Старший солдат Максим Корчомаха із села Шевченки загинув 26 листопада поблизу села Стельмахiвка на Луганщині. Воїн загинув від вибухової травми під час артилерійського обстрілу позиції.
Максим народився у Черкасах, закінчив у цьому місті професійно-технічне училище і здобув фах зварювальника, але працював муляром та різноробочим. У 2010 році родина Корчомах переїхала у село Харківці Гадяцького району на Полтавщині. Там Максим прожив лише рік, а потім зі старшим братом переїхав до села Шевченкове, що на Лохвиччині.
Фото: Фото надане Русланом Комаром
Коли у 2015 році на місце прописки у Харківцях прийшла повістка від Гадяцького військкомату, Максим негайно приїхав за місцем виклику і одразу вирушив на схід захищати Україну від російських окупантів. У 2016 році отримав контузію. Максим дуже хотів повернутися на фронт, проте лікарі визнали його непридатним для служби. Але Максим не полишив своєї мрії й попри контузію і вирок лікарів у 2020 році уклав контракт зі Збройними силами України. Служив у 92-й ОМБР імені Івана Сірка.
З початком повномасштабного вторгнення підрозділ Максима Корчомахи брав активну участь в обороні країни. Місто Чугуїв на Харківщині, де дислокувалося військове з’єднання, із перших годин вторгнення росіяни поливали вогнем та здійснювали авіанальоти. Бригада визволяла Харківщину від російських окупантів, дійшла до Куп'янська. Пізніше підрозділ передислокувався на Луганщину, звідки Максим вже не повернувся.
Брат воїна Руслан Комар згадує, що він був добрим, неконфліктним і справедливим.
«Коли Максим ішов на контракт, я його відмовляв. Але він завжди хотів бути зі своїми. Це правда, що хлопці, які побували на війні, хочуть туди повернутися. Він завжди говорив, що працювати у тилу є кому, а комусь потрібно захищати Україну на фронті», – говорить брат Максима Руслан Комар.
Поховали Максима Корчомаху у селі Шевченки.
У нього залишився брат і батько.
