнесу не могло бути й мови. Ось що з цього приводу писав Вірі Андріївні Харитоненко керуючий Красноярузьким цукровим заводом М. Лук'янов: "Всеросійський анархізм, званий "народовладдям", підкотив і до нас.... Становище стало напружене до межі.
Відставний матрос Кучеров із десятьма своїми товаришами накинувся на хіміка Надєждіна
і молодшого помічника Бойка, всю зміну знущалися над ними".
Оскільки в листі не вказано ініціали Бойка, вважається більш імовірним, що це був хтось із родичів Івана Харитоновича.
Що сталося із курортом Бойка і ним самим
Після того як більшовики остаточно закрипилися у Харкові, Іван Бойко у 1919 році переїхав до Борисова. Й так зробив не лише він — на курорт стікалися усі, хто хотів втекти від "смути". Й Іван Бойко заробив і на цьому. За 1919 р. Іван Бойко продав понад 40 ділянок розміром переважно від 300 до 1500 квадратних сажнів кожна, що становило близько 15 гектарів.
А ось що далі було із Іваном Бойком — існує дві версії.
За даними Книгу Пам'яті "Автономна республіка Крим" (Т. 6) зазначено, що Бйко народився у м. Гадяч 1878 р., був військовим чиновником розстріляний більшовиками як "ворог трудового народу" 7 грудня 1920 р. у Сімферополі. У Книзі Пам'яті Свердловської області йдеться, що він народився в м. Гадяч у 1879 р., працював уповноваженим у видавництві "Політкаторжанин" у м. Свердловську, заарештований 6.11.1930 р., засуджений 28.06 1931 р. до трьох років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. Не виключено, що це була одна й та сама людина, якій у 1920 р. вирок до розстрілу було замінено засланням. Проте після 1919 року вже немає ніяких згадок про цю людину. Навіть якщо він і вижив, то вів тихе життя.
Нещаслива доля чекала і його помістя у Борисові — після того як встановилася радянська окупація, воно почало занепадати.
Залишки помістя Бойка
Залишки помістя Бойка
Залишки помістя Бойка
У матеріалах альбому-монографії Миколи Саркітова "Вина СРСР. Історія виноробства на території союзних республік" міститься лист № 983 від 20.06.1920 р. земельного відділу Геленджикського Ревкому на адресу Новоросійського окружного земвідділу, в якому повідомляється про те, що "в Геленджику створено 3 радгоспи, один з яких — на Тонкому мисі". Приватні господарства Сонцедара було об'єднано в радгосп курортного управління. За відомостями А.Л. Пироженка, призначеного 1921 р. на посаду керуючого радгоспу, в числі інших колишніх приватних володінь увійшли в його перший земельний фонд, 3,5 десятини раніше належали І.Х. Бойко".
У 1920 р. Геленджик набув статусу загальнодержавного курорту, а до кінця року він стає центром волості, до складу якої було включено сільські та хутірські виконавчі комітети (зокрема й Сонцедарський виконком).
У 1924 р. у журналі "Юго-Восток" було опубліковано доповідь доктора Е.Н. Сакуна "Курорти.
Чорноморського узбережжя".
Ось що йшлося про Геленджик: "До території самого міста, безпосередньо до нього примикаючи, прилягає: південна сторона, або Товстий мис; північна сторона, або Ростовська; відкинутий по інший бік бухти до північного заходу або Товстий мис; північна сторона, або Ростовська; відкинутий по інший бік бухти на північний захід Тонкий мис, або Солнцедар; Верхнє і Нижнє Борисово... Тонкий мис, або Сонцедар, розташований за 6-8 верст від міста і з'єднаний із містом
шосе, рейсами катерів через бухту".
Будинок на Мироносницькій і церква Михайла Чернігівського
А ось будинок на Мироносницькій, 44 ще й досі існує у Харкові і й так і називається — Будинок Бойка. Але доля його, як і його власника, трагічна. І Як ідеться на сайті "Сад українського модерну" з приходом більшовиків він почав занепадати, а у 1930 році був переданий у відомство НКВД. Колишній особняк перетворили на багатоквартирний будинок, заселений офіцерами безпеки. Оскільки в столичному Харкові була гостра нехватка житла, то відбулась перебудова будинку. Двохповерховий особняк з куполом, що увінчував еркер, перетворився на чотирьохповерхову коробку.
Зберігся еркер та шестигранні вікна перших поверхів. Під час перебудови будинку радянський архітектор, який керував будівельним процесом, намагаючись надати привабливого вигляду фасаду, прикрасив його орнаментальним поясом над вікнами четвертого поверху. Розписи сходів не були повністю знищені, але їх знизу до половини зафарбували малярними пофарбуваннями, а зверху — крейдою. Живописне панно С.І. Васильківського, яке через недбайливий стан втратило первинну красу, знищили працівники ЖЕКу. Під час проведення планових ремонтів регулярно поновлювалося малярне покриття, яке сховало розписи. Надзвичаними зусиллями його вдалося повернути: під час реставрації зняли аж сім шарів фарбування (!). Зараз у будинку знаходяться різні організації. У 2022 році через обстріли росіян будинок постражав.
А ось від приміщення музею у стилі українського модерну у Борисовому не залишилося нічого. Ми знайшли ось таке фото його залишків кількарічної давнини. Напевне, на цей час їх вже немає зовсім.
Залишки музею у Борисовому
А ось згадана церква Михайла Чернігівського у Геленджику також існує ще досі. Після приходу більшовиків вона також почала занепадати. Там створили клуб, а потім електропідстанцію. Опісля закинули і стояла вона так аж до 1995 році, поки її не відреставурували. Але зробили так криворуко, що храм зараз мало нагадує той, яким він був при Іванові Бойку.
- Читайте актуальні новини від Гадяч.City у Telegram-каналі.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Гадяч.City у Facebook.
- Ми також є в Instagram.
- А ще дивіться улюблені інтерв'ю та опитування в TikTok й в YouTube.
