Фахівчиня з дитячої психології Людмила Пуць пропонує поради для батьків та вчителів про те, як влаштувати навчальний процес в умовах війни.
Поради для організації освітнього процесу під час війни
- психологічна підтримка та спілкування — головна мета навчання в сучасних умовах;
- заняття мають бути орієнтовані на повторення;
- краще не розпочинати урок з опрацювання нових тем;
- варто уникати негативних оцінок та великих за обсягом домашніх завдань;
- натомість слід створювати для учнів ситуації успіху, позитивну мотивацію, хвалити їх;
- з розумінням ставтеся до неуважності учнів;
- говоріть із дітьми про емоції та почуття;
- нагадуйте про інформаційну гігієну користування ґаджетами.
Під час війни школа гуртує дітей, надає їм психологічну підтримку та дозволяє відчувати приналежність до спільноти. Ось чому на кожному уроці слід приділяти час дитячим емоціям, разом учитися їх розпізнавати та контролювати
Як стабілізувати емоційний стан школярів?
Вправа "метелик"
- Схрестіть долоні, "зачепіться" великими пальцями один за один – таким чином "створіть" руками мтелика.
- Прикладіть долоні до грудей, легко та ритмічно постукайте по ключицях кожного з них: правою рукою по лівій, а лівою – по правій.
- Продовжуйте вправу, доки не відчуєте, що дихання вирівнялося.
- Після виконання вправи мозок переходить в більш адаптивний режим, йому легше навчатися, зосереджуватися, сприймати нову інформацію.
Вправи на знайомство та здружування
«Правда або брехня» Вік учнів: з 8 років. Як проводити гру?
Учитель пропонує учням написати темним маркером великі цифри 1, 2, 3 на аркушах паперу А4 (щоб добре було видно всім на екранах гаджетів).
Потім необхідно озвучити інструкцію: «Зараз кожен з вас поділиться з класом трьома фактами про себе. Один із цих фактів має бути неправдивим. Щодо фактів — говоріть про улюблену їжу, домашніх улюбленців, членів родини, хобі, подорожі. Для старших дітей доречно казати про фільми, музику, життєві ситуації. Після того як учень озвучив усі три факти про себе, всі інші показують на екранах номер того факту, який вони вважають неправдою. А той, хто розповідав про себе факти, називає учнів, які це відгадали».
Гру може почати вчитель: «Факт 1: Я люблю борщ. Факт 2: Я боюся павуків. Факт 3: У мене є домашня тваринка, хом’як Байрактар».
Потім учитель називає на ім’я всіх, хто показав цифру 2 і тим самим відгадав, що страх павуків — це вигадка.
«Полювання» Вік учнів: від 7–8 років. Як проводити вправу?
Вчитель каже, що зараз у помешканні кожного учня почнеться цікаве полювання. Дається 30 секунд, щоб знайти річ чи предмет із заданими параметрами. Наприклад: «За 30 секунд ви маєте знайти у себе вдома щось із цифрою 7/річ зеленого кольору/щось пухнасте/щось їстівне». Коли всі збираються біля екранів, кожен має кілька секунд, щоб назвати, що в нього руках.
Як розмовляти з дітьми про війну
Уникнути розмов про війну вчителям не вдасться. Діти самі «розкручуватимуть» їх на такі розмови. Дуже важливо дотримуватися кількох правил: Ми не маємо обговорювати якісь деталі. Це має бути розмова (загально) інформативна: ми повинні пояснити, що сталася певна подія (приміром, обстріл потягу), можемо сказати про своє ставлення до неї та послухати ставлення дітей до неї. Ми не маємо дуже заглиблюватися у почуття щодо цієї події, оскільки дитина може глибоко переживати і не зможе навчатися. Нехтувати такими розмовами не можна – це може посилити тривогу дітей.
Що робити якщо в клас прийде дитина із травматичним досвідом?
Будь-яка здорова людина має власні механізми психологічного захисту, і діти дуже непогано ними користуються. Іноді те, що переживаємо ми, коли дізнаємося від дитини про щось, може бути для нас більшим тригером, ніж для дитини. Це один момент. Часто трапляється, що дитина вже змогла пережити щось страшне, що з нею трапилося і знаходиться у стабільному стані, і якщо глибоко колупатися в якомусь травматичному досвіді дитини, можна спричинити ще більше болю, ніж дитина вже пережила. Тож якщо батьки бачать, що допомога потрібна, чи сама дитина звертається за нею, її треба надати. Якщо ж ні, то можна просто не чіпати та не порушувати стабільний стан. У дітей можуть проявлятися у поведінці несподівані негативні риси. У такому випадку вчителям не слід карати учня, натомість потрібно повідомити батьків. Бо може бути, що, скажімо, дитина, яка якийсь час голодувала у підвалі, почала брати чужу їжу. За таке карати не потрібно, тут краще звернутися до фахівців по допомогу. Окремо наголошу: конфіденційність важлива. Є речі, які дитина не хоче розповідати на загал, і до цього треба виявляти повагу.
Що робити, якщо новачок прийшов до класу, і у решти дітей з ним починається конфлікт через мовне питання?
Наприклад, діти зі Східної України евакуювалися до Західної. Треба розуміти, що людина, яка поїхала не за кордон, а лишилась в Україні, має намагатися бути українцем. Якщо ми допоможемо це зробити, їй буде легше. Чудовий варіант – призначити їй мовного помічника, але це має бути хтось з учнів – тобто рівний. Якщо це організувати у напівігровій формі, буде чудовий досвід. До слова, такий патронат може стати й основою для дружби. Окрема проблема – можливість конфліктів через мовне питання у батьківських чатах. У такому випадку я пропоную чітко виписати правила спілкування у чаті та призначити модератора – скажімо, когось із батьківського комітету. Правила завжди потрібні, вони дають загальне розуміння того, що робити можна, а чого – ні. Щодо мовного питання просто у правилах можна прописати, скажімо, таке: «У чаті ми спілкуємося українською мовою, але толерантно ставимося до тих, кому поки що важко це робити й хто ще вивчає мову».
Симптоми які свідчать, що дитині потрібна допомога психолога
Завмирання. Коли дитина ніби «відключається» і не функціонує. Вчитель ставить їй якесь просте питання, а дитина ніби відсутня. Це може означати, що вона охоплена якимись думками, переживаннями. Дитина робить якісь незвичні речі. Скажімо, виявляє сильну агресію чи постійно бігає до туалету (вчитель не має це забороняти, але повідомити батьків зобов’язаний), якісь тікові розлади – коли вона скубає волосся, гризе нігті, мигає очима (вдома це може не проявлятися). Дитині про це вчитель говорити не повинен.
