Для усіх, хто любить старі фотографії та хоче подивитись як мінялось наше місто – ми підготували невелику прогулянку по Гадячу. То що? Порівняємо, як було та як стало?
Наведіть курсор на джойстик і пересуньте його вліво-вправо
Станція юних техніків — будинок гадяцького повітового суду
СЮТ — саме так знає це приміщення на вулиці Лесі Українки біля магазину «Господарочка». Розшифровується ця абревіатура як станція юних техніків. Але колись тут було відділення пошти і навіть банк.
Це приміщення було збудоване у середині 19 століття для земського суду у стилі наближеному до стилю неоренесанс. Під час будівництва використали високоякісну цеглу. Деякий час тут працював писарем Панас Мирний.
Вулиця Полтавська (нині вул. Драгоманова)
У місті мало залишилось артефактів пов’язаних із Оленою Пчілкою, ще й досі збереглося місце роботи – редакція "Газети Гадячского земства" ще й досі є у Гадячі і зараз там знаходиться редакція газети "Гадяцький вісник" та інтернет-портал Гадяч.City. У Гадячі є вулиця Олени Пчілки. А вулиця, на якій стоїть зараз редакція тепер називається іменем Михайла Драгоманова.
Усі знають, що Михайло Драгоманов народився у Гадячі, але як він відзначився у історії скажуть хіба вчителі історії та кілька небайдужих гадячан.
Можливо, тому що власне після того як він поїхав на навчання у Київ а потім жив у еміграції, зв’язок із Гадячем втратився.
Михайло Драгоманов був приват-доцентом кафедри загальної історії історико-філологічного факультету Київського університету святого Володимира. А його ім’я та ім’я Павла Чубинського у Емському указі значилися, як особливо небезпечні агітатори.
Слово «децентралізація» у контексті реформи вперше прозвучало у ефірі українців не із вуст Петра Порошенка. Михайло Драгоманов за десятки років до 2015 року, коли почалася реформа місцевого самоврядування, стверджував, що держава може відбутися за умов децентралізації. Правда, в умовах федералізації Росії. Пробачимо це Михайлу Петровичу, тому що його погляди навіть через призму років дуже перегукуються із сучасними.
Залізнична станція Гадяч
Залізничне сполучення у Гадячі з’явилось наприкінці 19 сторіччя. Будівництво під’їзної колії було дозволено Комітетом Міністрів 1 червня 1893 року, а вже 15 жовтня 1894-го дільниця Лохвиця — Гадяч відкрилася для правильного руху. Спорудження лінії мало продовжуватись, але, на жаль, попри всі плани, станція Гадяч так і залишилась тупиковою.
За найпершим проєктом «чавунка» повинна була пройти від Лохвиці — через Гадяч — до Лебедина. Але від цього відмовилися у тому ж таки 1894 році. Пізніше, перед Першою світовою війною, Гадяч мали сполучити залізницею з Охтиркою.
Проте Перша світова війна зупинила бурхливий розвиток залізничного транспорту російської імперії, тож проєкту лінії Гадяч — Охтирка не судилося стати реальністю. А просторий залізничний вокзал, який було побудовано з розрахунку на те, що станція має бути вузловою, у 1943 році підірвали німці… Нині лише залізничний насип, що був збудований до села Мартинівка, та кам’яні мостові опори через річки Грунь та Псел нагадують про колишні плани.
Гадяцький коледж культури і мистецтв імені І. П. Котляревського
На сайті колежу культури зазначається, що свою історію заклад почав із 1955 року, коли із Харкова у Гадяч переселили культурно-освітній технікум. А от мало хто знає, що у приміщенні коледжу колись був пансіон благородних дівиць, гімназія і навіть бухгалтерські курси. Тож хоч установи і змінювалися, та завжди у стінах цієї будівлі здобували знання. Приміщення було збудоване у 1911 році за ініціативою Гадяцького міського управління для жіночої гімназії, що була відкрита на базі приватної місцевої жіночої гімназії Марії Клепачівської. Після жовтневого перевороту у 1917 році гімназію розформували. П’ять років — із 1935-го по 1940-й тут розташовувалась Гадяцька міська школа №1, з 1940 по серпень 1941-го — педучилище. У роки війни, крім років німецької окупації у цьому приміщенні розташовувалися евакуаційні госпіталі. Перший поверх займало приймальне відділення, палати для поранених, на другому — палати для тяжкопоранених, операційна, перев’язувальна. Одночасно тут лікувалися 200 поранених.
У цьому приміщенні навіть рік дислокувався туберкульозний госпіталь Міністерства охорони здоров’я.
Синагога (нині приміщення заводу "Горизонт")
Одна синагога Гадяча по вул. Чапаєва тепер є частиною вентиляторного заводу "Горизонт" – в ній розміщується магазин "Молоток", а перед будівлею знаходиться єдиний в Україні пам’ятник молотку. Про інше призначення будівлі нагадують її архітектурні форми та історія, яка передається місцевими мешканцями з покоління до покоління.
Сарське перехрестя
Сарське — це зупинки громадського транспорту у Гадячі і однойменне перехрестя. Вони отримали свої назви від села Сари. Саме тут, на перехресті, у давнину зупинялися саряни, які приїздили торгувати на гадяцький базар. Пізніше Сарським стали називати і мікрорайон. У Гадячі навіть існувала вулиця Сарська .
Соборна площа
На Соборній площі, колись був «Зелений базарчик». У Гадячі до війни було кілька ринків, і більшість з них асоціювались саме з євреями, які мали крамниці та крамнички.
Щопонеділка на площі міста відбувалися торги, а п'ять разів на рік проводили ярмарки: Хрещенський, Георгіївський, Петропавлівський, Парасковіївський та з торгівлі худобою.
Торгували переважно хлібом, медом, воском, тютюном, худобою, фруктами, горілкою.
На ярмарки приїжджали купці з усієї Полтавської губернії, а також з Курська та інших міст.
Маєте теж старі фото? Надсилайте на електронну адресу Гадяч.City і ми зробимо ще такі БУЛО-СТАЛО.
