Перейменування вулиць зараз на порядку денному українських реалій. Ми позбуваємося радянського минулого і переосмислюємо колоніальну спадщину у вуличній топоніміці. Водночас є певна частина суспільства, яка не згодна із політикою декомунізації. Сьогодні Гадяч.Сity згадує, як з’явилися деякі сучасні вулиці Гадяча.
Як дізнатися, які були вулиці у минулому. Звісно, з архівних документів. Журналістам Гадяч.Сity допомогли протоколи засідань виконкому Гадяцької міської ради, які знаходяться у Полтавському державному архіві. Копії цих документів передав Гадяцькому історико-краєзнавчому музею дослідник історії Гадяча та генеалог Олексій Новіков. Це протоколи за 1945-1968 роки. З них можна дізнатися не лише про перейменування вулиць, а і які установи були у місті в різний час. Наприклад, на засіданні виконкому Гадяцької міської ради 29 липня 1945 року йдеться, що гадяцькій пожежній команді передали під гуртожиток будинок на площі Революції — колишній будинок школи №1 в оренду на 10 років. Ще один будинок на площі Революції — будинок інвалідів — передали держбанку.
Дитячий садок облпромстрахкаси був на Чапаєва, 36, райощадкаса на вулиці Карла Лібкнехта. Тут же була артіль «Чоботар», на площі Революції, 32 був маслозавод, промартіль «1-го Травня» — на Шевченка, 18, гадяцька вісо-ремонтна майстерня на вулиці Воровського, 1, а на вулиці Роменський Шлях була «кишкова майстерня», або ж по-сучасному м’ясокомбінат.
У протоколі №14 від 4 червня 1949 року є рішення про збереження будинку, у якому проживала Леся Українка. Очевидно, що мова йде про будинок у Лесиному гаю.
Які вулиці були у Гадячі
Наприклад, із протоколу №14 засідання виконкому Гадяцької міської ради від 14 червня 1949 року можна дізнатися, що у Гадячі була вулиця Сарська — депутати міської ради погодили заяву Сидора Колінька, який жив за адресою Сарська, 11 про видачу кредиту на будівництво хати.
У протоколі №6 від 11 березня 1946 року прийняли заяву громадянина Волошина про затвердження садиби по площі Привокзальній, 2, якою він користувався із 1941 року.
У протокол №1 від 3 січня 1957 року йдеться про взяття на баланс міськкомунгоспу будинку №22 по вулиці Сталінградській.
Чимало про назву вулиць може розповісти рішення виконкому №1 про утворення виборчих округів по виборах до міської ради депутатів трудящих. Серед назв вулиць — Папанінців, Новопроложна, Старокузнечна, Роднікова, Новокузнечна Нероновича, Кладбищенська, провулки Котовського, Ковпака, Матросова, Кірова, Кошового, Воєнкоматський, Стаханова.
Не той Лисенко
А ось вулиця Тельмана у Гадячі з’явилася у 1957 році. Про це можна дізнатися із протоколу №20 від 15 листопада 1957 року. Вона з‘явилася на підставі Указу Президії Верховної Рд СРСР від 11 вересня 1957 року «Про упорядкування присвоєння імен державних і громадських діячів краям, областям, районам, а також містам та іншим населеним пунктам підприємствам, колгоспам, установам і організаціям». Тож виконком міської ради ухвалює перейменувати вулиці Академіка Лисенка на вулицю ім. Тельмана, провулок імені Ковпака на пров. Лєрмонотова, провулок Папанінців на провулок Енгельса, провулок Стаханова на провулок імені Чехова. Всі провулки Академіка Лисенка, із 1 по 4-й, були перейменовані у провулки Польові. Якщо ви подумали, що вулиця Академіка Лисенка була названа на честь Миколи Лисенка, то будете глибоко помилитися.
За Академіком Лисенком ховається інший Лисенко — Трохим — уродженець Полтавщини, якого спочатку комуністи прославляли, а потім у нього з’явилося прізвисько убивці генетики. Трохим Лисенко чудово пережив сталінські репресії — його кар’єра при диктаторі пішла вгору: він став академіком і навіть керував Інститутом генетики. Примітно, що його іменем вулицю назвали ще за життя. Тож не дивно, що його ім’я підпало під десталінізацію, а згодом й зникло із карти Гадяча.
Трохим Лисенко
Урожайний 1961-й
У 1958 році з’явився провулок Володарського (протокол №16 від 14 серпня).
«У зв’язку із тим, що провулки на вулицях Коцюбинській і Жовтневій мають однакові назви, виконком міської ради ухвалив провулок Побєда по вулиці Жовтневій перейменувати провулок Володарського. На цьому ж засіданні виконком вирішив виділити новий провулок у в районі колгоспного базару під забудову будинків і найменувати новий провулок Базарним.
У 1961 році у Гадячі був бум на перейменування вулиць. За цей рік з’явилися вулиці Гагаріна, Франка, Волгоградська, Кондратенка, провулки Червоний, Заводський, Вишневий, Заярський, Короленка, Дачний. Вулиця Волгоградська з’явилася на місці Сталінградської — теж як елемент розвінчування культу Сталіна.
Вулиця Кондратенка з'явилася на карті Гадяча замість вулиці Русанівської (протокол №10 від 9 травня 1961 року). При Союзі про Кондратенка згадали аж через двадцять років після завершення Другої світової війни. Той був секретарем підпільного Полтавського обкому комуністичної партії та загинув у 1943 році на хуторі Веселому. Поховали його у Гадячі, а у 1969 році його останки перенесли до Полтави — напередодні 25-ї річниці визволення Полтавщини від нацистських загарбників і перепоховали на території меморіального комплексу солдатської слави. Вулиця Кондратенка не підпадала під декомунізацію, тому що ж начебто він боровся проти нацистів. Але ім’я Кондратенка стало частиною радянського міфу про велику перемогу. Адже створення меморіального комплексу у Полтаві відбулося після приходу до влади Брєжнєва. Саме при ньому знову почали проводити паради перемоги та культивувати "побєдобєсія" росіян.
Дві вулиці Лесі Українки
Чому у Гадячі з’явилася вулиця Гагаріна і так зрозуміло — у протоколі від 11 травня 1961 року йдеться, що вона ушановує велику подію — політ людини у космос. І байдуже, що не Гагарін був першим, хто полетів у космос, але першим, хто повернувся живим із космосу. Тож дійсно, для СРСР це була велика подія. А перейменували на вулицю Гагаріна вулицю Кладбищенську.
У цьому ж, 1961 році, вулиця Лесі Українки набула звичних нам обрисів, адже перша вулиця Лесі Українки була зовсім в іншому місці.
Так, у протоколі №5 від 24 лютого 1961 року читаємо:
«На ознаменування 90-річчя з дня народження видатної Української поетеси Лесі Українки виконком міської ради ухвалює: присвоїти ім’я Лесі України частині площі Революції, що іде від вулиці Комуністичної до вулиці Замкової, вулицю, що зараз носить назву ім. Лесі Українки надалі іменувати провулок Лесі Українки».
Тому у Гадячі можна і ще й зараз знайти такі картини.
У 1968 році на карті Гадяча з’явилося три топоніми: 2-й провулок Корзуна став Виноградним, а Старокузнечна перетворилася на Ольги Кобилянської — з нагоди її сторіччя, а провулок Воєнкоматський став провулком Валентини Терешкової.
Крім назв вулиць по протоколах можна проаналізувати, як створювали нові вулиці — у людей просто відбирали їхні земельні ділянки. Наприклад, є протокол №4 від 15 березня 1957 року. У ньому йдеться, що виконком міської ради ухвалює рішення прокласти нову вулицю в районі МТС паралельно вулиці Крупської. У зв’язку із прокладенням вулиці зробити відрізки садиби у Євгенія Вільховика — 503 кв м і у Василя Андрущенка — 100 кв м і зобов’язали перенести їхні паркани. Про бодай якусь компенсацію людям навіть і не йшлося.
