Про писанки Ірина Середа розповідає із захопленням в очах. Зізнається, що не можна створити писанку за раз. На це потрібні тижні, а то й місяці. Той, хто хоч раз спробував створити писанку розуміє, як важко відірватися від цієї справи, розповідає жінка.

Ірина Середа працює викладачкою декоративно-прикладного мистецтва у Гадяцькому фаховому коледжі культури і мистецтв імені І.П.Котляревського. Навчає студентів аплікації соломкою, а також усім тонкощам роботи з папером, це й витинанки, пап'є-маше, паперова й картонна пластика та флористики. Писанкарством жінка почала займатися з 2019 року, відтоді не може зупинитися.

Слідами батька

До Гадяча Ірина приїхала з Івано-Франківської області, оскільки батько був родом з Полтавщини. Дівчина з дитинства захоплювалася творчістю, особливо любила вишивати хрестиком. Тому вибір професії став очевидним. Навчання розпочала у Гадяцькому культурно-освітньому училищі ім. І.П.Котляревського (нині Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв ім. І.П.Котляревського) закінчила з відзнакою та відразу вступила до Харківського інституту культури. Вже дещо пізніше, працюючи викладачем у Гадяцькому коледжі культури закінчила Київську національну академію керівних кадрів культури і мистецтв.

– Зараз я працюю викладачем декоративно-прикладного мистецтва та очолюю спеціальність «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація». Ця спеціальність була відкрита у 1993 році і її очолював Григорій Олексійович Кисіль, заслужений майстер народної творчості України, мій батько. Нині його вже немає в живих, однак пам'ять, робота та настанови його досі живуть, – розповідає пані Ірина.

У межах вивчення дисципліни Декоративно-прикладна творчість студенти опановують різні види мистецтва – це й паперова пластика, витинанки, аплікація соломкою, писанкарство, флористика, художні розписи, художнє ткацтво й різьблення деревини

– Звісно, спектр дуже великий, і кожну техніку викладають різні викладачі, однак на момент створення спеціальності всім технікам навчав студентів Григорій Олексійович. До 2006 року я викладала лише флористику, паперову пластику та витинанки. Дещо пізніше почала навчати студентів ткацтву й аплікації соломкою, – говорить жінка.

Від вишивки серветок до ікон та портретів

З дитинства Ірина захоплювалася вишивкою:

– Я завжди дивилася із захопленням як моя мама вишивала, тому у сім років я вже вишивала хрестиком серветки, і малюнки невеличкого розміру.

Мій тато займався розробкою схем для вишивки хрестиком, і коли я побачила його малюнок ікони Пресвятої Богородиці, яку він розробив власноруч для вишивки хрестиком, у мене виникло бажання її вишити. Вистачило кілька днів для розшивання контуру, ну а далі я прийнялася за роботу. Вишивала з великим захопленням та задоволенням. І ікона дуже легко вишивалася, – розповідає Ірина.

Друга ікона яку вишила жінка була ікона Ісуса Христа, далі вишила ікону святого Пантелеймона.

Григорій Кисіль відомий в Україні майстер, що займався розробкою малюнків для вишивки хрестиком. Він випустив кілька альбомів Української вишивки, де зібрано орнаменти старовинних рушників та сорочок Полтавщини, а також його власні орнаментальні композиції. Один із його альбомів присвячений видатним діячам Полтавщини, в ньому вміщено 18 портретів -: це письменники, композитори, громадські діячі. За його малюнками Ірина почала вишивати портрети. Серія вишитих портретів видатних людей Полтавщини, вишитих Іриною Середою, нині знаходиться в Полтавському краєзнавчому музеї ім. Василя Кричевського. Жінка каже, що портрети подарувала музею з нагоди ювілею у 2016 році.

Писанкарством зайнялася після смерті батька

Писанкарство для жінки стало неочікуваним. Власне, почала займатися після смерті батька.

