З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну життя кожного українця докорінно змінилося. До війни ми робили селфі з близькими людьми, фотографували смішні моменти домашніх улюбленців. Похід у кав'ярню, фото на природі та безліч інших світлин. Нині ж все змінилося.
Редакція Гадяч.City зібрала фотографії, які були створені гадячанами в перший місяць війни й згадали, яким він був та які емоції викликав.
Анна Бережна, гадяцька мисткиня
В перші дні війни, коли ще були морози, крижані вітри та йшов сніг, спостерігаючи все це з вікна, маючи страх непорозуміння, як далі жити, як вберегти всіх своїх близьких та дорогих тобі людей поруч, до кінця не усвідомлюєш, що коїться та, що війна реальна, вирує тут, у нашому сучасному житті… Дивлячись у вікно, як мете сніг, а на підвіконні цвітуть квіти, то крутилась фраза: «На вулиці холодна зима, а в душі квітуча весна…». І все гортаючи стрічку новин очікувала побачити, що цьому всьому прийшов кінець, і всі наші душі розквітнуть посеред тієї крижаної такої холодної та болючої зими… Але на жаль час йшов і ми просто навчились та пристосувались до такого нелегкого життя. Хтось став сильніший, хтось переоцінив цінності, а хтось почав ламатись від страху… Війна тяжка для усвідомленості нашого розуму та душі, проте це нас згуртувало та загартувало.
Друге фото було створене через декілька днів, коли почались перші березневі дні, в яких проблискували вже теплі промінчики сонця, які давали полегшення душі та віри в краще майбутнє.
Любов Огризько, директорка Гадяцької публічної бібліотеки імені Лесі Українки та власниця гадяцького бренду Nazbyrala
Початок жорстокої війни змінив кожного українця. Неможливо описати того болю і розпачу… Це фото зроблено в перший місяць війни, 20 березня 2022, коли попри страшне становище, природа пробуджуючись трішки зігрівала душу. Віднайшовши цю світлину в телефоні згадую, як тоді надія і віра в перемогу не залишала мене. Я намагалась відволікти себе від поганих думок, зайнявшись своїм хобі. Готуючи цілющі чаї на замовлення, вірила, що все скоро закінчиться і ми житимемо, як і раніше, мирно, спокійно. Вкладаючи у збір кожну травинку, квіточку, ягідку, я згадувала щасливі миті літа, коли гуляєш по лісу, насолоджуючись його скарбами та нічого не боїшся. Тільки тепер я розумію, що справжнє щастя приховане у дрібних речах, а перш за все – чисте мирне небо над головою. Вірю, що скоро все закінчиться і у кожного українця з’явиться ще багато часу бути щасливим. Все буде Україна!
Ірина Калініченко, начальниця відділу "Гадяцьке бюро правової допомоги"
Чергова нічна повітряна тривога. Спохватцем вскочила з ліжка, ще швидше одягнула пуховик та почала шукати кішку. Не залишу її, без неї в укриття не спускатимусь. І ось, ми в укритті. Збентежена я, налякана кішка… Думок було дуже багато… В основному молилися за те, щоб не прилетіло нікуди.
Богдан Савицький, військовослужбовець ЗСУ
Фото у день повномасштабного вторгнення
До війни я працював в управлінні поліції охорони. Це фото ми зробили у день повномасштабного вторгнення. Ми стояли на об'єкті і нам повідомили, що на нас їде колона. Офіцери втекли, а нам наказали залишатись. Першою думкою було: ну нам все, давай хоч сфоткаємося. Але потім наша арта почала валити росіян, а ми працювали як корегувальники.
Після того я пішов у військкомат, щоб записатися у тероборону. Мені сказали чекати. Але довго чекати я не зміг, пішов у добровольче формування і почав тренуватися.
Через місяць після початку повномасштабного вторгнення
Ось на цьому фото я через місяць після початку повномасштабного вторгнення.
