Перші дні повномасштабного вторгнення неймовірно згуртували гадячан. Хтось записувався до ТЦК, хтось готував їжу для військових. Та чи найбільше об’єднувало людей плетіння сіток. У різних куточках міста десятки людей різали тканину на смужки, шукали рибальські сітки й в’язали їх для військових. Але з плином часу зменшувалась і кількість плетільниць, і кількість матеріалу із чого можна робити сітки. Та й центром плетіння сіток залишилося лише одне місце.
Зараз у сіткоплетінні задіяні трохи більше десятка людей. А ось потреби у засобах маскування нікуди не зникли — вони постійно у віш-листах військових і волонтерів, які возять передачки на фронт.
Рушники для захисної сітки
Гадячанка Наталія Лучак була серед тих, хто у березні 2022 року прийшов до місцевого будинку культури, де почали плести сітки на фронт. Вона пригадує, що першу сітку натягли прямо через усю сцену. Тут же, на сцені й різали принесену тканину.
Наталія розповідає, що у перші місяці в цьому процесі були залучені близько півсотні людей, які в’язали на постійній основі. На той момент жінки (в основному це були саме жінки) не знали, як їх правильно в’язати й просто нав’язували вузлики на кожне віконечко сітки. Такі сітки виходили дуже важкими та потребували багато тканини.
Спочатку сітки плели по інтуїції — хто як міг. Пізніше почали дивитися майстер-класи у Ютуб, запитували військових, які сітки у користуванні та як їх можна удосконалити.
Й зараз сітки ручної роботи нічим не відрізниш від сіток промислового виробництва.
— Коли передавали хлопцям сітки, завжди питали їх які саме потрібні. Бо був час, коли ми залишали великі "вічка" на сітці, — розповідає Наталія.
На перших порах люди несли всіляку тканину: фіолетову, синю, рожеву і жовту та різноманітні речі — від футболок до дитячої вишитої автентичної сорочки.
— Люди просто не знають, які це були об’єми. І ми щиро вдячні кожному, хто допомагав і допомагає. Тут стояли величезні тюки. Чого там тільки не було! Приносили тканину цілими рулонами. Пам’ятаєте, бабусі собі залишали "на останній випадок". А коли почалося повномасштабне вже родичі поприносили цю тканину, щоб захистити комусь життя. Трапилася раз дитяча вишита сорочечка, два старовинні вишиті рушники й вишита скатертина. У мене рука не піднялася щось із ними зробити. Рушники та скатертину віддала будинку культури — для реквізиту, — говорить Наталія Лучак.
З кожним тижнем з’являвся досвід, а в’язальниці розуміли, що сітки, які вони в’яжуть, навпаки, не захищають, а навіть можуть стати небезпечними для військових, адже їх легко можна помітити. А ось що надійніше зможе замаскувати — тканина під колір природи й сезонів.
Тому до тканини почали ставитися прискіпливіше — тканина мала ховати від ворожих очей і техніку і людей. А це кольори оливи, хакі, зелений. Звісно, такої тканини не було. Тож десь із травня минулого року в’язальниці вирішили фарбувати тканину у захисні кольори. Цією справою зайняла гадячанка Людмила Заєць вдома у своїй квартирі.
— Просто неможливо уявити, що це таке фарбувати тканину у квартирі. Коли ще й двоє дітей. Тому я запропонувала Люді, що допомагатиму фарбувати. Родина із Петрівки-Роменської кілька разів нам допомогла. Бо фарбувати тканину найкраще десь у дворі. Щоб точно було не шкода, що щось замажеться, — говорить Наталія Лучак.
Яку фарбу купувати, як фарбувати тканину теж дізнавалися по сарафанному радіо та підказкам із Ютубу.
— Була така тканина, яка не перефарбовується. Наприклад, червоного, синього або фіолетового кольору. Таким тканинам ми також знайшли застосування — плетемо для хлопців килимки та шиємо спідню білизну, яку передаємо для госпіталів, де лікуються наші військові. Повірте, у такому теж є велика потреба. Кожен клаптик тканини у нас знайшов своє застосування. Білу тканину також фарбуємо, але частину залишаємо для зими. Вже зрозуміло, що війна затягується, тому нам потрібно буде робити сітки "під сніг". Найтяжче було фарбувати сітки взимку — їх потрібно ж було сушити. Надворі вони сохли дуже довго, від того процес затягувався. Тому нам допомагала одна дівчина, яка згодилася сушити їх на підприємстві, де працювала, — говорить Наталія Лучак.
Як плетіння сіток об'єднало гадячан і переселенців
Спочатку на плетіння сіток приходили лише самі гадячани. Пізніше — й люди, яким довелося покинути свої домівки через війну — із Харкова, Херсона, Маріуполя.
Зараз на створення однієї сітки тими силами, що є у в’язальниць потрібно 2-3 дні. Але це в ідеалі, коли є із чого плести: є нарізана тканина й основа для сітки. Раніше задля основи використовували рибальські сіті. Але вони також швидко закінчилися. Дівчата пробували варіант із плетінням самих сіток — шукали умільців, які самі їх можуть сплести. Але як виявилося, такий варіант був дороговартісним, а тому зараз просто розміщують оголошення у соцмережах про збір коштів на сітки.
Процес створення сітки займає кілька етапів: гадячанки Світлана Плаксіна, Наталія Лучак і Людмила Заєць фарбують тканину. Наталія Василенко, Людмила Будник-Дубина, Тетяна Йолгіна, Оксана Кузьменко, Катерина Рибалка, Анна Півень, Валентина Олефір, Галина Шестопал та Надія Ілляшенко ріжуть фарбовану тканину. Різану тканину на основу в’яжуть Наталія Кірєєва, Галина Калинчук, Людмила Мареха. Любов Усенко. Допомагала дівчатам плести й гадячанка Катерина Борисенко.
— Ходять плести не лише місцевій, а дівчата, яким довелося оселитися у Гадячі — Оксана Колібабчук приїхала із Херсона, Людмила Кондратьєва — із Маріуполя, Галина... із Золочева, Олена Горбань — із Харкова. Дуже допомагала Інеса Феокистова, але вона повернулася додому у Харків, — говорить Наталія Лучак.
Ще одним важливим нюансом того, що у Гадячі продовжують плести сітки — наявність приміщення. Вже півтора року плетільниці займаються цим у приміщенні будинку культури.
— Якби нам заборонили сюди ходити, то напевно довелося плести сітки у когось вдома. А тут нам створили усі умови, щоб ми могли приходити й робити свою справу, і — говорить дівчина. — Та й взагалі ми щиро вдячні колективу будинку культури, його директору Олександрові Олефіренку й очільниці відділу культури Ларисі Труш, бо майже рік вони були із нами — й плели сітки, і різали тканину, — говорить Наталія.
Дівчина із ностальгією згадує ті перші місяці, коли було дійсно багато людей, було достатньо матеріалів і основи. Але зараз люди повернулися на роботи, частина переселенців повернулася додому (тому зараз й ходить плести сітки дуже мало людей), а тканину буквально "повигрібали" з усіх закутків.
Дідух із нарізаних смужок тканини для сіток. Фото: Фото надала Наталія Лучак
— Коли хлопці передислоковуються, чи їм потрібно швидко залишити позицію, бо є загроза їхньому життю, сітки та шкарпетки це останнє, що вони можуть взяти із собою. Тому у нас постійні запити за нові сітки, — говорить жінка.
Тому якщо у вас ще є запаси тканини, якщо ви бачите оголошення на збір чи то на сітки, чи то на фарбу, у вас є хоч трішки вільного часу, щоб прийти допомогти плести чи різати тканину — скористайтеся цією можливістю. Кілька годин вашого вільного часу, переказ на рахунок зможуть рятувати життя наших військових на передовій.