– У 2016 році батько випустив альбом «Українська вишивка» у якому зібрані узори рушників, сорочок, орнаментально-декоративні та тематичні композиції. Загалом їх тут налічується близько 400 різних видів орнаментів. І це його напрацювання за 54 роки, – розповідає пані Ірина.

Після смерті батька я часто зверталася та й звертаюся до його альбомів, запозичую його малюнки для роботи зі студентами. І у 2019 році у мене виникла ідея відтворити малюнки української вишивки на писанках. Адже орнаментика традиційних писанок перекликається з орнаментикою української вишивки. І ось гортаючи його альбом мені кинулась у вічі вишивка із зорями, і я вирішила створити саме її в яскравих, кольорових відтінках соломки.

Автор: з особистого архіву респондента

Жінка розповідає, що соломка сама по собі має блискучу поверхню, вона переливається як золото і не втрачає свого забарвлення впродовж десятків років. Зорі – перший мотив, який Ірина узяла для орнаменту писанки. З часом з'явилися нові композиції, нове кольорове бачення.

– Якось до нас до коледжу приїздила група учнів й ми проводили для них екскурсію, розповідали про декоративно-прикладне мистецтво, проводили для них майстер-класи. Після заходу нам подарували страусине яйце, і я вирішила оздобити це яйце соломкою, – пригадує жінка.

Ірина не зупиняється на досягнутому, продовжує виконувати інші тематичні композиції. Останню декоративну композицію, яку зробила, жінка присвятила Україні. Використала елементи соломопластики з використанням фарбованої соломки. Каже, що фарбує соломку природніми барвниками.

Писанкарство з соломопластики — копітка робота

У Малих Будищах родина має будиночок та 10 соток городу на якому сіє пшеницю та жито. Говорить, що багато сіяти не потрібно, достатньо лише пару жмень зерна посіяти та вчасно зрізати її.

– Щоб стебла соломки довго зберігалися їх потрібно не лише вчасно зрізати, а й обробити. Трубчаста соломка довго зберігається не втрачаючи своїх властивостей. У мене є соломка заготовлена ще у 2019 році. Звісно, щороку я її оновлюю, адже якість соломки залежить і від погодних умов. В основному для роботи висіваю жито та овес, – розповідає Ірина. – Барвники для фарбування соломки раніше купувала та замовляла у майстрів, а останні два роки фарбую соломку лише природними барвниками. Люблю експериментувати з кольором. Фарбую не лише відварами із трав, а і ягодами, адже вони також дають інтенсивний, яскравий колір.

У себе в будинку жінка виділила кімнатку у якій і виготовляє свої писанки, каже, що для цього потрібно дуже багато часу. Адже це копітка робота і триває декілька місяців.

з особистого архіву респондента
з особистого архіву респондента

Найбільше часу йде на підготовку самої соломки, адже потрібно обробити стебло, перетворити в трубочки, пофарбувати. Ну а потім розрізати на довгі смужечки, а вже потім нарізати на квадратики, які повинні бути 2 на 2 мм, або 2,5 на 2,5 мм залежно від малюнка. І лише після цього жінка починає компонувати, підбирати візерунки й за допомогою пінцету або зубочистки наклеює на писанку.

Жінка зізнається, що у виготовленні писанки допомагає внучка, яка приїздить у гості на літні канікули.

– Їй 9 рочків, але із яким захопленням вона мені допомагає. Бачу як їй подобається, і тому я щаслива, що у мене є така помічниця, – говорить Ірина.

Й додає, що не вистачає часу на творчість, адже окрім роботи жінка приділяє більше часу спілкуванню з рідними, і вже потім виділяє час на писанкарство:

– Взагалі складно поєднувати роботу та творчість. Інколи після занять приходжу додому втомлена й вже не маю сил ні на що, адже на роботі викладаюся на повну, навчаючи студентів певному ремеслу.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися